Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Преподобний Іоан був ченцем Печерського монастиря. Щоб перемогти спокуси, носив тяжкі залізні вериги, морив себе голодом і спрагою, замкнувся в малій печері, у якій перебував тридцять років. Коли до нього прийшов один інок за порадою, то він йому розповів про своє багатостраждальне життя: «Коли я прийшов у цей Печерський монастир і став ченцем, то багато страждав, перетерпів ради свого спасіння. По два дні я нічого не їв і не пив води, не спав ночами. Так провів три роки і не находив собі спокою. Тоді пішов у Антонієву печеру й після молитви почув голос преподобного: «Іоане, Іоане! Тобі потрібно закритись у печері, мовчати, не злословити і Господь тобі допоможе». Я закрився, уже перебуваю тут тридцять років, тільки недавно отримавши спокій. Увесь час боровся зі своїми похотями постом і молитвою. Однак плотські страсті не покидали мене. Я одягнув залізні кайдани, але це не допомогло. На початку Великого посту викопав глибоку яму, і, увійшовши в неї, засипав себе піском, залишивши вільними тільки голову і руки. Так пробув увесь Великий піст. Багато зла творив диявол, бажаючи вигнати мене з ями. Мої ноги захворіли, кістки крутили, але душа раділа, що вона чиста. Я бажав краще згоріти у вогні, ніж бути підкореним дияволом. Я бачив лютого змія, який дихав вогнем і хотів проковтнути мене. Це продовжувалося декілька днів. А в ніч на Воскресіння Христове змій поклав мою голову і руки в пащу, обпалив мені волосся на голові й бороду. Будучи в гортані того змія, я викрикнув; «Господи Боже, Спасе мій! Спаси мене!» Після молитви з’явилось яскраве світло і змій десь подівся, а я не бачу і по нині. Почув я тоді голос: «Іоане, Іоане! От була тобі допомога, дивись же, будь уважнішим до себе, щоб не сталося чогось гіршого в майбутньому».

Господь сказав мені, що Він мене випробував вогнем, щоб я був чистий, як золото. А щоб позбутися тілесної похоті, потрібно молитися преподобному Мойсею Угрину. Я почав просити: «Господи! Помилуй мене молитвами преподобного цього».

І от на мені прояснилось , що не треба світла ні вночі ні вдень. І всі, хто до мене приходить, насичуються цим світлом яке освітлило мене в ніч Воскресіння Господнього, ради майбутнього вічного світла».

Далі преподобний Іоан продовжив кажучи: «Брате! Ми самі направляємо наш розум на плотські гріхи, тому Господь справедливим Своїм судом опускає на нас страсті, адже ми ніколи не творимо плодів достойних покаяння. Я кажу тобі, брате, помолись цьому Мойсею, і він допоможе тобі».

Преподобний Іоанн Багатостраждальний упокоївся бл. 1160 р.

Свята мучениця Марина жила за правління імператора Клавдія. Вона народилася в Антіохії Пісідійській (у Малій Азії) і була дочкою язичницького жреця Едесіма. Її мати померла, коли дівчинці було 12 років, і батько довірив її сільської годувальниці. Коли їй виповнилося 15 років, любов до Христа була в ній настільки сильна, що Марина бажала тільки одного і подумувала тільки про одне - причаститися мучеництва і пролити свою кров в ім'я любові до Христа. Не приховуючи свого бажання, Марина не боялася заявляти привселюдно, що вона християнка, і висміювала культ ідолів. Цим вона викликала ненависть батька, який позбавив її спадщини. Одного разу префект Асії Олібрій, прямуючи в Антіохію, побачив святу, коли вона пасла стада разом з іншими жінками села. Зачарований красою Марини, він побажав взяти її в дружини і наказав своїм людям привести дівчину. Прийшовши до палацу, вона постала перед магістратом, який попросив її назвати своє ім'я. Діва впевненим голосом відповідала: «Звуть мене Марина, я дочка вільних батьків з Пісідіі, але я раба Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа, що створив небо і землю». Тоді її посадили до в'язниці в очікуванні великого язичницького свята, яке мало відбутися наступного дня. Коли її знову привели на суд і повеліли принести жертви богам разом з усіма, Марина відповіла: «Я піднесу жертву хвали моєму Богові, але ніколи - вашим безсловесним ідолам, позбавленим життя!» Олібрій прохав її поберегти свою молодість і красу. Але вона заперечила, що всяка тілесна краса в'яне. Магістрат, розсерджений такою зухвалістю, наказав розтягнути діву на землі, бити прутами з шипами і розривати її плоть залізними гаками. Кров святої лилася рясним потоком на землю, але Марина не видала жодного крику болю і залишалася незворушною, немов хтось інший страждав замість неї.

"Прийдіть вірні, заспіваймо духовну пісню і прославмо Христа,

який світло прославив чесного Володимира Великого князя"

(Канон утрені свята).

28 липня Православна Церква відзначає день Святого рівноапостольного великого князя Володимира, у хрещенні Василія.

Поміж великими і світлими мужами нашої княжої держави святий Володимир Великий, наче сонце, сяє своєю невмирущою славою, величчю і заслугами. В історії Руси-України його записано золотими літерами не тільки як могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя, просвітителя і ревного апостола християнської віри. Свята віра, яку він прийняв у візантійському обряді, стає з часом серцем і душею нашого народу й держави. Вона стає сильною моральною основою нашого народу, основою нашої культури, звичаїв і обрядів. Вона завжди була великою моральною силою для нашого народу, передусім у дні його горя і руїни. Тією християнською вірою наш народ довгі-довгі сторіччя жив і кріпився, тією ж вірою він і сьогодні живе і кріпиться в неволі безбожного комунізму. І в тому якраз велика заслуга святого Володимира Великого, що дав нашому народові цінний скарб святої віри. Він вічно житиме у серці нашого народу як його хреститель, апостол і святий.

Християнська віра не була чимось чужим і незнаним для Володимира Великого. У Києві вже за князя Ігоря були християни, які мали свою церкву. Християнкою була його бабка, свята княгиня Ольга, яка його виховувала. Свята Ольга через різні причини не наважилася запровадити Христову віру у своїй державі. Те, чого вона не зробила, здійснив її внук — Володимир Великий. Він не тільки сам прийняв святе Хрещення, але охрестив увесь наш народ. Тим актом він прирівняв нашу державу з християнськими народами Сходу й Заходу.

Князь Володимир вирішив прийняти святу віру не із Заходу, а зі Сходу, у візантійському обряді, бо як з Візантією, так і з Болгарією його пов'язували тісні політичні, культурні й економічні відносини. Він відчув своєю душею, що християнська віра у візантійському обряді найкраще відповідає психіці і ментальності нашого народу. Крім того, ця віра принесла зі собою богослужбу і святі книги зрозумілою для народу мовою. Володимир Великий, як подає наш літопис, охрестився 988 року і на святому хрещенні отримав ім'я Василія.

Dim lights