Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

З багатьох ікон Богородиці, шанованих у народі, жодна не поширена в такій кількості списків, як Казанська ікона Божої Матері. Ця ікона – нагадування про заступництво і милість Богородиці до людей. І саме до Неї звертаються вони, перебуваючи в бідах і скорботах.

Свято на честь цієї ікони відзначається два рази в рік – 21 липня і 4 листопада.

Досить знаменна історія цієї ікони. Наприкінці червня 1579 року в Казані, захопленій царем Іоанном Грозним чверть століття тому – у 1552 р. – трапилася пожежа. Раптово зайнявся будинок стрільця Данила Онучина, що стояв неподалік церкви Миколи Тульського. Вогонь швидко перекинувся на прилеглі будови й за короткий час знищив увесь посад і частину кремлівських будинків.

Не встигло ще охолонути пожарище, як донечці стрільця – десятирічній дівчинці Матроні – уві сні з’явилася Божа Матір і повеліла повідомити архієпископу й міській владі, що під попелищем згорілого стрілецького будинку схований її вцілілий образ. Божа Матір наказала дівчинці, щоб вона «взяла ікону із землі», при цьому вказавши точне місце її знаходження. Дівчинка розповіла про свій сон матері, але та залишила його без уваги. Та через день сон дівчинки повторився знову, а потім ще раз.

Dim lights

Свята православна церква 19 липня вшановує праведну діву Юліанію княжну Ольшанську, яка за правом вважається покровителькою волинської землі. Юліанія була донькою Юрія Ольшанського-Домбровицького, одного з фундаторів Києво-Печерського монастиря в першій половині XVI ст. За життя Юліанія була слухняною і смиренною, вела чистий спосіб життя, мала велику любов до своїх ближніх. За ці чесноти вона сподобилася небесного прославлення і нетління своїх мощей.

Праведна Юліанія померла в шістнадцять років і була похована в Києво-Печерському монастирі.

Чесні мощі праведної Юліанії знайдено на початку XVII ст., коли печерським архімандритом був Єлисей Плетенецький. Копаючи могилу біля Соборної церкви, ченці випадково натрапили на нетлінні мощі молодої дівиці, її тіло було вбране в дорогий одяг, на пальцях рук виблискували золоті персні, на голові був дівочий вінець із смарагдів. Герб князів Ольшанських і срібна дощечка з надписом вказували на те, що це була Юліанія Ольшанська. Від дотиків одного з послушників монастиря весь одяг покійної розсипався, залишилося тільки нетлінне тіло. Святу Юліанію, убравши в новий одяг, поклали з південного боку Соборної церкви, але без почестей, як це належало б святій.

У роки правління візантійського імператора Льва Великого, Македонянина (457-474), брати Гальбій і Кандид, наближені царя, вирушили з Константинополя до Палестини на поклоніння святим місцям. У невеликому селищі поблизу Назарету вони зупинилися на нічліг в однієї старої єврейки. У її будинку паломники звернули увагу на запалені свічки і дим фіміаму. На питання, що за святиня знаходиться в будинку, благочестива жінка довго не хотіла відповідати, але після невідступних прохань повідала, що зберігає дорогу святиню – Ризу Богородиці, від якої відбуваються багато чудес та зцілень. Пресвята Діва перед Успінням подарувала одну зі Своїх риз благочестивій дівиці-єврейці з цього роду, заповівши їй передати її перед смертю також дівчині. Так, від покоління до покоління, Риза Богоматері зберігалася в цій родині.

Дорогоцінний ковчег, що містив священну Ризу, був перевезений до Константинополя. Святий Геннадій, Патріарх Царгородський († 471; пам'ять 12 вересня), та імператор Лев, дізнавшись про священну знахідку, переконалися у нетлінності святої Ризи Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, поблизу морського узбережжя, був споруджений новий храм на честь Богоматері. 2 липня 458 року святитель Геннадій з належним торжеством переніс священну Ризу до Влахернського храму, вклавши її в новий ковчег.