Українська

13 березня - Свята Православна Церква вшановує пам’ять Арсенія Мацієвича

Душекорисні речі - Березень

13 березня Свята Православна Церква вшановує пам’ять славного сина Волинської землі святителя Арсенія (Мацієвича), митрополита Ростовського.

Народився святитель Арсеній, в миру – Олександр Іванович Мацієвич, 1697 р. у Володимирі-Волинському. Походив він із шляхетного роду. Батько святителя був православним священиком. З самого дитинства Олександр мав хист до науки. Отримав гарну освіту, навчався у Львівській та Київській академіях. Святитель Арсеній був майстерним у проповіді У 1716 р. майбутнього митрополита направили в Новгород-Сіверський Спасів монастир проповідником. Тут його було пострижено у чернецтво з ім’ям Арсеній.

Ієромонах Арсеній багато потрудився у місіонерській справі серед народів Сибіру. Ревний борець з розколом, він був флотським священиком у Камчатській експедиції. Пізніше працював викладачем та екзаменатором кандидатів у священство в Петербурзі. У 1741 р. прийняв єпископську хіротонію і був призначений на Тобольську кафедру з титулом «Митрополит Тобольський і всього Сибіру». Але слабке здоров’я не дозволило йому довго перебувати на цій кафедрі. У лютому 1742 р. святитель Арсеній, за указом імператриці Єлизавети Петрівни, був направлений у Ростовську єпархію, якою він керував протягом 20-ти років.

 

Святитель Арсеній був ревним архипастирем і старанно піклувався про свою паству. Сяйвом благочестивого житія він засяяв у Ростовській землі, як справжній світильник віри православної. Архипастир дуже любив проповідувати. За свідченням «Літописця про Ростовських архиєреїв» – проповідь святителя, зігріта теплотою віри, привертала велику кількість слухачів, глибоке мовчання яких переривалось хіба одним побожним зітханням. Красномовним свідченням його проповідницької діяльності є дванадцять величезних томів, написаних густим шрифтом, які містять численні проповіді і замітки святого. З житія святителя Арсенія дізнаємось, що владика був до всіх милостивим, часто звершував богослужіння, давав милостиню убогим. Після двадцятилітнього керування найбагатшою єпархією у нього не виявилося ні розкішного одягу, ні гарного посуду, ні грошей, ніякого багатства, лише 10 пудів цукру, які подарували йому купці і він не встиг роздати їх.

Треба зазначити, що час, коли святительствував владика Арсеній, був тяжким для Церкви Христової на Русі, бо ще Петро І кривавий цар-тиран поставив Православну Церкву у Російській імперії на коліна, скасувавши патріаршество. Справу нечестивця Петра продовжила імператриця Катерина ІІ, яка, власне, навіть не мала слов’янського походження, а була з лютеранського німецького аристократичного роду і через шлюб з цесаревичем Петром Феодоровичем унаслідувала Російський престол.

Період правління Катерини ІІ можна охарактеризувати, як добу жорстокого гоніння на Церкву Христову. Православна Церква утискалася в її правах. Імператрицею було видано ряд указів, згідно з якими закривались монастирі, у Церкви забирались землі.

Саме проти такого свавілля Катерини ІІ виступив святий сповідник. Він відкрито виразив протест щодо нововведень, які шкодили Церкві. Через відкритий спротив митрополита Арсенія, імператриця зненавиділа його. Ознайомившись з посланнями святого, Катерина розцінила їх як втручання в політику імператриці, а також, як образу її Імператорської Величності. Святителя арештували і привезли до Москви. 1 квітня 1763 р. він став перед судом Синоду. Цей неправедний суд постановив: «...позбавити архиєрейства і клобука й послати у віддалений монастир».

Треба сказати, що суддями митрополита були молоді єпископи, більшість з яких вчив святитель Арсеній. На жаль, Преосвященні судді забули слова Священного Писання: «Пам’ятайте наставників ваших»(Євр. 13. 7). Наруга позбавлення сану святителя відбувалась в Московському кремлі в храмі Трьох Святителів, поруч із Христовою палатою, у якій відбувалось кривосуддя над Митрополитом.

Святитель мав дар прозорливості. Коли він свій архиєрейський одяг і знаки сану віддавав, то кожному із його суддів пророче передбачив кінець їхнього життя. А храм Трьох Святителів, через два місяці після несправедливого суду, завалився без видимих на те причин. Зважаючи на ці події, у народі ще більше зміцнилася думка про митрополита Арсенія, як про мученика. Нечестивій помсті Катерини не було меж. Вона була не задоволена досягнутим і вирішила заховати в’язня так, щоб народ забув за нього. Святителя позбавили чернечого чину, в мирському одязі, з образливим іменем «Андрєй Враль» перевезли у Ревель (тепер – Таллінн). Його розмістили в казематі фортеці у камері розміром 2 на 3 метри, двері якої були замуровані, де фактично він був заживо похований.

Коли святитель відчув наближення своєї кончини, то попросив привести до нього священика зі Святими Дарами. Священик, зайшовши до камери, побачив перед собою не в’язня в обірваному одязі, а архиєрея в облаченні, і з жахом вибіг звідти. Коли ж священика знову ввели до камери, то він побачив митрополита Арсенія вже простим в’язнем.

Звершивши тяжкий подвиг сповідництва за віру Христову і перенісши наругу від нечестивої імператриці, святитель Арсеній у страшних муках від голоду і холоду відійшов до Господа. Сталося це 28 лютого 1772 р. Після упокоєння праведника на стіні його тюремної келії було знайдено напис: «Благо мні, яко смирил мя єси». Як влада не намагалася стерти в народі пам’ять про святого страдника, та все ж православні вірні свято шанували його, як великого угодника Божого.

Нині святитель канонізований нашою Православною Церквою і поповнив великий сонм угодників Божих, що засяяли на духовному лузі землі Волинської. Маючи ще одного заступника за душі наші з розчуленням взиваймо: «Святителю, отче Арсенію, моли Бога за нас»!

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ