Українська

15 березня - день пам'ять свт Іова (Борецького), митрополита Київського і всієї Русі. Сщмч. Феодота, єп. Киринейського. Свт Арсенія, єп. Тверського.

Душекорисні речі - Березень

Святитель Іов, митрополит Київський і всієї Русі
Святитель Іов (в миру – Іван Матвійович Борецький) народився в родині українського шляхтича у с. Бірча на Львівщині. Рік і дату його народження важко встановити, нічого не відомо і про його дитинство. Напевно батьки дали Іванові непогану початкову освіту, а вже потім направили на навчання спочатку до Львівської братської школи, а потім і до Острозької академії. Тут Іван Борецький мав змогу познайомитися з видатними вченими-богословами та отримати від них добрі настанови у вірі православній та корисних науках. Майбутній святитель Київської кафедри з великою пошаною ставився до благовірного князя Костянтина Острозького – фундатора академії.

Іван Борецький сміливо виступив проти унії, яку задумали укласти з Римом єпископи-апостати. Саме в цей час на запрошення Львівського Успенського братства він став дидаскалом (викладачем) грецької і латинської мов у Львівській братській школі, а невдовзі і її ректором, пропрацювавши тут майже двадцять років.

У 1605 р. Іван Борецький залишає Львів, та, одружившись на Никифорії Федорівні Чеховичівні і рукоположившись на священика, переїздить до Києва. Тут він оселяється на Подолі і з 1610 по 1615 рр. служить священиком Свято-Воскресенської церкви. Маючи за плечима величезний досвід викладацької і освітньої адміністративної роботи отець Іван Борецький стає ректором Київської Богоявленської братської школи, а при Воскресенському храмі у своєму будинку відкриває парафіяльну школу, де навчає і утримує за свої кошти кращих учнів.

Бажаючи досягти, за словом Євангелія, більшої духовної досконалості, отець Іоанн вирішує прийняти чернецтво та наприкінці 1617 - на початку 1618 років переконує свою дружину Никифорію прийняти чернецтво разом з ним. У 1619 р., після певного послуху, ієрей Іоанн Борецький приймає постриг у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі з ім’ям Іова. Згодом за вченість, твердіть у православній вірі та благочестиве життя братією монастиря він обирається на ігумена.

Будучи ігуменом великого монастиря, отець Іов був дуже доброю і чуйною людиною, простою і загальнодоступною, відгукувався на страждання багатьох. За плекання цих чеснот його порівнювали з патріархом Іоанном Милостивим. Всі ці чесноти зробили його відомим не тільки в Києві та його околицях, але й у всій Українській Православній Церкві, яку він був обраний очолити в митрополичому сані.

Після Берестейської унії, у яку відступили більшість ієрархів Київської Митрополії, вона тривалий час залишалася без митрополита. З часом померли й ті єпископи, які залишилися вірними Православ’ю, а польська влада не дозволяла поставити нових, так що Церква Українська залишилася тільки з одним архієреєм.

Не терплячи такого безправного положення та дбаючи про належний устрій церковних справ, не можливий без ієрархії, духовенство і вірні звернулися до Єрусалимського Патріарха Феофана, який у 1620 р. проїжджав через Україну, звершити поставлення нового митрополита і єпископів на овдовілі кафедри, опановані уніатами. Під надійною охороною православних козаків, очолюваних гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, Патріарх Феофан та архієреї, які його супроводжували, у Києві, в Богоявленській церкві Києво-Братського монастиря 9 жовтня 1620 року рукоположили на митрополита Київського і всієї Руси ігумена Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря Іова Борецького. В тій же церкві були поставлені й інші єпископи, і, таким чином, було відроджено ієрархію православної Київської Митрополії. Польська влада не визнала повноважень цієї ієрархії, називаючи патріарха «турецьким шпигуном» та звинувачуючи ново поставлених архієреїв у зраді. Тому все подальше служіння митрополита Іова відбувалося під загрозою покарання з боку влади за противлення її волі.

Ставши на чолі Київської Митрополії, святитель Іов багато працював задля відновлення церковної дисципліни та благочестивого життя, які занепали за час від Берестейської унії з причини гонінь та відсутності єпископів. З метою привести до канонічного порядку Митрополію він не одноразово скликав місцеві Собори, які розглядали догматичні та богослужбові питання, виправляли хибні звичаї та дбали про зміцнення Православної Церкви і поширення благочестя. Особливо святитель Іов звертав увагу на життя священиків, настановляючи їх бути прикладом для пастви у житті та служінні.

Після недовгого заспокоєння польська влада знову взялася за активне просування унії, чинячи тиск на православних. Цього тиску не витримав Полоцький єпископ Мелетій Смотрицький. Святитель Іов багато вмовляв цього архієрея не зраджувати православну віру і Церкву, для чого навіть скликав Собор. Але Мелетій, покаявшись на Соборі в уніатських намірах, потім зрадив своєму покаянню і перейшов на сторону унії, пишучи на її та свій захист полемічні трактати.

Важливим діянням скликаного святителем Іовом Київського собору 1629 року, що зібрався у першу неділю Великого Посту, було схвалення до друку «Літургіаріона» - служебника, впорядкованого архімандритом Печерським святим Петром Могилою. Також собор прийняв постанову про акафісти і пасії. Введенням останнього чину було започатковано в Українській Православній Церкві, а згодом і в Російській, служіння пасій, які зазвичай очолював архієрей з читанням євангельських розповідей про страждання Христові.

У своєму нелегкому, тернистому архипастирському служінні митрополит Київський і всієї Руси Іов дбав про свою паству, як ревний її святитель. Перш за все він адміністративно впорядкував свій капітул (раду) при кафедрі, яка знаходилася у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі. Також капітул існував і в іншому місці митрополичої єпархії – Слуцьку, при соборній церкві. За святительства Іова Борецького у Київській митрополії зростало число монастирів.

Святитель доклав чимало зусиль до розбудови шкіл та друкарень. Сам він також є автором декількох праць полемічного характеру, найвідоміші з яких «Діалог про православну віру» (1606 р.), «Пересторога, вельми потрібна на потомні часи православним християнам» (1605-1606 рр.) та «Протестація» (1621 р.)

Перед своїм упокоєнням митрополит склав духовний заповіт, обравши Печерського архімандрита Петра Могилу і Луцького єпископа Ісаакія Борисковича головними опікунами, як Михайлівського монастиря, так і свого майна. В заповіті святитель наказував, щоб школи у братстві були фундовані, бо це «діло Церкви Божої і всьому народу Руському найпотрібніше». Книги своєї бібліотеки грецькі і латинські він дарував архімандриту Петру Могилі, а слов’янські і польські заповів Свято-Михайлівському монастирю.

Спочив митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Іов Борецький в мирі 15 (2) березня 1631 р. і був з усіма почестями похований у Києво-Михайлівському митрополичому монастирі.

Священномученик Феодот, єпископ Киринейський
Священномученик Феодот, родом з малоазійської Галатії, був єпископом міста Киринії на Кіпрі. Під час гоніння на християн нечестивого Лікінія (307 - 324) святий Феодот відкрито проповідував Христа, закликаючи язичників залишити ідолослужіння і звернутися до Істинного Бога. Намісник Кіпру Савін наказав розшукати й привести єпископа Феодота на суд. Святий, дізнавшись про цей наказ, не чекаючи посланих воїнів, негайно з'явився до намісника зі словники: "Я той, якого ти шукаєш, з'явився, щоб проповідувати Христа Бога мого". Намісник наказав бити святого без пощади, підвісити на дереві і стругати гострими знаряддями, а потім відвести до в'язниці. Через п'ять днів святий Феодот був знову приведений до намісника, який вважав, що після тортур єпископ вважатиме за краще відректися від Христа, ніж переносити нові муки. Але святий Феодот не припиняв проповідувати про Христа. Святого спочатку поклали на залізні грати, під якими розвели багаття, а потім вбили в ноги цвяхи і примусили йти. Багато свідків страждань мученика, уражені терпінням святого і його богонатхненними промовами, увірували в Христа. Дізнавшись про це, Савін наказав припинити тортури і вкинути святого у в'язницю.

У той час святий Костянтин Великий (пам'ять 21 травня) дарував свободу віросповідання всім християнам і в числі багатьох страждальців звільнив і святого Феодота. Святитель повернувся в Киринію і після двох років єпископського служіння мирно відійшов до Господа близько 326 року.

Святитель Арсеній, єпископ Тверський
Святитель Арсеній, єпископ Тверський, народився у Твері, в молодих літах прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі. Навіть серед ченців древнього монастиря, що відрізнялися благочестям, Арсеній виділявся святістю життя - суворим зберіганням чернечих обітниць, знанням Церковного уставу, начитаністю в Священному Писанні і працьовитістю. При митрополиті Київському Кипріану (1380 - 1382) він служив архідияконом, під час відсутності митрополита керував справами Київської митрополії. 3 липня 1390 він разом з митрополитом Кипріаном прибув до Твері, де на прохання Тверського князя Михаїла Олександровича відбувся Собор руських і грецьких ієрархів для суду над Тверським єпископом Євфімієм. Князь і єпископ були в багаторічній сварці, багато тверичів представляли на єпископа тяжкі звинувачення. Після безуспішних спроб встановити в Твері церковний мир, митрополит Кипріан "відставив від єпископства" Євфимія і відправив його до Москви, в Чудів монастир. На Тверську кафедру був призначений святий Арсеній. Але той "бояся владичество прияти во Твері, виде бо там вражду і брань многу, і смутися і ужасеся". Після повернення митрополита Кипріана та архідиякона Арсенія до Москви дружелюбний князь прислав своїх бояр з чолобитною до митрополита про висвячення на Тверську кафедру Арсенія. Арсеній і на цей раз не погоджувався. За словами літописця, в 1390 році "єдва умоліша архідиякона Арсенія митрополита бити у Твері". Під загрозою соборної заборони митрополит і князь нарешті отримали його згоду на хіротонію, яка відбулася 15 серпня 1390. Серед єпископів, які брали участь у рукоположенні його, був святитель Стефан, єпископ Пермський (пам'ять 26 квітня).

Вступивши на кафедру, єпископ Арсеній, як великий молитовник і миротворець, зміг припинити розбрат в Тверському князівстві. У його єпископство, з 1390 по 1409, були побудовані і освячені собори на честь Архангела Михаїла в Стариці і Микулині, оновлено Спасо-Преображенський кафедральний собор, закладена соборна дзвіниця. Святитель заснував на річці Тьмаці, поблизу Твері, Желтіков монастир, де, за подобою Києво-Печерського монастиря була побудована церква в ім'я преподобних Антонія і Феодосія Печерських (1394) і кам'яний Успенський собор (1406).

Бажаючи, щоб ченці нової обителі завжди спирались на подвиги Печерських батьків, святитель Арсеній наказав в 1406 році зробити з Києво-Печерського Патерика список, який представляє найдавнішу з дійшовших до нашого часу редакцію цього дорогоцінного пам'ятника російській писемності, що отримала назву Арсеньевскої.

Спочив Святитель у 1409 році, 2 березня, і був похований у створеному ним Желтіковому монастирі Успіння Пресвятої Богородиці. В 1483 році мощі його були знайдені нетлінними і поставлені у монастирському соборі. У тому ж році ієромонахом Феодосієм написано житіє і канон Святителю. На Соборі 1547 відбулося загальноцерковне прославлення святителя Арсенія.

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ