Українська

11 червня - Святитель Лука (Войно-Ясенецький), сповідник, архієпископ Сімферопольський і Кримський

Душекорисні речі - Червень

11 червня за новим стилем Свята Православна Церква вшановує пам’ять великого праведника ХХ століття святителя-сповідника Луки, архієпископа Сімферопольського і Кримського. Життєвий шлях святителя Луки достойний високої похвали, бо пройшов він його гідно показавши приклад справжнього смирення і лагідності православного пастиря, який життя своє покладає за друзів своїх.

Святитель Лука (Войно-Ясенецький) (27 квітня 1877 - 11 червня 1961), в миру - Валентин Феліксович. Народився в м. Керчі в родині провізора Фелікса Станіславовича. У сім'ї було ще два сини і дві дочки. Батько сповідував католицтво, а його дружина Марія Дмитрівна виховувалася в православ'ї, творила справи милосердя. Як згадував у своїх мемуарах Святитель Лука, релігійного виховання він не отримав, але релігійність успадкував від батька. З юних років у серці хлопчика панували любов до Бога і ближніх.

У дитинстві Валентин виявляв художні здібності. У 1889 р. вся сім'я переїхала до Києва. Одночасно з гімназією у Києві він закінчує художнє училище. Потім недовгий час навчався живопису у приватній школі професора Книрра в Мюнхені.

Після пошуків і роздумів про подальший життєвий шлях в 1898 р. вступає на медичний факультет Київського університету імені святого рівноапостольного князя Володимира. У подарунок від директора гімназії як настанова в життя Валентин отримав Новий Завіт і намагався усвідомити для себе Христове вчення, бажаючи щиро попрацювати для Бога і людей. Блискуче склавши державні іспити в університеті в 1903 р., він несподівано для всіх оголосив про рішення стати земським лікарем, щоб допомагати бідним.

Під час російсько-японської війни працював хірургом у складі медичного загону Червоного Хреста у військовому госпіталі в Читі. Одружився на медсестрі Київського військового госпіталю Ганні Василівні Ланській. Потім родина переїхала в м. Ардатов Симбірської губернії, пізніше - в с. Верхній Любаж та м. Фатеж Фатежского повіту Курської області. У 1907 р. в сім'ї народився первісток Михайло, в 1908 р. - дочка Олена.

У 1909 р. Валентин Феліксович поїхав до Москви і вступив до хірургічної клініки Дьяконова, потім в Інститут топографічної анатомії та оперативної хірургії. У 1916 р. захистив докторську дисертацію («Регіонарна анестезія»). 13 років він працював земським лікарем, не маючи часу для відпочинку. У ті роки йому прийшла думка викласти свій унікальний досвід в особливій книзі «Нариси гнійної хірургії». Він склав план і раптом подумав: «А адже коли ця книга буде написана, на ній буде стояти ім'я єпископа». Так вів Господь свого угодника. Стати священиком, монахом, єпископом він і не думав. Як напише згодом Святитель Лука: «Невідомі для нас шляхи життя нашого цілком відомі для всезнаючого Бога вже коли ми в утробі матері».

У 1915-1916 рр. він завідував госпіталем для поранених. На початку 1917 р. його дружина Ганна Василівна захворіла на туберкульоз легень, і вся сім'я переїхала до Ташкенту (в сім'ї в 1910 і 1914 рр. Народилися ще два сини). З березня 1917 він стає головним лікарем міської лікарні Ташкента. У жовтні 1919 р. за помилковим доносом Валентин Феліксович був заарештований. Через кілька днів у віці 38 років померла його дружина. Після її смерті Валентин Феліксович вручив піклування про своїх дітей операційної сестрі - Софії Сергіївні Білецькій, яка замінила їм матір в усі довгі роки заслань і ув’язнення їх батька.

У житті людини, керованому Богом, мало випадкового. Хтось назве це чудесним випадком, а хтось промислом Божим. Одного разу, в кінці 1920 р., Валентин Феліксович виступив на єпархіальних зборах з промовою проти "обновленців". Присутній там єпископ Ташкентський і Туркестанський Інокентій (Пустинський) несподівано сказав йому: «Докторе, вам треба стати священиком!» І знаменитий лікар з усією простотою і глибиною віри відповів: «Буду священиком, якщо це завгодно Богу!» Беручи сан в той час, він усвідомлював, що йде на страждання і ймовірну смерть. На початку 1921 р. він був висвячений у сан диякона та ієрея. Ташкент був схвильований: відомий професор медицини, засновник міського університету в часи войовничого безбожництва став священнослужителем. Коли інші, злякавшись, зрікались сану, вчений, хірург його приймає. На нього спробували звести наклеп, але не змогли: він був усіма шанований.

У травні 1923 єпископ Уфимський Андрій (Ухтомський) перебуваючи у засланні здійснив його таємний постриг з іменем Лука на честь святого Апостола і євангелиста Луки. 31 травня 1923 ієромонах Лука був висвячений на єпископа Ташкентського і Туркестанського. У цьому ж році він був заарештований, і почалися багаторічні заслання. Владика був відправлений спочатку в Єнісейськ, потім Туруханськ і поселення Плахино. У січні 1926 він повернувся в Ташкент. 6 травня 1930 Святитель Лука (Войно-Ясенецький) знову був заарештований і засуджений на заслання до Архангельська, звідки був звільнений у травні 1933 року. Єпископ Лука пішов по багатостраждальному і скорботному шляху сповідництва і мучеництва. Проте святитель-сповідник не боявся ніяких труднощів оскільки завжди покладався на промисел Божий. Він говорив: «Я полюбив страждання, яке дивно очищає душу». Безкомпромісне і ревне служіння Богу і людям, смиренне несення хреста піднесли його на висоту святості. Будучи на засланні, він не залишав свого лікарського обов'язку, поєднуючи пастирську та медичну діяльність, спасаючи душі й тіла людей.

У 1934 р. вийшла у світ його монографія «Нариси гнійної хірургії», яка здобула світову популярність. Кілька років професор Войно-Ясенецький очолював головну операційну в Інституті невідкладної допомоги Ташкента.

24 липня 1937 його заарештували втретє. З березня 1940 він відбував заслання в Великій Мурті, де працював хірургом (110 кілометрів від Красноярська).

З жовтня 1941 він стає консультантом всіх госпіталів Красноярського краю і головним хірургом евакогоспіталю. Щодня він робив кілька складних операцій, продовжував наукову роботу. У середини 1942 р. термін його заслання закінчився. Восени 1942 р. він був зведений в сан архієпископа і призначений на Красноярську кафедру. У 1944 р. владика очолив Тамбовську єпархії.

У 1945-1947 рр. Святитель Лука пише відому богословську працю «Дух, душа, тіло». За наукові медичні труди йому була присуджена Сталінська премія 1 ступеня, більшу частину якої владика перерахував на допомогу постраждалим під час війни дітям. У 1946 р. архієпископ Лука став главою Кримської єпархії, продовжуючи свою лікарську та педагогічну діяльність.

Відійшов святитель-сповідник до Господа 11 червня 1961року, в день святкування пам’яті Всіх Святих, що в землях Русі засяяли. Десятки тисяч людей проводжали його. Господь прославив Свого угодника великими чудесами. Ще при земному житті святитель Лука уподібнився своєму небесному покровителю - святому апостолу і євангелисту Луці обравши шлях воістину апостольського і сповідницького служіння. Подібно до апостола Луки він був майстерним лікарем і керований благодаттю Божою зціляв людей від хвороб душевних і тілесних. Також, він так само як і апостол був вправним іконописцем і мужнім проповідником слова Божого. У 1996 р. були знайдені нетлінними його чесні мощі, які спочивають нині у Свято-Троїцькому кафедральному соборі Сімферополя.

У 2000 р. за своє праведне і чеснотне житіє святитель Лука був зарахований до лику святих Православної Церкви.

Наукові праці та проповіді Святителя Луки Войно-Ясенецького склали духовну скарбницю Православної Церкви. Багато православних лікарів вважають Святителя Луку своїм святим покровителем. Його благодатні творіння написані простою і кожному зрозумілою мовою, проповіді сповнені любов'ю до ближнього і бажанням допомогти. Живе слово Святителя Луки допомагає перенести скорботи життя і знайти спасительну віру і радість у Господі. Святитель-сповідник показує для нас образ істинного пастиря Церкви Христової будучи за словами апостола: «…взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті» (1Тим. 4:12).

Тож наслідуймо праведність святителя Божого Луки Кримського, щоб керовані благодаттю Духа Святого змогли ми пройти шлях цього земного життя і так само, як і цей мужній сповідник сказати: «У служінні Господу вся моя радість, все моє життя, бо глибока віра моя. Амінь.»

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ