4 червня – день пам’яті святого мученика Василиска.

Душекорисні речі - Червень

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого мученика Василиска.

Після убивства святих мучеників Євтропія і Клеоника, з якими ж і святий Василиск вистраждав багато і залишився живим сидіти в темниці, і після загибелі ігемона Асклипіодота прийшов на його місце в Понтійський край инший ігемон, на ім'я Агрипа, від Максиміяна і Максиміна, катів, посланий, аби гонити й убивати тих, що вірять у Христа. Перед тим як мав він увійти у град Амасійський, святий Василиск, у темниці сидячи, молився зі сльозами до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, згадай і не забудь мене до кінця, але й моє до мучеництва покликання відкрито у сповнення приведи, щоб не був я відлучений від тих святих мужів, які зі мною були взяті й переді мною постраждали й увінчалися". І явився йому опівночі Господь у видінні сонному, сказав: "Пам'ятаю про тебе і не забуду тебе, й ім'я твоє від початку написане з тими, яких з тобою було взято. Тому не сумуй, що останній, багатьох-бо випереджуєш, і пам'ять твою славною зроблю по цілій землі. Нині ж іди, дай останнє цілування матері своїй, і братам, і родичам. І, коли повернешся, зразу мучеництва вінець приймеш і спочинеш у Команах. Не бійся ж тих мук, що мають тобі бути, Я-бо з тобою, і не мають пошкодити тобі підступи людські". Збудився ж святий Василиск, сповнився радости, і молився, і бачив двері темниці відчинені. Коли світало, попросив воїнів, що стерегли його, і найголовнішого темниці сторожа, кажучи: "Дайте мені волю на чотири дні, щоб ішов я привітав ту, що народила мене, і братів, які живуть у селі Куміяльському, і, назад повернувшись, піду до справжнього Отця мого — Ісуса Христа".

 

Воїни ж і темничний сторож сказали йому: "Живий Господь Бог твій, Йому ж ненастанно служиш, що коли б не боялися ігемона, на швидкий прихід якого чекаємо, то відпустили б тебе цілком". Сказав святий: "Зовсім відпущеним не хочу бути, але, як же сказав, хай піду привітаю матір свою, і братів, і родичів, бо звелів мені Господь мій це зробити". Сказали воїни: "Боїмося, що після того, як відпустимо тебе, скоро запитають про тебе, ось-бо, як же чуємо, нині має прийти ігемон у град, усі ж в'язні записані в книзі суду". Святий Василиск сказав: "Воля Бога мого, аби йшов я в село своє. Якщо хочете, то нехай хтось із вас піде зі мною, і назад разом повернемося". І погодилися воїни з волею Господньою — встали з них деякі, пішли з ним у село його. Зустріли ж святого брати його (трьох-бо братів мав) і мати з великою радістю, і були воїни нагодовані, і веселилися в домі їхньому. Наступного ж дня, всіх родичів скликавши, говорив їм багато про користь душі, і про християнське вчення, і що багатьма скорботами годиться нам увійти в Царство Христове. Втішаючи ж їх і останнє цілування даючи, сказав: "Любі браття, і батьки, і діти у Христі, залишайтеся у вірі Господа нашого Ісуса Христа і від Нього ніяк не відступайте: нічим є світ цей і те, що в ньому, бо все, як тінь, мине, Господь же перебуває навіки. Прошу ж вас, помоліться за мене до Владики нашого, Бога всіх, аби подав мені закінчити подвиг страдницький, як же і святий Теодор Тирон, і Євтропій, і Клеоник, яких зі мною взяли. Спасіться, найсолодші батьки, і матері, і брати, і сестри, і діти, вже-бо відходжу від вас, і відтепер не побачите мене в тимчасовому цьому житті". Коли святий це говорив, був плач великий і ридання, і казали йому: "Коли добре шлях свій закінчиш, помолися до Господа за нас і за весь рід християнський, щоб припинилося гоніння на католичну віру від катів і хай знищене буде кумирослужіння — благодать же Христова по всій землі нехай засіяє".

І поспішив Василиск святий з воїнами в дорогу, повертаючись у свої темничні пута. Тим часом ігемон Агрипа прийшов в Амасію-град і, прикликавши всіх найперших громадян, увійшов з ними в ідольський храм, що називався Петасон, і в другий — Серапіон — і приніс жертву нечистим своїм богам.

Зранку ж, сівши на судищі, допитував тих, що були в ув'язненні, насамперед про Василиска запитував, чув-бо про нього і його спочатку хотів поставити перед судом своїм. Пішов градоначальник у темницю, хотівши привести до ігемона Василиска, але не знайшов його в путах, тому взяв темничного сторожа і, зв'язавши, на суд привів. Ігемон же, випробовуючи його, питав: "Як відпустив ти в'язня, ворога богів наших і противника веління царського?" Сторож темничний відповів: "Ось другий день, відколи Василиск пішов з воїнами у своє село". І сповнився ігемон гніву, сказав: "Голову твою мечем відітну, якщо не поставиш переді мною того кривдника, що ображає богів". І сказав сторож темничний: "На четвертий день поставлю його". І зразу послав ігемон зі сторожем тим свого одного магістріяна, чоловіка лютого й дикого вдачею, і воїнів з ним. І сказав до магістріяна: "Нині пізнаю, який ти муж — ревнитель богів, чи візьмеш і приведеш до мене зв'язаного богохульника того. Веди ж його в Комани, ось-бо йду туди". Магістріян же, від ігемона відійшовши, приготував взуття мідне, що мало всередині багато залізних гострих і довгих цвяхів. І, взявши темничного сторожа і воїнів, пішов у село Василискове, везучи на ослі важкі залізні вериги. "Йшов же і я, — говорить записувач діяння цього святий Євсегній, — за ним, хотів бачити страждання і кончину Василіска святого". Дійшли до села того, взяли мученика, коли виходив вже з дому до Амасійського града в ув'язнення своє. І зв'язали його двома веригами, і куну залізну на шию наклали, і взули його у взуття мідне з цвяхами. І пробили цвяхи ноги святого аж до костей, і текла кров зі зранених його ніг. І били сильно Христового мученика, вели дорогою до Команського града. Відпроваджувала його, плачучи, мати, і брати, і родичі. І сказала йому мати: "Дитино моя найсолодша, яку Христос полюбив, хай буде Він тобі помічником у мученицькому цьому подвизі. Недовге було твоє тут життя, але вічне буде життя твоє у майбутньому віці. Гіркі нині приймеш муки, але славний отримаєш вінець від Христа Бога, бо погані люди мучать тебе на землі, але ангели миру приймуть тебе на небі. Як розбійника судять тебе, але розбійник, той, якого з Христом розіп'яли, прийме тебе до Раю. Царі тлінні і смертні катуванням убивають тебе, але Бог вічний оживить тебе і зарахує до воїнів ангельських. Дитино моя найсолодша, на шляху цьому Господньому, яким ідеш, і нас згадуй". Те мовивши, мати повернулася додому, молилася за сина свого до Господа, щоб утвердив його в муках. Оглянувся святий назад, побачив, що йдуть за ним троє братів, і родичі, і людей багато, плачучи і ридаючи, — просив їх, щоб верталися, і казав: "Не плачте наді мною, але краще моліться до Господа, щоб подав мені силу перемогти диявола й осоромити слуг його". Поцілував кожного і переконував повертатися, кажучи: "Знову побачимося у день Воскресення і в житті вічному". Вони ж не хотіли повертатися, але з плачем ішли за святим. І знову сказав до них Василиск святий: "Що робите, плачучи й бентежачи серце моє, ніби дано мені було багато разів за Господа нашого Ісуса Христа померти. Прошу вас: поверніться і моліться за мене до Бога". Вони ж повернутися не хотіли, тоді сказав їм магістріян: "Клянуся здоров'ям царів моїх, що коли не повернетеся, то всіх вас, зв'язавши, поведу до ігемона". Але й так вони не послухали. Почав тому магістріян з воїнами бити їх і ледве відігнати їх зміг. Вели святого, мужньо ніс тягар залізних вериг і доблесно терпів біль ніг, які пронизувало багато гострих цвяхів з мідного взуття, — і багряніла дорога кров'ю його. Він же співав, кажучи: "Якщо виступить проти мене полк, не злякається серце моє, Христе, Господи мій, бо Ти зі мною". И иншого багато у співі і молитві промовляв до Господа. Магістріян же і ті, що з ним, бачивши, що мученик на цвяхах добре йде, дивувалися — був ж з ним Господь, що полегшував біль його. Досягли села, що називалося Дакозаріє, захотів магістріян і воїни спочити: була спека полуднева. Володарка села того, вдова на ім'я Трояна, бачивши, що прийшов магістріян з воїнами, просила їх увійти в дім її, з'їсти хліба, було ж мужів чотирнадцять. І, коли вони увійшли, поставила гостину. їли, пили, веселились, а святого мученика, що мав назад зв'язані руки, прив'язали до сухого дуба, що перед ворітьми стояв. І зібралося до нього багато людей — чоловіків, і жінок, і дітей — і бачили, що він важкими веригами обкладений, і на спеці прив'язаний, і кров тече з ніг його, — жаліли його і співчували йому. Він же молився до Бога, кажучи: "Господи, відвідай мене, як же Ти відвідав Йосифа в темниці, Єремію в болоті, Даниїла в ямі лев'ячій, трьох отроків у печі халдейській і як явив доброту свою Сусанні, коли її звинувачували брехливі старці, і вивів Петра з темниці, і Теклю захистив на видовищі, — так і на мені, недостойному і смиренному рабові Твоєму, уділи милість свою і яви чуда свої на славу пресвятого Імени Твого". Коли так молився святий, раптом стався землетрус і голос згори чути було, що говорив: "Не бійся, Я з тобою". І зразу мідне взуття на ногах його розтануло, як віск від вогню, і вериги з нього спали, і дуб сухий став зеленим, розпростерши віття багатолисте і роблячи тінь велику над святим. А де стояли ноги святого і земля забагрянилася кров'ю, звідти джерело води витекло. І почав святий дякувати Богові, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Предвічне Слово і Сину Отця неосяжного й невимовного, що благоволив зійти на землю і з людьми бути, щоб нас викупити від давнього катування диявола і від усіх його злих діл визволити! Возніс нас, його ж усмирив і розтоптав і в безодню осудив, нас же оживотворив. Якими устами Тебе прославлю, якою мовою визнаватиму Тебе, й оспівуватиму Тебе, і велич Твою сповіщу, яку нині на мені, рабі Твоєму, явив Ти, як же на святих Твоїх Євтропію і Клеонику, коли були биті перед Асклипіодом-ігемоном. Нині ж, Господи, хто я, недостойний, що таку на мені милість свою уділив. Земля-бо, бачивши Тебе, потряслася". Магістріян же і воїни, коли був землетрус, повибігали з дому того зі страху — побачили чуда, що сталися, і не розуміли: одні казали, що то привид, инші ж думали, що волхвування, а люд, що стояв навколо, з жахом дивувався, прославляв силу Христа Бога, і багато хто повірив у Христа, кажучи: "Ось чоловік Божий, посланий сюди від Бога, щоб освятити місце наше". Принесли ж до нього розслабленого, що на ліжку лежав. Коли ж торкнувся його Христовий мученик, зараз розслаблений став здоровий і, взявши ложе своє, пішов у дім свій, славлячи Бога. Привели ж і прокажених до святого — і їх дотиком зцілив. Також і того, що водний набряк мав, і трясовицею, і всілякими хворобами охоплених і від духів нечистих страждаючих зцілив словом. І всі славили Бога істинного і вірили в Нього, і була радість велика людям села того. Повірила ж і пані Трояна зі сином своїм Трояном і хрещення просила. "Я ж, грішний Євсегній, — говорить письменник, — бачивши те, що відбувалося, радів вельми в Господі". Того ж дня увечері стадо волів з иншою худобою ішло з пасовиська в село шляхом тим, на якому ж мученик святий стояв, прославляючи велич Бога. І, дійшовши до мученика Христового, впала худоба перед ним на коліна свої і поклонилася праведному, своїми голосами хвалячи Бога. Тоді магістріян і воїни розкаялися в тих кривдах, які вони вчинили святому: жах охопив їх, коли дивилися на такі чуда преславні. Наступного ж дня встав магістріян, сказав до мученика словами короткими: "Якщо погоджуєшся, пане Василиску, рушаймо в дорогу, щоб ми через тебе не були в біді від ігемона". І сказав святий: "Ходімо, бо хочу померти за Господа мого". Коли ж вони вийшли з села, весь люд з панею Трояною відпроваджував святого. І просив їх мученик Христовий, щоб поверталися. Тому одні повернулися, а инші йшли за ним. Коли ж прийшли на великий міст через ріку Іреос, потрясся міст від приходу Христового: невидимо-бо йшов Христос Господь наш із рабом своїм, як же сам святий мученик Василиск пізніше мені, недостойному Євсегнію, розповів. Коли затрясся міст, став святий і хвалу підніс Богові, просив людей повернутися назад. І ледве вмовив їх, і повернулися. Ішов же святий всіма найвищими і найвизначнішими місцями, схиляв коліна, молився до Бога і казав: "На кожному місці володарювання Його благослови, душе моя, Господа". Коли ж досягли села, що називалося Саон, сіли воїни з магістріяном їсти і переконували святого скуштувати хліба. Він не хотів, кажучи: "Господь пасе мене і не покине, годує мене Владика мій Ісус Христос". Вони ж знову казали: "їж, чоловіче, щоб не померти з голоду. І ми будемо в біді через тебе, коли не приведемо тебе до ігемона. Ось-бо третій день, відколи ти нічого не їв". Відповів їм святий: "Я наповнений безсмертною їжею, тому не хочу приймати смертної. Вас годує хліб земний, мене ж — Слово Боже Небесне. Вас веселить вино, мене ж — благодать Святого Духа. Вас насичує м'ясо, мене — піст. Вас зміцнює сила, мене — любов Ісуса Христа. Вас прикрашає одяг, мене — чесноти. Ви веселитеся у змішанні, я ж утішаюся духом у молитві. Ви любите дочасного, смертного і тлінного царя вашого, і бачити його хочете, і дотримуєтеся його закону — я ж небесного Бога і Царя мого люблю, і закони Його цілую, і баченням Лиця Його насититися хочу. Ви чекаєте на честь на землі, я ж — на небі. Ви шукаєте слави від людей, я ж сподіваюся отримати славу у Воскресення праведних на Страшному Суді, де говоритиме Владика мій: "Прийдіть, благословенні Отця мого, успадкуєте приготоване вам Царство від створення світу". Коли це говорив святий, звелів магістріян осідлати худобу і сказав, аби мученик на одного осла сів: "Три дні голодний ідеш, принаймні сядь на худобину, щоб зовсім не знеміг". Святий же не захотів сісти, мовив: "Зміцнює мене Господь мій Ісус Христос, всілякий спокій і відраду подає мені Дух Святий". І вирушили в дорогу. Увечері ж прийшли в одне село, стали спочити, і, коли вечеряли воїни, просив магістріян блаженного Василіска, аби з'їв щось. Той же не хотів і перебував цілу ніч, співаючи і молячись, співали ж і святі ангели разом з Христовим угодником. Із настанням дня вирушили в дорогу і досягли града Команського о четвертій годині пополудні. Коли зближалися до града, від багатьох чули (говорить письменник), що ігемон карає тих, які не хочуть поклонятися ідолам. Господь же явився святому Василискові і сказав: "Дерзай, не бійся погроз беззаконних, Я з тобою". Коли ж увійшли в град, спитали воїни, де ігемон. І сказано їм було, що в храмі Аполлоновім, бо жертву там зі всім людом приносить богам. Пішов тому магістріян до нього, сповістив, що привів Василиска. Ігемон же радий був. Розповів магістріян ігемону і про чуда, які були в дорозі, але той не повірив. Сказав: "Волхвування то християнські". Тому звелів ввести до себе в Аполлоновий храм святого Василиска, хотівши змусити його до жертви. Поспішили воїни ігемонові, почали мученика в шию бити, кажучи: "Увійди в храм до ігемона і поклонися богам, коли хочеш живим бути". Магістріян же і воїни, які прийшли з ним з дороги, почали ігемоновим воїнам розповідати про чуда, які самі бачили, і казали: "Справді дивні знамення і силу Божу бачили ми, не привидом ані не волхвуванням, але насправді вчинені". Звертаючись до святого, казали: "Прости нас, пане Василиску, що тобі в невіданні нашому вчинили зло. І помолися за нас до твого Бога". Коли вони це промовляли, инші воїни від ігемона прийшли, схопили мученика і в храм ввели. Увійшов же святий, веселячись у Господі, Бозі своїм, світлий лицем. І бачив його ігемон, сказав: "Чи ти Василиск?" Він же відповів: "Я". Сказав ігемон: "Що-бо скажеш, чи принесеш жертви богам?" Відповів святий: "І хто тобі розповів про мене, що я не приношу жертви Богові? Я повсякчас Богові моєму жертву хвали здійснюю". Ігемон же не зрозумів сказаного, втішився і сказав: "Дяка богам за це! Тому принеси жертву, любий, якому хочеш богові з усіх богів наших". Святий же Василиск наблизився до ідола, спитав тих, що стояли спереду: "Як цей ваш бог називається?" Сказали ж йому: "Аполлон". Відповів святий: "Добре ви сказали, що Аполлон називається. Аполлон-бо означає згубник і справді у загибель тягне тих, хто вірить в нього і поклоняється йому, наче богові, коли не є він богом". Сказав ігемон до святого: "Яке ж ім'я Бога того, якому хочеш принести жертву?" Сказав святий: "Бог мій невимовний, неосяжний, невидимий і незбагненний". Сказав ігемон: "Що, не має імени Бог твій?" Сказав святий: "Є написані у святих книгах імена Бога мого, якщо хочеш послухати, розповім". Сказав ігемон: "Розповідай, не бійся". Сказав мученик: "Бог мій називається Отець, і Вседержитель, Господь Саваот, Цар всіх, Спас, Милостивий, Милосердний і Довготерпеливий. Йому я принесу жертву хвали". Сказав ігемон: "Якому хочеш богові жертву принеси, лише принеси. Прикликаний-бо ти не мудрувати, але жертву приносити". Сказав святий до ігемона: "Збагни мою жертву". І підняв руки до неба, почав молитися, кажучи: "Боже вічний, Творче неба і землі, послухай всіх, що для Тебе істинно працюють, почуй і мене нині, раба свого, і зруйнуй в годину цю кумира цього глухого і сліпого, бездушного, хай побачать язичники нечестиві, якого шанують бога. І нехай осоромляться, і хай зрозуміють всі, що Ти один — Бог всесильний". Коли так молився святий, зразу затряслася земля і храм — і впав ідол на землю, і розбився на порох. Ігемон же і люди, що в храмі були, повтікали геть зі страху, один лише святий Василиск залишився всередині, співаючи й кажучи: Хай воскресне Бог і розійдуться вороги Його, і хай втікають від лиця Його ті, що ненавидять Його. Як щезає дим так хай зникнуть. Як тане віск від вогню — так нехай загинуть всі ідолопоклонники від лиця істинного Бога нашого". За якийсь час звелів ігемон вивести святого з храму і скреготав на нього зубами своїми, кажучи: "Вороже богів наших, нащо инакше обіцяв, а инакше зробив? Обіцяв ти принести жертву богові, волхвуванням же своїм зробив так, що впав і розбився бог наш Аполлон". Сказав святий: "Той, хто розбив бога вашого. Той і храм його спалить". І ще говорив святий, як спав вогонь з неба на храм Аполлона і спалив його до основи. Ігемон же і всі люди повтікали далеко, тремтячи. Тоді прикликав святого Василиска ігемон і сказав: "О які великі твої волхвування: бога розбив і храм його спалив!" Сказав святий: "Якщо бог твій справді є богом, як ти кажеш, то нехай відімстить мені за себе". Сказав ігемон: "Добрими є боги наші і ніколи не роблять зла противникам своїм". Сказав святий: "О сліпото людська! Як можуть біси бути добрими чи щось добре робити, якщо злі і вас, шанувальників і поклонників своїх, у пекло зі собою тягнуть". Сказав ігемон: "Окаянний волхве, принеси жертви богам, щоб не передав я тебе гіршій смерті". Відповів святий ігемонові: "Звіре з лісу, собако, що лиже кров, блудний Агриппе, образе бісівський, подобо диявольска, кате беззаконний, нащо мене тримаєш далі? Спішу дорогу свою закінчити". Ігемон же розгнівався вельми, звелів мечем потяти мученика. Воїни, взявши його, вели за град на страту, на місце, назване Діоскорія, і відпроваджувало святого багато людей. Наказав ігемон після страти вкинути тіло святого в ріку. І коли стратили Христового мученика, бачили ми (говорить святий Євсегній), нам же дано було бачити, страшне таїнство: багато святих ангелів прийшли і, взявши душу святого, підносили на небо. Господа ж нашого Ісуса Христа було видно, як стоїть на небі і говорить: "Прийди, благий мій рабе і вірний Василиску, увійди в Небесне Царство, у лики праведних, де є мої раби, яких з тобою за Мене на муки було взято". Ми ж усі те бачили й чули, впали ниць на землю і поклонилися Господеві, дякували, що сподобив нас такого видіння. Тіло ж мученикове спекулятор Приск, взявши, тягнув до ріки. І, підійшовши, просили ми його, аби зачекав трохи, допоки розійдуться люди, і дали йому таємно тридцять золотих. Він же залишив нам тіло мученикове і голову, кажучи: "Пильнуйте, щоб хтось не довідався і не розповів ігемонові, бо буде мені і вам біда". Ми ж, взявши чесне тіло, сховали і вночі занесли його на поле зоране, і поховали, і посіяли на ньому насіння, і тої ж ночі насіння проросло і за один день виросло, наступного ж дня зацвіло і принесло плід. А коли копали ми гріб мученикові, спраглі були деякі з нас мужі. І прикликали Господа молитвами святого Василиска — і зразу поблизу гробу витекло чудесної води джерело — пивши, прославили ми Бога. Є ж те джерело і донині, і подаються зцілення хворим, які п'ють з тої води. Після того дух нечистий напав на ігемона Агрипа, і шукав він тіла мученикового, кажучи: "Якби я торкнувся до тіла Василискового, уникнув би цієї біди". І ніхто не смів йому сказати, що поховане в землі тіло мученикове. Хтось же сказав: "Наказав ти в ріку вкинути тіло, то як нині шукаєш його?" Пішов Агрипа на місце, де потятий був Христовий мученик, знайшов трохи крови його і, зібравши руками своїми із землею, зав'язав у пояс свій і підперезав тіло своє — зразу звільнився від духа нечистого і повірив у Господа нашого Ісуса Христа. Тоді, за якийсь час, громадянин команський Марин, чоловік благочестивий, збудував церкву в ім'я святого мученика Василиска і, святі його мощі взявши із землі, переніс до неї. Бувають же чудесно багато зцілень на всілякі хвороби від мощів святого молитвами його, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

За матеріалами сайту: kyrios.org.ua