Українська

5 червня – день пам’яті преподобного ісповідника Михаїла, єпископа Синадського, преподобної Євфросинії Полоцької.

Душекорисні речі - Червень

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного ісповідника Михаїла, єпископа Синадського, преподобної Євфросинії Полоцької.

Цей святий Михаїл, як же сподобився імени ангельського — називався як найголовніший ангел небесних сил, — так і життя ангельське мав, дівственною чистотою й иншими добрими ділами досконале. З материнських-бо рук поклався на Бога і виявився Йому служителем найкращим, з юности чернече прийняв життя, разом зі святим Теофілактом Никомидійським, у дні святішого патріярха Тарасія, від нього ж і послані були обидва в монастир, при гирлі Євксінського Понта створений. Там, чернечий подвиг проходячи, багато в чеснотах досягли і до Бога в молитвах своїх здобули сміливість. Якось-бо в час жнив спека велика докучала і від безводдя спрагою великою знемагали. Помолилися до Бога — і посудина мідна суха воду виточувати почала на потребу: чинить-бо Господь волю тих, що бояться Його, і молитов їхніх слухає. І було це чудо подібне на те давнє, коли в пустелі спраглому Ізраїлю Бог вивів воду з каменя, і на друге, коли помирав від спраги Самсон і з сухої кістки ослячої виточив живої води джерело.

 

За таке добродійне життя преподобних отців, яке, наче зоряне сяйво, засвітилося, святіший патріярх Тарасій вирішив удостоїти їх високого архиєрейського сану: блаженного Теофілакта поставив митрополитом у Никомидії, а цього святого Михаїла, на єпископа висвятивши, у Синад послав. І пасли добре Христове стадо словом і прикладом життя свого. Тоді святіший Тарасій із життя цього відійшов, а після нього Никифор прийняв престол Константинопольської церкви, і знову піднялася буря іконоборної єресі, яка вже була проклята Сьомим Вселенським святих Отців собором. Злочестивий-бо цар Лев Вірменин заразився тою єрессю, підняв гоніння на Христову Церкву, ікони святі ідолами називаючи і викидаючи, а тих, що поклонялися їм, мучив і страчував всіляко. Вигнав же святішого патріярха Никифора й инших православних архиєреїв із престолів їхніх, а замість них однодумних собі єретиків возвів. І було видно мерзоту запустіння на місцях святих. Тоді Михаїл святий виявив себе як знаменитий ісповідник православної віри, викривач єретичного злочестя. Маючи силу і мудрість від благодаті Духа Святого, всіляке богопротивних пащекування вгамував і єретичні уста, відкриті на ображання божественних зображень, замкнув.

Звіройменний же цар Лев, не терплячи вільного його язика, що сміливо єретичний блуд викривав, поставив святителя Христового перед судом неправедним на допит. Той же, не боячись погроз, не слабнучи розумом, безстрашним голосом взивав: "Шаную святу ікону Спасителя мого Ісуса Христа і Пречистої Діви, Матері Його, й инших святих і поклоняюся їм, на твої ж накази не зважаю і маю їх за ніщо!" Лев же, осоромлений, звірячої люті сповнився, на вигнання ісповідника Христового осудив. Багато і гіркої скорботи, і кривд святий перетерпів, гнаний з місця на місце, доки просторів небесних не досягнув і спокою вічного не отримав. Так, добре свій шлях закінчивши, подвійним вінцем прикрасився і приєднався до архиєреїв як архиєрей, до мучеників як мученик у славі Христа, Бога нашого.

Був у полоцькому граді князь на ім'я Всеслав. Він мав сина Георгія, який народив цю святу гілку — блаженну Євфросинію. Було ж перше її ім'я княже, перед хрещенням наречене, — Предислава. Вона з малих літ навчена була Божественного Письма, і віддавалася читанню святих книг, і навчилася з них страху Божого і любови сердечної до Бога, Творця свого. З лиця ж була вельми вродлива, і коли було їй дванадцять літ, багато князів славних присилали до батька її: кожен з них старався синові своєму взяти її в подружжя. Але дівчина ніяк не хотіла єднатися із земним смертним чоловіком, зранена була бажанням небесного безсмертного нареченого — Христа, Сина Божого, весь-бо ум свій перетворила на любов божественну. Вирішив батько, хоч і не хотіла, обручити її гарному і вродливому хлопцеві, синові одного князя. Вона ж, утаївшись від усіх, пішла в монастир дівочий до преподобної княгині Романи-ігумені і просила постригти себе в чернечий образ. Преподобна ж Романа, бачачи юність дівчини і боячись батька її, довго боронила їй, радячи світське життя як молодій і з лиця вродливій. Тоді, зрозумівши велику її до Христа Бога гаряч сердечну і незмінне бажання зберегти дівство задля Царства Небесного, звеліла священикові, що там був, постригти її й одягти в чернечий ангельський святий образ і дала ім'я їй Євфросинія. Про те довідалися батько і мати, невимовної печалі і жалю сповнилися. І, прибігши в монастир і доньку свою в чернечому образі побачивши, вельми плакали, ридаючи. Але блаженна дівчина не зважала на сльози батьків, більше ж переконувала їх тішитися тим, що мають доньку, обручену Цареві Небесному. І перебувала Євфросинія з иншими черницями в пості, і молитвах, і у всіляких монастирських трудах з великим смиренням, всім покірна. Через якийсь же рік просила єпископа Полоцького Іллю, аби звелів їй перебувати при великій престольній Святої Софії церкві в суміжній комірчині (наслідуючи тих давніх дів у Єрусалимі, серед яких же була й пречиста Діва Богородиця, що жили при Святая Святих Соломонової церкви в окремих кімнатках, при стіні церковній на те влаштованих) Єпископ же, бачачи її рівноангельне життя і серафимську в ній до Бога любов, не боронив доброму бажанню серця її. І перебувала свята, як ангел Божий, замкнувшись у коморі при церкві, завжди вдень і вночі молилася і славословила Бога. У час, що лишався від молитви, переписувала книги своїми руками і давала їх продавати: що ж брала за них, те роздавала убогим. Досить же часу у святій Софії пробувши, одної ночі у видінні сонному побачила ангела Божого, який, взявши її, повів за град на місце, що називалося Сільце, там була метохія святої Софії і церква мала дерев'яна. І сказав ангел до Євфросинії: "Годиться тобі тут перебувати, бо хоче Бог через тебе на цьому місці наставити багатьох на спасення". Це ж видіння преподобній Євфросинії не раз було, але і вдруге, і втретє. І дивувалася свята, розмірковуючи про бачене, і дякувала Богові, що сподобив її видіння ангельського. Господній волі підкорившись, сказала: "Готове серце моє, Боже, готове серце моє". Явився ж ангел і єпископові у видінні, кажучи: "Веди рабу Божу Євфросинію до церкви Спасителя у Сільці й осели її при тій церкві, бо там буде монастир освячених Богові дів, їх же хоче Господь спасти через цю рабу свою. її ж молитва, як миро, сходить до Бога, і, як вінець на голові царя, так спочиває на ній Дух Святий. І як сяє сонце по вселенній, так просіяло життя її перед ангелами Божими". Тому єпископ, збудившись зі сну, пішов до преподобної Євфросинії і сповістив їй Господню волю. Вона ж і своє видіння розповіла єпископу й дякувала Богові. Прикликав тому єпископ князя Бориса, стрия її, і князя Георгія, батька її, і бояр, і чесних мужів і, Божу волю їм розповівши, сказав: "Ось при вашій державі даю Євфосинії місце святого Спаса на Сільці, бо монастир дівочий буде там. І ніхто з останніх не має судити цього їй дання". І всі погодилися з єпископом. І повели туди Євфросинію святу, оселили її при церкві Спасителя і загородили монастир для дів, що хотіли в чистоті працювати для Христа. І була преподобна Євфросинія для багатьох дів і жінок, що відрікалися світу і в чернецтво приходили, наставницею і провідницею до спасення, бо ті, що на її ж добродійного життя приклад дивилися, вельми користали й заохочувалися на подвиги богоугодні. Через якийсь час послала преподобна до батька свого, кажучи: "Пусти до мене сестру мою Градиславу, щоб навчила я її святих книг". Він же відпустив, і навчила свята Єфросинія молодшу свою сестру читання книжного і багатьма душеспасенними словами до збереження дівства її переконала, уневістила Христові, у чернечий чин ввела і дала їй ім'я Євдокія. Коли ж минуло досить часу, послав до преподобної батько її, кажучи: "Пусти до нас сестру свою". Євфросинія ж відповіла: "Хай побуде ще зі мною, бо ще не дуже добре навчилася писання". Але скоро довідалися батько й мати про постриг другої доньки своєї і подвійного суму сповнилися. У монастир ішли, з гнівом і сердечним болем кричали на святу Євфросинію, кажучи: "О дитино, що ти нам зробила? Додала журбу до журби і печаль до печалі! Чи не досить тобі, що сама покинула нас, але й другу любу нашу дитину підступом забрала в нас. Чи на це ми вас народили? Чи на це виховували, аби швидше смерти, як мертвих у гріб, у чорних ризах і заперті монастирському замкнути і позбавитись сподіваної від вас утіхи?" Преподобна ж Євфросинія душеспасительні слова до них із Божественних книг говорила, утішила їх трохи, і повернулися вони додому, розчиняючи природну свою батьківську печаль духовною радістю.

Після цього прийшла у преподобний чернечий чин Євфросинїї княжна Борисівна, родичка її, донька стрия, що називалася Дзвенислава. І принесла весь коштовний свій одяг, і прикраси, до шлюбу приготовані, і сказала блаженній: "Пані і сестро моя, вся краса світу цього нічим є для мене, а ці шлюбні прикраси даю в церкву Спасителя і сама хочу шлюбом духовним з Ним поєднатися і схилити голову свою під благе і легке Його ярмо. Преподобна ж Євфросинія прийняла її з радістю, і постригти зразу її звеліла, і нарекла їй ім'я Євпраксія. І перебували разом у пості і всенічних молитвах, єдинодушно працюючи для Господа в преподобності і правді. Бачила ж преподобна, що день за днем примножуються сестри і розширюється обитель, — замислила збудувати церкву кам'яну в ім'я Спасителя. І доклала до того старання, Божою допомогою почала діло, яке закінчилося скоро, — за один-бо рік кам'яну прекрасну церкву було збудовано. Наглядав же за тою справою муж знатний на ім'я Йоан. Коли він спочивав перед сходом сонця, багато разів був голос, що говорив: Иоане, встань і йди на діло Вседержителевого храму". Він же одного дня стомився від голосу того, прийшов до преподобної ігумені, кажучи: "Пані, чи ти присилаєш примушувати мене на діло?" Вона, зрозумівши, що голос той був не людський, але зверху, божественний, сказала Иоанові: "Хоч і не я велю тебе будити і примушувати, проте послухай того голосу, що на діло тебе кличе, і швидко зроби наказане, бо це діло Боже". Коли була церква близька до завершення і цегли на закінчення не вистачало, помолилася преподобна до Бога, кажучи: "Слава тобі, Владико, чоловіколюбче, всесильний Боже, який дарував нам більше, молюся до твоєї благості, подай нам і менше, чим би закінчити церкву, споруджену на славу пресвятого Імени Твого". Наступного ж дня дією сили Божої виявилася піч повна цеглин палених і вже холодних, міцних дуже: були-бо невидимою зроблені рукою, і не протягом довгого часу, а лише за одну ніч ця чудесна річ зробилася. І сповнилася радости преподобна, і всі з подивом прославили Бога, і закінчилося будівництво церковне. Прийшов єпископ із клиром і з князями освятити церкву, і весь люд градський зібрався, і святкували освячення церкви, радіючи. Преподобна ж, ниць упавши в церкві, зі сльозами до Бога промовляла: "Ти, Господи, що серця бачиш, Вседержителю Боже, зглянься на храм цей, збудований в Ім'я Твоє, як же колись Соломонів. Зглянься і на словесне стадо, при церкві Твоїй зібране, і милостивий будь до нас, що працюємо для Тебе, і подай допомогу, аби понесли ми ярмо Твоє, на нас накладене, і підемо вслід Тобі, Женихові нашому. Ти сам бережи двір цей словесних Твоїх овець і будь нам пастирем, і ворітником, і сторожем, щоб ні одну з нас не викрав вовк згубний — диявол. Ти, Господи, будь нам зброєю і стіною, щоб не прийшло на нас зло ані рана не зблизилася до тіл наших, і не згуби нас із беззаконнями нашими, на Тебе уповаємо, бо Ти — Бог добрий і милостивий для тих, хто знає Тебе. І тобі славу возсилаємо до останнього нашого подиху". Повчала преподобна сестер своїх, кажучи: "Ось зібрала я вас у Господі, як же квочка пташенят під крила свої і як овець Божих на божественну пашу. Пасіться тому в заповідях Господніх і ростіть чеснотами від сили в силу, щоб і я з радістю без зітхань піклувалася про спасення ваше і вчила вас, і нехай веселюся духом, бачачи духовні плоди трудів ваших. Ось такими повчаннями слова Божі в серця ваші засіяти намагаюся, а ниви ваші сердечні на місці стоять, не ростуть у добродійну досконалість. Але час жнив наближається, і лопата готова на току, щоб очистити полову від пшениці. Боюся ж, аби не знайшлося серед вас полови й аби не передали вас вогню невгасимому. Постарайтеся, прошу вас, сестри мої, постарайтеся пильнуватися від гріховної полови й уникнути вогню геєнного. Зробіться чистою пшеницею Христовою, змеліться в жорнах смирення постницькими трудами, чистотою ж, любов'ю і молитвами щоб були ви як хліб солодкий Богові". Так учила, як дітолюбна мати, дітей своїх духовних. Настановою її та молитвами всі черниці зростали в подвигах духовних і були посудом вибраним для Святого Духа. Збудувала ж преподобна і другу церкву кам'яну — в ім'я Пресвятої Богородиці, іконами ж і всілякою красою прикрасила і дала її ченцям. Також монастир загородила їм при тій церкві.

Забажала ж преподобна Євфросинія бачити і мати в обителі своїй ікону Пресвятої Богородиці, що називалася Одигитрія, одну з тих, які святий апостол і євангелист Лука ще за життя Пречистої Богоматері написав. Чула ж преподобна, що є три ікони Богородичні, які намалював святий Лука: одна в Єрусалимі, друга в Царгороді, а третя в Ефесі. Помолилася тому до Бога зі сльозами, щоб отримати бажане, послала слугу обителі своєї Михаїла в Царгород до благочестивого царя Мануїла і до святішого патріяха Луки з дарами і багатьма благаннями, просячи одну з тих трьох ікон Пречистої Владичиці, саме ту, що в Ефесі. Цар же і патріярх, розумівши її велику до Бога і до Пречистої Божої Матері любов і ревність, погодилися на прохання її. І послали до Азії, принесли з Ефесу до Царгорода чудесну Богородичну ікону і присланому слузі віддали, відпустили до преподобної Євфросинії з листами своїми, де була похвала рабі Христовій і благословення патріярха. Вона ж, отримавши бажану ікону, невмовної радости сповнилася і велику віддала дяку Христові Господові і Його Пренепорочній Матері. І поставила її у своїй обителі в церкві Святого Спаса, прикрасивши золотом і камінням дорогоцінним. Після смерти ж батьків своїх і після достатніх у чернецтві років захотіла преподобна Євфросинія побачити святі Єрусалимські Місця і поклонитися живоносному Гробу Христовому. Думала ж і життя своє там закінчити і про те належно до Бога молилася. Довідавшись про намір її, духовна і світська влада жалістю великою були охоплені, зійшлися до неї, просили зі сльозами, аби не покидала їх і цілої батьківщини своєї. Вона ж благорозумними і душекорисними словами, як мати дітей, всіх утішала. Був же любий її брат, князь В'ячеслав, він прийшов з княгинею своєю і з дітьми своїми поклонитися їй. І сказав, плачучи: "Пані, сестро і мати моя, чому хочеш покинути мене? Світло очей моїх і управителько душі моєї!" А свята відповіла: "Не покинути, а помолитися хочу за себе і за вас у Святих Місцях". Після духовної ж бесіди, коли відходив князь В'ячеслав від неї, звеліла дітей його, двох дівчат, Кирінію та Ольгу, залишити сестрі своїй Євдокії. Такий-бо мала дар блаженна Євфросинія, що коли на когось поглянула своїми очима, зразу пізнавала, чи є в ньому дух добродійний і чи може бути посудиною вибраною для Бога. Зрозуміла ж і щодо братових доньок, юних дівчат, що мають бути угодні Христові. Після відходу від неї брата сказала до залишених доньок його: "Хочу вас обручити Женихові Безсмертному і ввести в оселю Царства Його. Дівчата ж із богонатхненних її слів насолодилися душею, припали до ніг її, кажучи: "Воля Господня нехай буде, і твоя свята молитва, як же хоче, так нехай з нами влаштує". Євфросинія ж, радіючи духом за добру дівчат волю, учила їх корисними бесідами і насаджувала в серцях їхніх любов Христову. Через декілька днів прикликала брата і сказала йому: "Хочу дітей твоїх постригти в чернецтво, хай будуть невісти Христові". І збентежився князь В'ячеслав словами її, і сказав: "Пані, мати наша, що ти зробити замислила? Два плачі хочеш додати душі моїй: щоб плакав я через твій від нас у край далекий відхід і щоб журився через дітей, позбавлений від них утіхи". Княгиня ж В'ячеславова, мати дівчат, більше невимовним жалем сердечним шматована, ридала, проте не могла перечити волі преподобної Євфросинії, її ж слів, як із Христових уст, слухала, знаючи точно, що вона справжня раба Христова і живе у ній Дух Святий. Тому, запросивши до себе єпископа, який тоді був, на ім'я Діонисій, преподобна Євфросинія ввела дівчат до церкви, і він постриг їх, давши Кирінії ім'я Агафія, а Ользі — Євфимія, і благословив їх благословенням святих отців і матерів, що від віку Богові угодили. Тоді через короткий час вручила Євфросинія обитель сестрі своїй Євдокії і, попрощавшись з усіма та на Бога поклавшись, після достатньої молитви вирушила в намірену до Єрусалиму дорогу. Відпроваджували її всі далеко з гіркими сльозами. Взяла ж із собою другого брата свого, Давида, і Євпраксію, родичку, і прийшла спершу в Константино-град. І прийняли її з шаною цар і патріярх. Там поклонилася святим церквам і багатьом святих мощам і пішла в Єрусалим. Його досягнувши, поклонилася живоносному Христовому Гробу, і золоту лямпаду в ньому поставила, і багато дарів дала церкві єрусалимській і патріярхові. Обійшла і всі святі єрусалимські місця і з великим розчуленням поклонялася і молилася. І перебувала в монастирі, що називався Руський, при церкві Пресвятої Богородиці, і знову до Гробу Господнього прийшла, помолилася зі сльозами і зітханням сердечним, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, що народився від Пречистої Пресвятої Приснодіви Марії, спасення нашого ради, і сказав "просіть і дасться вам", дякую Твоїй доброті, що я, грішна, попросила в Тебе й отримала: удостоїлася бачити ці Святі Місця, які Ти пречистими своїми ногами освятив, і цілувати святий гріб Твій, в якому спочив Ти пречистою, за нас на смерть відданою плоттю. Але ще в Тебе, преблагий Владико, прошу одного дару цього: дай мені, щоб на цих Місцях Святих я померла, не зневаж смиренного прохання мого, Творче мій, візьми дух мій у святому цьому твоєму граді і вчини з тими, що угодили Тобі, на лоні Авраамовім". Так помолившись, увійшла в раніше згадану церкву, де перебувала, і впала в недугу тілесну, і лежала на одрі хвороби, кажучи: "Слава тобі, Владико мій, Ісусе Христе, що і в цьому послухав мене, недостойну рабу Твою, і вчинив зі мною, як же захотів. Хотіла ж бути і на Йордані, але вже не могла через хворобу. Послала тому Давида, брата свого, і Євпраксію. Вони ж пішли на Йордан і повернулися звідти, принесли їй води йорданської. І прийняла воду ту блаженна з великою радістю і вдячністю, і пила її, і ціле тіло своє нею облила, і знову лягла на одрі й мовила: "Благословен Бог, що просвітлює й освячує кожну людину, яка йде у світ". Було ж їй у хворобі тій ангельське явлення і сповіщення від Бога про блаженну кончину її і про приготований для неї спокій. І веселилася душею преподобна в Бозі, Спасі своєму, славлячи Його і дякуючи Його доброті. Послала ж у Лавру святого Сави, просячи архимандрита і братів, щоб дали їй місце на поховання в обителі тій. Вони ж відмовили, кажучи: "Постанову маємо від святого отця нашого Сави, щоб ніколи не ховати жінки в обителі його. Є ж киновійний монастир Теодосіїв Пресвятої Богородиці, у ньому ж багато жінок святих лежать. Там-бо і мати святого Сави, і мати святого Теодосія, і мати святих безсрібників Теодотія й инші поховані, тому там і богоугодній Євфросинії покладеній бути годиться". Преподобна ж, те почувши, прославила Бога, що тіло її має бути покладене з мощами святих жінок. І зразу послала в обитель преподобного Теодосія з проханням. І показали чорноризці місце для гробу в церковному притворі. І влаштований був гріб святій на поховання. Хворіла ж преподобна двадцять чотири дні. До кінця наблизившись, прикликала пресвітера і причастилася Божественних Таїнств. І молилася, передала святу свою душу в руки Божі місяця травня у 23-ій день. І поклали її чесно в обителі Теодосія преподобного, в паперті церкви Пресвятої Богородиці. Давид же, брат, і Євпраксія, родичка, повернулися у край свій, у град Полоцьк, принесли вістку про кончину блаженної і чесне поховання преподобної Євфросинії. І всі дуже плакали, постановивши відзначати пам'ять її, славлячи Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, якого все творіння хвалить, нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

За матеріалами: kyrios.org.ua

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ