Українська

12 червня – день пам’яті преподобного Ісаакія, ігумена обителі Далматської.

Душекорисні речі - Червень

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного Ісаакія, ігумена обителі Далматської.

Після віднайдення пречистого і животворного хреста Господа нашого Ісуса Христа і після царювання Великого Константина різнобарвний і багатоголовий змій, ворог повсякчасний роду християнського, більше ж — самого Христа, Спаса нашого, ненависник і супостат святої віри таке в Церкву Божу злохитрим своїм підступом вніс збентеження: намовив злочестивого і беззаконного царя Валента захищати Арієву єресь і розширювати її. Підняв-бо він гоніння на правовірних і звелів святі церкви замкнути, щоб не здійснювалися в них звичні божественні жертви. Одні перетворив на кінські стійбища, инші ж до основи зруйнував. І тривало те зло довго, і було велике ридання і плач рабам Христовим, які вдень і вночі молилися до Бога, аби змилосердився над Церквою своєю святою, праведний суд і помсту несправедливому цареві щоб зробив.

 

Так було тоді, як же колись у дні апостольські, коли Ірод-цар підняв руки, щоб скривдити деяких із Церкви. Через декілька років підняв Бог духом раба свого — монаха Ісакія, як же давно пророка Даниїла на захист невинної Сусанни. Той блаженний Ісакій був спершу у східній пустелі, наслідуючи святого Іллю Пророка, і життя, до ангелів подібне, провадив. Чув же про гоніння, яке було на Церкву від аріян і царя, який був на боці злочестя, зжалився дуже, залишив пустелю, прийшов у Царгород утверджувати вірних у благочесті: було-бо слово його як свічка палаюча, і Дух Божий спочивав на ньому, і благодать небесна його осявала. Бачив же своїми очима кривду, що діялася вірним від зловірного царя і його однодумців, молився до Бога, аби з висоти святого престолу свого зглянувся на кривджених безвинно і милосердя своє щоб явив їм, гординю кривдників вгамував. Бог же почув колись угодника свого Мойсея, який молився за людей, покривджених від фараона, почув він і раба свого Ісакія і підняв на злочестивого царя Валента варварське нашестя. У той-бо час варвари, що над Дунаєм жили, зібрали військову силу велику, підняли війну на греків і, напавши, полонили Тракію і до Царгорода зближалися. Треба було і цареві Валенту зібрати своїх воїнів і вийти проти супостатів на війну. На ній же з ним сталося те, що колись із Саулом, царем ізраїльським, який був ворогом Давидовим: не повернувся-бо з війни Саул, за пророцтвом святого Самуїла, бо прогнівав Господа Бога. Коли ж виходив Валент із Царгорода у полки свої, блаженний Ісакій перейшов йому дорогу і голосно возвав, кажучи: «Царю, відчини церкви правовірним — і влаштує Бог добре шлях твій перед тобою». Цар же не відповів йому, але зневажив його, як простака і безумного: на слова його не зваживши, пішов у дорогу свою. Зранку ж знову блаженний старець випередив царя, сказав йому: «Відчини, о царю, церкви правовірним — і буде тобі війна щасливою, переможеш ворогів і здоровий повернешся з миром». Цар же послухав його слів і хотів відчинити церкви замкнені і правовірним віддати — почав радитися про те з радниками своїми. Препосит же один, що злочестя аріянського був, радив цареві не слухати монаха того, але з безчестям відігнати його. Насміхався тому цар зі старця, з кпинами і ранами відігнав його від себе і пішов у путь свою. На третій же день знову випередив царя преподобний старець і, взявши за вуздечку коня, на якому цар сидів, почав наполегливіше просити і вмовляти, щоб відчинив церкви, і погрожував йому помстою Божою, якщо не вчинить прошеного. Було ж там провалля з терниною страшною і болотом потопним, в яке якщо і звір якийсь впаде, не може вийти звідти, але погрузне там і помре. У те провалля звелів цар вкинути монаха, щоб загинув, і пішов у дорогу, яка перед ним лежала. А святий Ісакій, вкинений у терня і болото, збережений був Десницею Божою, залишився без шкоди: не зранило-бо його терня ані не потопило болото, але, наче на м'якій постелі між квітами, посеред болота між терням лежав, благословлячи і співаючи Господеві, допоки Божим велінням три світлоносні мужі не явилися йому, не витягли його з болота і не вивели з провалля того цілого і здорового, поставили на сухому і невидимі стали. Тоді преподобний Ісакій пізнав, що послав Господь ангелів своїх вивести його з провалля того. Впав на коліна і віддав дяку Спасителеві своєму, що промисел має про рабів своїх і не покидає тих, що бояться Його і покладаються на Нього. Довго молився і Духом Святим укріпився, встав й иншим шляхом швидко пішов, випередив царя і став перед ним. Побачивши його, цар настрашився і з подиву мовчав. Святий же сміливо мовив до нього: "Ти мене заморити хотів у терні і болоті, Господь же зберіг мене живим і через святих ангелів своїх вивів з провалля того. Послухай мене, о царю, і відчини церкви правовірним, аби ворогів перемогти і зі славою повернутися. Якщо ж мене не послухаєш, то не повернешся з війни, але загинеш там". Цар же дивувався відвазі монаха і світлості лиця його, проте не послухав його, бо мав закам'яніле і відлучене від Бога серце. І віддав преподобного двом бояринам, Сатурнину і Віктору, звелівши їм, щоб пильнували його в путах. "Тримайте мені, — казав, — цього поганого старця, допоки повернуся і віддам йому достойну кару за безсоромну його зухвалість". Преподобний же Ісакій, сповнений Святого Духа, більшої ревности, як же колись святий пророк Міхея проти Ахава, царя ізраїльського, сповнився, возвав до Валента, кажучи: "Якщо, повернешся в мирі, то знай, що не говорив Господь через мене. Кажу ж тобі, що виведеш воїнів на війну і не зможеш варварів подолати, але втікатимеш з-перед їхнього лиця, схоплять тебе і живцем у вогні спалять". Коли святий те сказав, цар у гніві вирушив у дорогу, а святого вели в путах. Зійшлися грецькі полки з варварськими, і стялися раттю, і була велика різанина. Тоді, Божим допустсм, перемогли варвари греків, за пророцтвом Ісакія святого, і впало багато від гострого меча. І царя Валента поранили, і не зміг протистояти варварам, кинувся втікати. Варвари ж гналися за ним, стинаючи воїнів грецьких, як стебло, і самого царя догнали. Цар же втікав з одним лише радником своїм, тим препоситом-аріянином, який радив не слухати Ісакія. Зблизився до одного села і побачив стіг сіна. Зліз із коня, втомленого вже, і сховався у стозі тому зі своїм радником, але не сховався від караючої руки Божої, бо варвари, які гналися за ним, досягли села того і пізнали, що у стозі сховалися греки, — вогонь навколо нього запалили і спалили їх. І так окаянний той цар і радник його загинули з шумом.

Після тої війни грецьке військо, яке залишилося, пішло назустріч цареві римському Граціяну, що йшов на допомогу грекам. Він, прийшовши, поставив грекам царя — Теодосія Великого". Теодосій зразу зібрав військову силу, пішов на варварів, переміг їх, і прогнав, і з торжеством у Царгород повернувся. Тим часом, скоро після загибелі Валента, дехто з тих, кого розігнали варвари з полків, не знаючи, що вже нема царя Валента серед живих, прийшли до преподобного Ісакія, ув'язненого, і сказали йому: "Приготуй себе до відповіді, бо повертається з війни цар і має тебе допитувати і карати". Відповів їм святий: "Ось сім днів минуло, відколи вийшов сморід з палених костей його: за моїм-бо пророцтвом вогнем його спалили". І перестрашені були ті, що те чули, і через мало днів довідалися всі про кончину Валента — звільнили з пут Ісакія святого і як пророка Божого вшановували. Коли ж прийшов у град із торжеством новий цар Теодосій, вищезгадані бояри Сатурнин і Віктор сповістили йому про преподобного Ісакія, і про відвагу його, і про пророцтво. Цар здивувався такому мужеві, звелів із шаною привести до себе преподобного і поклонився йому, шануючи як великого угодника Божого, і просив його, аби помолився до Бога за нього і за все його царство. Преподобний же переконував царя залишатися у благочесті, і мир церкві повернути, й утішити скривджених. І послухав цар, і зробив все, що йому було сказано, і вигнав аріян із Царгорода. І була радість велика вірним, а блаженний Ісакій, за все Богові подякувавши, хотів відійти на попереднє своє життя в пустелю. Сатурнин же і Віктор просили преподобного не відлучатися від Царського града, але жити з ними, молитвами ж своїми й ученням помагати Церкві Христовій. І погодився святий на прохання їхнє. Тоді вчинилася суперечка між Сатурнином і Віктором, кожен-бо з них хотів, щоб у них вдома перебував отець преподобний. Зрозумів старець суперечку їхню, сказав до них: "Діти, досить мені любови вашої, тому кажу вам: якщо хтось першим влаштує мені мешкання, в того у всі дні життя мого перебуватиму". Почали обидва піклуватися про спорудження в себе вигідної для Чоловіка Божого обителі. Мав же Сатурнин за градом місце одне прекрасне, для життя чернечого добре. На ньому постарався швидше побудувати обитель для угодника Божого, й оселився там Ісакій преподобний. Збудував також і Віктор мешкання прекрасне для святого, і жаль йому було, що Сатурнин випередив його, і прийшов до святого, просив, припадаючи, щоб прийшов у збудовану для нього келію, але преподобний захотів більше в Сатурниновій обителі жити, ніж у Вікторовій. Проте й до Віктора часом приходив і перебував у нього по декілька днів, не зневажаючи просьби його. Почало ж збиратися до преподобного багато таких, що инокувати з ним бажали. І загороджено монастир великий коштом боголюбних тих мужів Сатурнина і Віктора. І був преподобний для багатьох ченців наставником та ігуменом і для світських людей корисним учителем — усіх вів на путь спасення словом і прикладом добродійного життя. Милостивий же був до убогих вельми, і коли не мав що дати тому, хто просив, то одяг свій, знявши, віддавав. Й инших багато добрих і богоугодних діл зробивши, у старість глибоку прийшов, зблизився до блаженної кончини своєї. Скликав братів і про користь душі повчив, поставив їм замість себе иншого ігумена — мужа чесного і святого життям — блаженного Далмата, через нього пізніше й обитель ту Далматською назвали. І так преподобний отець наш Ісакій після багатьох богоприємних своїх трудів на вічний спочинок перейшов до Господа, і зійшовся цілий град на похорон його, і поклали чесне його тіло в церкві святого первомученика Стефана. Свята ж його душа стала перед престолом Пресвятої Тройці у лику святих і преподобних отців. І молиться з ними завжди за нас до Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога нашого, Йому ж слава навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського)

За матеріалами: kyrios.org.ua

 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ