Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Свято Воздвиження є славне торжество Чесного і Животворного Хреста Господнього. Воно було започатковано внаслідок двох священних подій в історії Церкви Христової: перша — чудесна поява і знахідка Хреста в період царювання Костянтина Великого. Костянтин не був християнином, але за наказом свого батька до християн ставився прихильно.

Кесар Італії Максентій оголосив війну Костянтину, щоб помститися за смерть свого батька Максеміана, і в його особі знищити сильного захисника християн. Костянтин відчував, що йому необхідна допомога з неба і шукав її. Мудрий цар знав, що чимало державних діячів звертались до різних богів, але вони не допомагали, а його батько Констанцій все своє життя молився єдиному Богу, який йому завжди допомагав. Костянтин почав молитися єдиному Богу і просити, щоб Він з'явився й допоміг йому.

І в 312 р.. 28 жовтня, коли сонце почало заходити, він побачив на небі знамення Хреста Господнього і напис із зірок: «Цим переможеш». А наступної ночі уві сні Костянтин побачив самого Ісуса Христа, який звелів йому зобразити на військових прапорах хрест і провістив, що він стане переможцем у битві.

Різдво Пресвятої Богородиці є велике дванадесяте свято, яке святкується 21 вересня за новим стилем. Господь, перш ніж народитися на землі як людина для спасіння світу, приготував свою Пречисту Матір. Вона народилась у галилейському місті Назареті, від праведних батьків Іоакима та Анни. Св. Єпіфаній говорить: «Іоаким — значить приготування для Господа, або від Іоакима приготувався храм Господа, тобто Пресвятая Діва Марія; Анна — благодать, тому що Іоаким і Анна одержали благодать через зачаття від них благословенної Діви». По батькові Діва Марія походить з царського роду, по матері — від архієрейського, і таким чином вона увінчана славою і честю; славою — бо від кореня царського проросла, честю — бо з архієрейського племені виросла.

Батьки Діви Марії дожили до глибокої старості, але не мали дітей. Вони дуже сумували через це, часто молилися Богові і просили його, щоб дарував їм дитя. І при цьому дали обітницю — коли в них народиться дитя, то вони його посвятять на служіння Богові.

Після довгих переживань і молитов це бажання Іоакима та Анни здійснилося. У них народилась дочка, яку щасливі батьки назвали Марією. Так назвав її ангел, який сповістив про її народження. «Марія або Маріам, — говорить св. Єпіфаній, — означає володарка і надія. Бо вона мала народити Господа, який є сподівання народів». «Марія, ставши Матір'ю Творця, — говорить св. Іоан Дамаскін, — дійсно стала володаркою всіх народів».

На спомин Різдва Пресвятої Богородиці з давніх-давен встановлено церквою свято. Згадка про це свято дійшла до нас з IV ст., коли рівноапостольна княгиня ольга побудувала храм в пам'ять про народження Матері Божої. В VI ст. про святкування Різдва Богородиці згадує святий Григорій Двоєслов у своєму секрементарії.  Йосиф студит прославив Різдво Пресвятої Богородиці багатьма піснями, які і сьогодні співають в церквах в дні святкування Різдва Діви Марії: «з давніх-давен оспівуємо святе народження Твоє, шануємо благословенне зачаття Твоє, Богом обрана Невісто Діво».

Проповідь Іоана Предтечі була нетривалою. Приготувавши людей до прийняття Спасителя, він закінчив своє життя мученицькою смертю. Невдовзі після хрещення Господнього Іоана було ув'язнено галилейським царем Іродом. Цей галилейський цар Ірод Антипа був сином того самого Ірода Великого, який убив 14 тисяч вифлеємських немовлят.

Іоан викривав царя Ірода в тому, що він, за життя свого брата Филипа, одружився з його дружиною Іродіадою. Іродіада озлобилася за це на Іоана і просила Ірода, щоб він убив його. Та Ірод не погоджувався на це, тому що вважав Іоана за великого пророка і боявся народу, але на догоду дружині кинув його у в'язницю. Іродіада ж не вдовольнилася цим, тим більше, що сам Ірод прислухався до настанов Іоана і в багатьох випадках чинив згідно з його словами.

Минув майже рік. Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких і старійшин галилейських. На бенкет увійшла дочка Іродіади (падчерка Ірода) Саломія і стала танцювати, і догодила Іродові й тим, хто був на бенкеті.

Ірод сказав їй: "Проси у мене, чого хочеш", і клявся, що віддасть їй навіть до половини царства.

Вона вийшла і запитала у матері своєї, чого їй просити у нього?

Іродіада відповіла: "Голову Іоана Хрестителя".

Саломія швидко повернулась до Ірода і сказала: "Хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя".

Ірод засмутився, але не міг при гостях порушити клятву; і він послав воїна у в'язницю відсікти голову Іоанові. Воїн, виконавши наказ царя, приніс на блюді голову Іоана Хрестителя і віддав Саломії, а Саломія віднесла матері своїй Іродіаді.

Ученики Іоанові, почувши про смерть Іоана Хрестителя, прийшли, взяли тіло його і поховали.

(Див.: Мф 14, 1–12; Мк 6, 14–29; Лк 9, 7–9).

День мученицької смерті св. Іоана Предтечі згадується православною Церквою 11 вересня за новим стилем і називається днем Усікновення глави Іоана Предтечі. В цей день призначено суворий піст. Свята Церква шанує Іоана Предтечу вище за всіх святих, після Богоматері.

Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла для переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрівки — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю не порушуючи уже церковного уставу приступити до скоромної їжі.

Та, слава Богу, сучасність дає нам можливість не втратити зовсім усвідомлення значення святих апостолів у церковній історії. Ось зовсім недавно під час розкопок під одним із сучасних офісів у житловому районі Риму були знайдені, можливо найдавніші іконографічні зображення святих апостолів Петра і Павла. Фахівці датують цю знахідку четвертим або початком п’ятого століття. Ікони прикрашали відносно невелику гробницю заможної римлянки і через відсутність руху повітря за віки вкрилися шаром

порошкоподібного вапняку. Сучасні методи реставрації дозволили відновити первісний вигляд фресок, не пошкодивши їх, що само собою надає їм великої археологічної та історичної цінності. Таким чином наукове відкриття пробуджує зацікавлення життям і трудами святих апостолів сучасне суспільство.

Та набагато більшою є цінність для сучасних християн жертовна дорога християнського життя апостолів.

Значення апостолів Петра і Павла для Святої Церкви було завжди вагомим, їх шанування починається, фактично, від часу їх смерті. Поховання святих первоверховних апостолів у Римі були добре відомі всім християнам, вони були місцями шанобливого поклоніння. Блаженний Ієронім Стридонський каже: «Коли я ще юнаком учився в Римі, то зі своїми ровесниками, за звичай, в неділю ходив я на гроби апостолів і мучеників». Вшанування їх стає загальним у IV ст. у Східній і Західній Церквах. Імператор Костянтин Великий збудував у Константинополі величний храм на честь дванадцяти апостолів, де його і поховали.

8 липня (25 червня за юліанським календарем) Православна церква вшанує пам'ять муромського святого подружжя Петра і Февронії, що жили на рубежі XII-XIII століть. Їх шлюб є зразком християнського шлюбу. Святі Петро і Февронія шанувалися на Русі як заступники подружньому життю; вважалося що вони своїми молитвами зводять небесне благословення на подружні пари.

Історія життя Петра і Февронії багато століть існувала у відданнях Муромської землі, де вони жили і де зберігалися їх мощі. З часом справжні події набули казкових рис, злившись в народній пам'яті з легендами і притчами цього краю. У XVI столітті історію любові Петра і Февронії детально і барвисто описав у відомій староруській "Повісті про Петра і Февронію" талановитий літератор, широко відомий в епоху Івана Грізного, священик Єрмолай Прегрішний (Еразм). Дослідники сперечаються про кого з історичних осіб написано житіє: одні схиляються до того, що це були князь Давид і його дружина Евфросинія, в постригу Петро і Февронія, що померли в 1228 році, інші бачать в них подружжя Петра і Евфросинію, що княжили в Муромі в XIV столітті.

Згідно Житія святих, благовірний князь Петро був другим сином Муромського князя Юрія Володимировича. Він вступив на Муромський престол в 1203 році. За декілька років до княжіння Петро захворів проказою, від якої ніхто не міг його вилікувати. У сні князеві було відкрито, що його може зцілити дочка пасічника селянка Февронія. Февронія була красива, благочестива і добра, до того ж вона була мудрою дівчиною, знала властивості трав і уміла лікувати недуги, її слухалися дикі тварини. Князь полюбив Февронію за її благочестя, мудрість і доброту і дав обітницю одружитися на ній після зцілення. Дівчина зцілила князя, проте він не додержав свого слова. Хвороба поновилася, Февронія знов вилікувала князя, і він одружився на ній.
Після смерті брата Петро успадкував князівство. Бояри поважали свого князя, але гордовиті боярські дружини не злюбили Февронію, не бажаючи мати правителькою над собою селянку. Бояри зажадали, щоб князь залишив її. Петро, взнавши, що його хочуть розлучити з улюбленою дружиною, вважав за краще добровільно відмовитися від влади і багатства і віддалитися разом з нею у вигнання. Петро і Февронія покинули Муром, відпливши на човні по річці Ока. Незабаром в Муромі почалася смута, бояри пересварилися, домагаючись княжого престолу, пролилася кров. Тоді бояри, що схаменулися, зібрали раду і вирішили запропонувати князю Петру повернутись назад. Князь і княгиня повернулися, і Февронія зуміла заслужити на любов городян. Вони правили довго і щасливо.

У похилих літах Петро і Февронія прийняли чернецтво в різних монастирях з іменами Давид і Евфросинія, і благали Бога, щоб їм померти в один день, і поховати себе заповідали разом в спеціально приготованій труні з тонкою перегородкою посередині.

Вони померли кожен в своїй келії в один день і годину 8 липня (по старому стилю - 25 червня) 1228 року.

Люди вважали нечестивим ховати в одній труні ченців, тому порушили волю покійних: їх тіла були покладені в різних обителях. Проте вже наступного дня вони опинилися разом. Двічі їх тіла розносили по різних храмах, але двічі вони дивним чином виявлялися поруч. Так і поховали святе подружжя разом в місті Муромі біля соборної церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Через 300 років після кончини Петро і Февронія були зараховані Святою Православною Церквою до лику святих. Нині мощі святих Петра і Февронії покояться в Свято-Троїцькому жіночому монастирі в Муромі.
Цього дня у православних віруючих прийнято, перш за все, відвідувати храми. У своїх молитвах молоді люди просять Бога про велику любов, а похилі люди про родинну злагоду.

Святі благовірні кн. Петро (в чернецтвi Давид), i кн. Февронiя (в чернецтвi Єфросинiя), Муромські чудотворцi, моліть Бога за нас грішних!

джерело: Сайт храму Всіх Українських Святих, м. Львів

Читайте також: Акафіст до святих благовірних князя Петра і княгині Февронії Муромських