Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Трапляється іноді, що життя дає нам спостерігати, як сьогодення перекликається із старовиною, дивним чином повертаючи нас мислено у часи, які ми залишили далеко в минулому або уявно роблячи нас очевидцями подій, про які ми лише чули чи прочитали. Історичні документи Михайлівського Золотоверхого монастиря свідчать, що до найголовнішої святині обителі — мощів святої великомучениці Варвари постійно приходила величезна кількість паломників: черга бажаючих прикластися до мощів заповнювала не тільки храм, але й площу далеко перед собором та не зменшувалася довгий час. Подібне явище переживає в наш час золотоверха святиня тоді, коли посеред храму на прикрашеному пишними квітами аналої виставляється для загального огляду та шанування ікона Пресвятої Богородиці Діви Марії, Яка тримає у своїх руках розпростертий омофор. Покрова Божої Матері… За десять років існування відродженого Михайлівського Золотоверхого собору особливе шанування Богородиці саме у цей день стало вже постійною традицією. Поряд із величним святом Воскресіння Христового, храмовим празником монастиря — Собор архістратига Михаїла та всіх небесних безплотних сил — святкування Покрови приносить ще один врочистий день в життя обителі, коли храм зранку і до закінчення вечірньої служби наповнений прихожанами.

Свято Покрови має давню історію. Будь-який опис події, що складає головний зміст свята (а треба сказати, що різні джерела розповідають про неї з деякими відмінностями) пов’язаний із Константинополем та з іменами преподобного Андрія Юродивого і його учня Епіфанія. Початок Х ст. в історії Візантії позначений нападами ворогів на країну. У 903 р. під час облоги Константинополя міщани молилися у Влахернській церкві, благаючи заступництва Богоматері перед лицем страшної неминучої небезпеки. У тому храмі зберігалися риза, покривало на голову (мафорій) і частина пояса Пречистої Діви Марії, перенесені сюди з Палестини у V столітті.

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже стародавніх свят, історія якого супроводжуються різними легендами і історичними подіями. Треба зауважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне вшанування - поклоніння святому Хресту, як в Хрестопоклонну неділю. Тут ідеться про ВОЗДВИЖЕННЯ (ПІДНЕСЕННЯ), це урочистий обряд віднайдення, піднесення і прославлення святого Хреста. Історики Східної Церкви погоджуються з тим, що передусім дві події дали мотив для започаткування цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в IV столітті і його повернення з Персії на Святу Землю в VII-му столітті.

Гоніння на християн припинилися тільки на початку четвертого століття, за римського імператора Костянтина Великого. Імператор Костянтин сам переконався в силі і славі хресного знамення Христового. Одного разу, напередодні вирішальної битви, він і все його військо побачили на небі знамення хреста, утвореного зі світла, з написом: "цим перемагай" (грецькою  "Nika"). Після цього наступної ночі імператорові явився Сам Ісус Христос з хрестом у руці і сказав, що цим знаменням він переможе ворога, і повелів зробити бойове знамено із зображенням святого хреста. Костянтин виконав повеління Боже і переміг ворога. Він прийняв християн під свій захист і проголосив віру Христову панівною (головною). Він скасував страту через розп'яття і видав закони на користь Церкви Христової. За свої заслуги та ревність у поширенні християнської віри Костянтин Великий з його матір'ю Єленою отримали назву святих царів рівноапостольних, тобто рівних апостолам.

Рівноапостольний цар Костянтин побажав збудувати храми Божі на священних для християн місцях у Палестині (тобто на місцях народження, страждань, Воскресіння Господа Ісуса Христа та ін.) і знайти хрест, на якому був розіп'ятий Спаситель. Виконати бажання царя з великою радістю взялася його мати, св. рівноапостольна цариця Єлена.

У 326 році цариця Єлена з цією метою вирушила до Єрусалима. Багато зусиль доклала вона, щоб знайти хрест Христа, так як недруги Христові сховали хрест, закопавши його в землю. Нарешті їй вказали на одного літнього юдея, на ім'я Іуда, який знав, де знаходиться хрест Господній. Після довгих розпитувань і умовлянь він показав місце. Виявилося, що святий хрест був укинутий у рів і завалений сміттям і землею, а зверху був збудований язичницький храм. Цариця Єлена наказала зруйнувати цю будівлю і знайти хрест.

Коли розкопали рів, то знайшли в ньому три хрести й дощечку, що лежала окремо від них, з написом: "Ісус Назорей, Цар Юдейський". Потрібно було дізнатися, який з трьох хрестів є Хрест Спасителя. Єрусалимський патріарх (єпископ) Макарій і цариця Єлена твердо вірили і сподівалися, що Бог укаже на святий Хрест Спасителя. 
За порадою єпископа стали підносити хрести один за одним до однієї недужої жінки. Від двох хрестів не вчинилося ніякого чуда, коли ж поклали третій хрест, то вона вмить зцілилася. Трапилося так, що в цей час несли померлого для поховання. Тоді стали покладати хрести один за одним і на померлого; і коли поклали третій хрест, померлий ожив. У такий спосіб розпізнали Хрест Господній, через який Господь творив чудеса і показав животворчу силу Свого Хреста.

Цариця Єлена, патріарх Макарій і люди, що були навколо них, з пошаною, радісно і побожно вклонилися Хресту Христовому і цілували його. Християни, довідавшись про цю велику подію, зібралися величезним натовпом до місця, де було знайдено Хрест Господній, усім хотілося прикластися до святого животворчого Хреста. Але оскільки через велику кількість людей усім це зробити було неможливо, то люди просили принаймні показати його. Тоді патріарх Макарій став на підвищеному місці і, щоб усім було видно, кілька разів воздвигав (підіймав) його. Народ же, бачачи Хрест Спасителя, кланявся і вигукував: "Господи, помилуй!"

Св. рівноапостольні царі Костянтин і Єлена на місці поховання і Воскресіння Ісуса Христа збудували просторий і чудовий храм на честь Воскресіння Христового. Спорудили також храми на Елеонській горі, у Вифлеємі й у Февроні, біля дуба мамрійського. Цариця Єлена частину Хреста Господнього принесла своєму синові, царю Костянтину, а іншу частину залишила у Єрусалимі. Цей дорогоцінний залишок Хреста Христового і дотепер зберігається у храмі Воскресіння Христового.

Після знайдення животворчого Хреста Господнього юдей Іуда, який вказав місцезнаходження Хреста, став християнином. Потім за доброчинне життя був рукопокладений на єпископа з ім'ям Киріака і призначений на кафедру Єрусалимського патріархату.

Постраждав за Христа при Юліані Відступникові. Пам'ять св. священномученика Киріака відзначається 28 жовтня (10 листопада н. ст.).

В пам'ять знайдення Хреста Христового і його воздвиження свята православна Церква установила свято Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього. Це свято віднесено до числа великих свят і відзначається 27 вересня. На ранній буває винесення хреста для поклоніння. Після великого славослів'я священик, облачившись у всі священицькі ризи і тримаючи над головою своєю св. хрест, прикрашений квітами, при співі "Святий Боже..." виносить його з вівтаря на середину храму і кладе на аналої. Під час триразового співання тропаря "Спаси, Господи, людей Твоїх..." священик кадить святий хрест. Потім під спів "Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо", – всі кланяються і цілують св. хрест. Прикрашається св. хрест зеленню і квітами на знак того, що через нього (тобто через страждання і смерть на ньому Спасителя) даровано нам вічне життя. В це свято треба постити, щоб поглибити благоговійний спогад про хресні страждання Спасителя.

Підготував Смолюк Олексій, учень Духовної дитячої недільної школи

21 вересня Свята Православна Церква святкує одне з дванадесятих свят, що стоїть на початку нашого церковного року – це празник Різдва Пресвятої Богородиці. Цей день є радісний, бо це день народження Божої Матері – Владичиці неба й землі. Він важливий, бо підкреслює велику правду святої віри про Богоматеринство Пречистої Діви Марії. На велике значення цього празника вказує і його велична назва в наших Богослужебних книгах: «Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії»

Господь, перш ніж народитися на землі як людина для спасіння світу, приготував Свою Пречисту Матір. Вона народилась у Галілейському місті Назареті, від праведних і благочестивих батьків Іоакима та Анни. Святий Єпіфаній говорить: «Іоаким — значить приготування для Господа, або від Іоакима приготувався храм Господа, тобто Пресвятая Діва Марія; Анна — благодать, тому що Іоаким і Анна одержали благодать через зачаття від них благословенної Діви».

По батькові Діва Марія походить від роду царського, по матері — від архієрейського, і таким чином Вона вінчана славою і честю; славою — бо від кореня царського проросла, честю — бо з архієрейського роду виросла. Батьки Діви Марії дожили до глибокої старості, але не мали дітей. Вони дуже сумували через це, часто молилися Богові і просили Його, щоб дарував їм дитя. І при цьому дали обітницю — коли в них народиться дитя, то вони Його посвятять на служіння Богові. Після довгих чекань і молитов це бажання Іоакима та Анни здійснилося. У них народилась дочка, яку щасливі батьки назвали Марією. Так назвав її Ангел, який сповістив про її народження. «Марія або Маріам, — говорить святий Єпіфаній, — означає Володарка і надія. Бо Вона мала народити Господа, який є сподівання народів». «Марія, ставши Матір'ю Творця, — говорить святий Іоан Дамаскін, — дійсно стала володаркою всіх народів».

На спомин Різдва Пресвятої Богородиці з давніх-давен встановлено Церквою свято. Згадка про це свято дійшла до нас із IV ст., коли рівноапостольна Єлена побудувала храм у пам'ять про народження Матері Божої. Відомості про святкування можна знайти також у записах святого Іоанна Золотоустого, святих Прокла, Єпіфанія і Августина. З давніх-давен оспівуємо святе народження Твоє, шануємо благословенне зачаття Твоє, Богом обрана Невісто й Діво.

Святкуючи Різдво Богородиці, Церква прославляє найвищу ступінь наближення Божества до людей, Його благодатне єднання з ними в образі Діви, народженої з благословення Божого. «Сьогодні неплідна Анна породила Діву божественну, призначену бути Матір'ю Царя всіх і Сотворителя, Христа Бога», — оспівує Церква при Богослужінні. — “Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо святих Твоїх батьків, і всеславне славимо народження Твоє”.

Святий Андрій Крітський у своєму слові на день Різдва Пресвятої Богородиці говорить: «Нинішнє свято є для нас початком свят. Воно служить провісником благодаті і істини»; «День Різдва Богородиці є свято всесвітньої радості, тому що Богородицею весь рід людський обповився і смуток Єви змінився на радість». На Всенічному бдінні Євангеліє благовістить про зустріч Пресвятої Діви Марії після Благовіщення з праведною Єлисаветою, у якої зворушилась дитина в утробі її. І Єлисавета наповнилась Духом Святим і прорекла: «Благословенна Ти між жонами і благословен Плід утроби Твоєї!»

А Марія промовила: "Величає душа моя Господа, і радіє дух мій у Бозі, Спасі моїм". На літургії Євангеліє сповіщає про проповідь Ісуса Христа, за яку ублажали не тільки його Самого, але і Матір його.

Тропар свята: «Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій Вселенній, з Тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш;  знищивши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне»

Підготував Колос Олександр, учень Духовної дитячої недільної школи

Щоб підтримати віру в учениках Своїх, коли вони побачать, як Він страждає, Ісус Христос показав їм Свою Божественну славу.

Незадовго до Своїх страждань Ісус Христос взяв трьох учеників: Петра, Якова та Іоана і з ними піднявся на високу гору помолитися (За давнім церковним переданням, це була прекрасна гора Фавор, вкрита багатою рослинністю від підніжжя до вершини).

Поки Спаситель молився, ученики від утоми заснули. Коли ж прокинулися, то побачили, що Ісус Христос преобразився: лице Його засяяло, наче сонце, а одяг Його став білим, як світло. В цей час до Нього з`явились, у славі небесній, два пророки, Мойсей та Ілля, і розмовляли з Ним про страждання і смерть, які Йому належало перетерпіти в Єрусалимі. Незвичайна радість наповнила тоді серця учеників. Коли ж вони побачили, що Мойсей та Ілля відходять від Ісуса Христа, Петро, не знаючи, що сказати, викликнув: "Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі". Раптом світла хмара осінила їх, і вони почули із хмари голос (Бога Отця): "Цей є Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте!"

Ученики зі страху попадали на землю. Ісус Христос підійшов до них, доторкнувся до них і сказав: "Встаньте і не бійтесь". Ученики встали і побачили Ісуса Христа у звичайному вигляді.

Коли ж вони спускалися з гори, Ісус Христос повелів нікому не розповідати про те, що бачили, доки Він не воскресне з мертвих. (Див.: Мф 17, 1–13; Мк 9, 2–13; Лк 9, 28–36).

Славне Преображення Господа нашого Ісуса Христа православною Церквою святкується 6 серпня (19 серпня н. ст.). Цей день вважається одним з великих свят. Своїм Преображенням Спаситель показав нам, якими стануть люди в майбутньому житті, в Царстві Небесному, як преобразиться тоді весь наш земний світ.

На свято Преображення, після літургії, приносяться у храм і освячуються для споживання виноград і взагалі плоди дерев, наприклад: яблука, груші, сливи тощо (cerkva.info).

Сьогодні ж в день свята у Свято-Михайлівському кафедральному соборі відбулися дві святкові Божественні літургії.

Зі святом Вас!

Підготував ієрей Павло Ядчишин

7 липня за новим стилем Свята Православна Церква вшановує Різдво святого Іоана Предтечі, Хрестителя Господнього. Це є велике свято, хоча і не дваннадесяте. Іоан Хреститель народився неподалік Єрусалима в містечку Ютта. Батько його Захарій був іудейським священиком, а мати Єлисавета — дочка рідної сестри св. Анни, матері Пресвятої Богородиці. І обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно виконуючи заповіді й постанови Господні. А дітей не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, та й віку обоє похилого.

І ось одного разу, як у порядку своєї черги Захарія служив перед Богом, за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти й покадити. Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору. І явився йому Ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. І стривожився Захарій, побачивши, і острах на нього напав. Ангел до нього промовив: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іоан. І він буде на радість, на втіху тобі, і з його народженням багато хто втішиться. Бо він буде великий у Господа, «ні вина, ні п'яного напою не питиме», і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері. І багато синів Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога. І він сам буде перед Ним йти в дусі й силі Іллі, «щоб серця батьків привернулись до дітей, і неслухняних — до мудрості праведних, щоб готових людей спорядили для Господа». І промовив Захарій до Ангела: «І з чого пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку». Ангел прорік йому у відповідь: «Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене послано, щоб говорити з тобою і звістити тобі про цю Добру Новину. І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого!» А люди чекали Захарія та й дивувались, чого забарився він у храмі. Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки їм знаки подавав — і залишився німий...

І як дні його служби скінчились, він повернувся додому свого. А після тих днів зачала його дружина Єлисавета і таїлась п'ять місяців, кажучи: «Так для мене Господь учинив за тих днів, коли зглянувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми!» (Лук. І, 6—25).

Якось Діва Марія відвідала Єлисавету. Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, заворушилась дитина в утробі її. І настав час родити Єлисаветі, і сина вона породила. І почули сусіди й родина її, що Господь Свою милість велику на неї послав, — та й утішилися разом із нею. І сталось восьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли його назвати йменням батька його — Захарій. І озвалась мати його та й сказала нехай буде Іоан, але всі присутні казали «у родині твоїй нема жодного, який названий був тим ім'ям!» І кивали до батька його,— як хотів би назвати його? Попросивши ж табличку, написав він слова: «Іоан імення йому». І всі дивувались. І в тій хвилі уста та язик розв'язались йому, і він став говорити, благословляючи Бога! І страх огорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верховинах юдейських пронеслась чутка про це все... А всі, що почули, розважили в серці своїм та казали: «Ким то буде дитина оця?..» І Господня рука була з нею (Лук. 1, 57—66).

А дитя росло й мужніло духом. Скоро після народження Іоана іудейський цар Ірод наказав убити всіх малих дітей у Вифлеємі і його околицях, і Єлисавета, рятуючи сина свого, пішла в пустелю, де зростав майбутній Хреститель Господа, постом і молитвою готуючись до великого служіння. Святий Захарія як священик перебував в Єрусалимі і виконував своє священниче служіння в храмі. Ірод послав до нього воїнів і дав наказ довідатись про місце перебування младенця Іоана і його матері. Захарія відповів, що не знає де вони знаходяться і тут же був вбитий прямісінько у храмі. Праведна Єлисавета з сином продовжувала жити в пустелі і там померла. Іоан, якого охороняв Ангел, перебував в пустелі до того часу, аж поки не вийшов на проповідь про покаяння і сам сподобився хрестити прийшовшого у світ Господа.

Святий Іоан перевищував всіх пророків, патріархів, перевищував всякого народженого від жінки. Хтось може сказати: «Якщо Іоан більше за всіх народжених жінками, то він більший за Спасителя? Ні, Іоан є сином жінки, а Спаситель сином Діви», - взиває до нас із глибини віків блаженний Августин. Сам Господь Ісус Христос говорить про Іоана Предтечу так: «Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя…» (Мф. ХІ, 11). Якщо Господь про нього так сказав, то чи не можемо ми бути переконаними в достоїнстві великого пророка? І святитель Іоан Золотоустий так само нас запитує, відповідаючи: «Але якщо ти хочеш пізнати його від самих діл його, то уяви собі його їжу, образ життя і висоту духу. По справжньому він жив немов на небі, і, піднявшись над усіма потребами природи, йшов дорогою незвичайною, проводячи весь час в піснях і молитвах, відійшовши від людської спільноти і безперестанно спілкуючись з одним тільки Богом. Він нікого не бачив до себе подібних і нікому із них не з’являвся; не пив молока, не мав постелі, ні даху над головою, не запасався їжею, не мав інших речей, якими користуються люди. Але однак був лагідним і суворим. Наприклад, послухай, з якою лагідністю він розмовляє зі своїми учениками, з якою мужністю – із юдеями, і з якою сміливістю з царем. Ось чому і Спаситель про нього так сказав…»

Бажано було б, щоб це свято Різдва святого Пророка і Предтечі не було таким, що надто веселить нас, із поганськими піснями. Нам слід пам’ятати і про мучеництво святого пророка Іоана і про те, за яких розпусних обставин це сталося. Добігають останні дні Петрового посту і ми не повинні байдуже до цього підходити, адже сама постать святого пророка і день його пам’яті нагадує нам про покаяння і про те, що дні наші швидко минають. Цей день дійсно багатий на народні традиції і звичаї. Дай Бог, щоб тільки вони не переростали в язичницькі ристалища і требища, де окрім душевної пустки нічого не придбаєш, а скоріше розгоришся похіттю, яка неодмінно приведе до тенет гріха і марноти. Зранку краще всього в цей день відвідати храм, почитати ті місця Священного Писання в яких розповідається про Предтечу Господнього Іоана, прочитати йому акафіст, згадати про тих, хто потребує нашої допомоги і відвідати таких в їхніх домівках, лікарнях, в’язницях. Цьому радітиме ангел за своїм життям і подвигом, святий Іоан Предтеча.