feed-image
Українська

Різдво чесного і славного пророка Предтечі Хрестителя Іоана

Душекорисні речі - Свята

Підготував ієрей Павло Ядчишин

7 липня за новим стилем Свята Православна Церква вшановує Різдво святого Іоана Предтечі, Хрестителя Господнього. Це є велике свято, хоча і не дваннадесяте. Іоан Хреститель народився неподалік Єрусалима в містечку Ютта. Батько його Захарій був іудейським священиком, а мати Єлисавета — дочка рідної сестри св. Анни, матері Пресвятої Богородиці. І обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно виконуючи заповіді й постанови Господні. А дітей не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, та й віку обоє похилого.

І ось одного разу, як у порядку своєї черги Захарія служив перед Богом, за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти й покадити. Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору. І явився йому Ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. І стривожився Захарій, побачивши, і острах на нього напав. Ангел до нього промовив: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іоан. І він буде на радість, на втіху тобі, і з його народженням багато хто втішиться. Бо він буде великий у Господа, «ні вина, ні п'яного напою не питиме», і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері. І багато синів Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога. І він сам буде перед Ним йти в дусі й силі Іллі, «щоб серця батьків привернулись до дітей, і неслухняних — до мудрості праведних, щоб готових людей спорядили для Господа». І промовив Захарій до Ангела: «І з чого пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку». Ангел прорік йому у відповідь: «Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене послано, щоб говорити з тобою і звістити тобі про цю Добру Новину. І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого!» А люди чекали Захарія та й дивувались, чого забарився він у храмі. Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки їм знаки подавав — і залишився німий...

І як дні його служби скінчились, він повернувся додому свого. А після тих днів зачала його дружина Єлисавета і таїлась п'ять місяців, кажучи: «Так для мене Господь учинив за тих днів, коли зглянувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми!» (Лук. І, 6—25).

Якось Діва Марія відвідала Єлисавету. Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, заворушилась дитина в утробі її. І настав час родити Єлисаветі, і сина вона породила. І почули сусіди й родина її, що Господь Свою милість велику на неї послав, — та й утішилися разом із нею. І сталось восьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли його назвати йменням батька його — Захарій. І озвалась мати його та й сказала нехай буде Іоан, але всі присутні казали «у родині твоїй нема жодного, який названий був тим ім'ям!» І кивали до батька його,— як хотів би назвати його? Попросивши ж табличку, написав він слова: «Іоан імення йому». І всі дивувались. І в тій хвилі уста та язик розв'язались йому, і він став говорити, благословляючи Бога! І страх огорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верховинах юдейських пронеслась чутка про це все... А всі, що почули, розважили в серці своїм та казали: «Ким то буде дитина оця?..» І Господня рука була з нею (Лук. 1, 57—66).

А дитя росло й мужніло духом. Скоро після народження Іоана іудейський цар Ірод наказав убити всіх малих дітей у Вифлеємі і його околицях, і Єлисавета, рятуючи сина свого, пішла в пустелю, де зростав майбутній Хреститель Господа, постом і молитвою готуючись до великого служіння. Святий Захарія як священик перебував в Єрусалимі і виконував своє священниче служіння в храмі. Ірод послав до нього воїнів і дав наказ довідатись про місце перебування младенця Іоана і його матері. Захарія відповів, що не знає де вони знаходяться і тут же був вбитий прямісінько у храмі. Праведна Єлисавета з сином продовжувала жити в пустелі і там померла. Іоан, якого охороняв Ангел, перебував в пустелі до того часу, аж поки не вийшов на проповідь про покаяння і сам сподобився хрестити прийшовшого у світ Господа.

Святий Іоан перевищував всіх пророків, патріархів, перевищував всякого народженого від жінки. Хтось може сказати: «Якщо Іоан більше за всіх народжених жінками, то він більший за Спасителя? Ні, Іоан є сином жінки, а Спаситель сином Діви», - взиває до нас із глибини віків блаженний Августин. Сам Господь Ісус Христос говорить про Іоана Предтечу так: «Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя…» (Мф. ХІ, 11). Якщо Господь про нього так сказав, то чи не можемо ми бути переконаними в достоїнстві великого пророка? І святитель Іоан Золотоустий так само нас запитує, відповідаючи: «Але якщо ти хочеш пізнати його від самих діл його, то уяви собі його їжу, образ життя і висоту духу. По справжньому він жив немов на небі, і, піднявшись над усіма потребами природи, йшов дорогою незвичайною, проводячи весь час в піснях і молитвах, відійшовши від людської спільноти і безперестанно спілкуючись з одним тільки Богом. Він нікого не бачив до себе подібних і нікому із них не з’являвся; не пив молока, не мав постелі, ні даху над головою, не запасався їжею, не мав інших речей, якими користуються люди. Але однак був лагідним і суворим. Наприклад, послухай, з якою лагідністю він розмовляє зі своїми учениками, з якою мужністю – із юдеями, і з якою сміливістю з царем. Ось чому і Спаситель про нього так сказав…»

Бажано було б, щоб це свято Різдва святого Пророка і Предтечі не було таким, що надто веселить нас, із поганськими піснями. Нам слід пам’ятати і про мучеництво святого пророка Іоана і про те, за яких розпусних обставин це сталося. Добігають останні дні Петрового посту і ми не повинні байдуже до цього підходити, адже сама постать святого пророка і день його пам’яті нагадує нам про покаяння і про те, що дні наші швидко минають. Цей день дійсно багатий на народні традиції і звичаї. Дай Бог, щоб тільки вони не переростали в язичницькі ристалища і требища, де окрім душевної пустки нічого не придбаєш, а скоріше розгоришся похіттю, яка неодмінно приведе до тенет гріха і марноти. Зранку краще всього в цей день відвідати храм, почитати ті місця Священного Писання в яких розповідається про Предтечу Господнього Іоана, прочитати йому акафіст, згадати про тих, хто потребує нашої допомоги і відвідати таких в їхніх домівках, лікарнях, в’язницях. Цьому радітиме ангел за своїм життям і подвигом, святий Іоан Предтеча.

 

Петровий піст

Душекорисні речі - Свята

Підготував ієрей Павло Ядчишин

Цей літній піст, який тепер ми називаємо Петровим, чи апостольським, раніше називали постом П’ятдесятниці. Церква закликає нас до цього посту за прикладом святих апостолів, які, прийнявши Святого Духа в день П’ятдесятниці, в пості і молитві готувалися до всесвітньої проповіді Євангелія. День П’ятдесятниці, коли в п’ятдесятий день після Свого зішестя з гробу і в десятий день після Свого Вознесіння Господь, Який сів по праву руку від Отця, зіслав Пресвятого Духа на всіх Своїх учнів і апостолів, - одне з найбільших свят. Це сповнення нового вічного заповіту з людьми. Дух Святий, Який зійшов на апостолів, Дух істини, Дух премудрості й одкровення доповнив Синайський закон новим - Сіонський законом. Місце Синайського закону посіла благодать Святого Духа, законотворця і подателя сили для виконання Закону Божого, який оголошує виправдання не по ділах, а через благодать.

Ми не постимо в П’ятдесятницю, тому що в ці дні Господь перебував з нами. Не постимо, тому що Він Сам сказав: Чи ж ви можете змусити, щоб постили гості весільні, поки з ними ще є молодий? (Лк. 5, 34).

 

Поминання померлих

Душекорисні речі - Свята

Андрій ТИЩЕНКО,
студент 4-го курсу КПБА

Один священик, йдучи на свою парафію, завжди проходив біля кладовища, і кожен раз промовляв молитву за упокоєння там спочилих православних християн. Але через деякий час правлячий архиєрей перевів його на іншу парафію. Невдовзі владиці почали снитися спочилі та благати повернути священика на попередню парафію, тому що молитва, яку він промовляв, проходячи біля кладовища, давала велику втіху та полегшення спочилим.

Православна Церква вчить нас про те, що душа безсмертна. Люди помирають в різний час, беручи з собою досвід прожитих літ. Якщо людина прожила життя праведно та достойно, тоді душа її буде в Царстві Небесному, а якщо життя людини було сповнене гріхів, тоді душа буде перебувати в пекельних муках. І така душа потребує допомоги. Яку ж допомогу ми можемо дати померлим?

Православна Церква, як любляча Матір, піклується за своїх дітей, – не тільки про живих, але й про спочилих. Бо у Бога всі живі. Тому ми маємо від Бога великий дар – право молитися до Нього і надію бути почутими, підкріплену Його обітницею. Адже Господь сказав: «Все, чого з вірою попросите у Отця Мого в ім’я Моє, буде вам». А апостол Яків навчає нас: «Моліться один за одного».

Ми молимося за живих – наших рідних, близький, знайомих, тощо. Але і вони самі можуть молитися за себе. А от померлі вже не можуть за себе молитися, тому якщо важливою є молитва за живих, то тим більш важливою і угодною Богові є молитва за померлих, яка може полегшити і навіть змінити участь тих, хто упокоївся з вірою у вічне життя і з надією на Боже милосердя. Якщо ж людина лише сумує й плаче за померлими, але не молиться за них, то це не приносить спочилим ніякої користі, а для живих є причиною печалі та глибоких сердечних ран.

За померлих можна молитися як у приватній, домашній молитві, так і в молитві церковній. Особливу силу має церковна молитва тому, що вона сильна в єдності багатьох. Вона подібна до маленьких струмочків, які зливаються в могутню ріку. Вона – як багатоголосий хор, спів якого піднімається до Престолу Божого. Сам Господь Ісус Христос відкрив нам цю істину, сказавши, що якщо двоє або троє зберуться і попросять з вірою щось в ім’я Його, то вони отримають корисне, бо Сам Господь перебуває посеред віруючих та слухає їхні молитви. Тому Православна Церква встановила особливі дні поминання померлих, в які посилено моляться за прощення та відпущення гріхів спочилих православних християн. Церква просить, щоб ті в кого є хоча-б маленька надія на спасіння, по безмірній милості Божій були помилувані та прийняті для вічного блаженства в Царство Небесне.

Одним з таких періодів є Фомина неділя, яка відзначається через тиждень після Великодня. З суботи аж до вівторка – в залежності від місцевих звичаїв – віруючі приходять на кладовища, щоби пом’янути похованих там спочилих. Цей звичай є добрий і духовно корисний – але тільки якщо поминная супроводжується молитвою, а не стає приводом до розваг чи пияцтва. Перетворювати святу справу молитви за померлих у відпочинок на природі з багатою трапезою і горілкою – справа не тільки не угодна Богові, але й гріховна. Адже богоугодним поминанням є не випивка і закуска, а молитва за спочилих та милостиня за упокоєння їхніх душ.

Особливе значення для спочилих має милостиня. Вона може бути різною: допомога убогому, втішання та допомога хворому, відвідання ув’язненого. З ними можна поговорити, подати їм те, чого вони потребують, і попросити, щоб помолилися за душу спочилого. Бо за словами Євангелія Сам Спаситель приймає те, що людина з милосердя подає ближньому, який перебуває у скруті чи має якусь потребу.

Поминання спочилих і для нас має велике значення у справі спасіння. Звершуючи поминальні молитви ми виконуємо заповідь любові до ближнього, а своєю милостинею ми заслуговуємо милість у Господа до себе, бо сказано: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть».

З кожним днем наближається той час, коли і ми, подібно спраглим у пустелі, будемо чекати, щоб хтось подав за нас милостиню або палко помолився в храмі Божому чи вдома. Тож, пам’ятаючи про цей час, творімо молитву за померлих – щоб Господь послав людей, які і за наше упокоєння колись Йому молитимуться.

Нехай Всемилостивий Бог упокоїть душі спочилих православних християн та оселить їх в оселях праведних, а нас спасе і помилує!

Джерело: cerkva.info

 

Вербна неділя

Душекорисні речі - Свята

Вербна неділя для православних християн завжди була радісним і очікуваним святом Входу Господнього до Єрусалиму. "Не я б'ю - верба б'є, За тиждень Великдень, Недалечко червоне яєчко!"- так приказували сьогодні багаточислені прихожани Свято-Михайлівського кафедрального собору і легенько били один одного освяченою вербою. Скільки приємних посмішок!

До Великодня залишився останній Страсний тиждень посту. Молімося, щоб Господь послав нам терпіння та мудрість в дні спомину Господніх страстей.

 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ