Пасха. Світле Христове Воскресіння

Душекорисні речі - Свята

Пасха Христова - урочистість з урочистостей. Про це говорить у своєму слові і св. Епіфаній Кіпрський: "Свято Пасхи - найурочистіше зі всіх свят. Воно є для всього світу святом Відновлення і Спасіння. Це свято є главою всіх свят..." Церква у своїх піснеспівах називає Пасху Великою, що Двері Райські нам відчиняє, Неділею Святою, Світлим Христовим Воскресінням, закликає святкувати її на землі і на Небі, світ видимий і невидимий, бо Христос востав, радість вічна." Св. Григорій Богослов в своєму 45-му Слові на Пасху говорить: "Нині спасіння світові - світові видимому і невидимому, Христос востав з мертвих; встаньте з Ним і ви, Христос у славі Своїй, виходьте і ви. Христос із гробу, звільняйтесь від кайданів гріха, відчиняються ворота пекла, руйнується смерть. Пасха в нас - свято свят і урочистість урочистостей, настільки перевершує всі урочистості, навіть Христові і в честь Христа здійснювані, наскільки сонце перевершує зірки."

Слово "Пасха" бере свій початок ще з старозавітнього свята Пасхи, яке, в свою чергу, так було назване від єврейського слова "песах" ("проходити мимо") - для позначення події виходу євреїв з Єгипту і єгипетського рабства. Ангел, котрий вигубив єгипетських первенців, коли бачив кров пасхального агнця на дверях єврейських будинків, проходив мимо. В Християнській Церкві назва "Пасха" отримала особливе розуміння і стала означати перехід від смерті до життя, від землі до Неба, що і виражається в священних піснеспівах Церкви: "Пасха, Господня Пасха, бо від смерті до Життя і від землі до Неба Христос Бог нас перевів, пісню перемоги співаючи."

Свято Пасхи було встановлене вже в апостольській Церкві і святкувалося у ті часи. Стародавня Церква під іменем Пасхи об'єднувала два тижні: ту, що йшла перед днем Воскресіння і наступну за ним. Для позначення тої і іншої частини свята никористовувались особливі назви: Пасха хресна або Пасха страдань і Пасха воскресна, тобто Пасха Воскресна. Після Нікейського Собору (325 р.) ці назви вважались такими, що вийшли з використання і була введена нова назва - Страсний і Світлий тижні, а сам день Воскресіння був названий Пасхою.

В перші століття християнства Пасху святкували не одночасно в різних місцях. На сході, в малоазійських Церквах святкували її в 14-й день нісана (березень), на який би день тижня не приходилось це число. А Західна Церква, шанувала її в перший недільний день весняного повного місяця. Спроба встановити згоду в цьому питанні між Церквами була зроблена при св.Полікарпі, єп.Смирнському, в середині 2-го столітті, але без успіху. Два різні звичаї існували до 1-го Вселенського Собору (325 р.), на якому було вирішено святкувати Пасху (за правилами Церкви Олександрійської) всюди після весняного повного місяця в межах між 4 квітня і 8 травня, щоб християнська Пасха завжди святкувалась після юдейської.

Пасхальне богослужіння здійснюється надзвичайно урочисто, як в перший день Пасхи, так і протягом всього Світлого тижня. Звечора читаються Дії святих Апостолів, які містять свідчення про Воскресіння Христове. З часів апостолів Церква здійснює пасхальне богослужіння вночі. Подібно стародавньому Ізраїлю, що не спав в ніч визволення свого від єгипетського рабства, і Новий Ізраїль - Свята Церква бадьоріє в священну і спасительну ніч світлого Воскресіння Христового - провісника світлого дня духовного відновлення і звільнення від рабства гріха і диявола.

Після закінчення Літургії священики христосаються з вірними. При цілуванні і привітанні християни давно дарували один одному крашанки (фарбовані або червоні яйця). Яйце є символом життя. Звичай дарувати пасхальні яйця, відповідно стародавньому церковному переданню, веде свій початок від св. Марії Магдалини, яка принесла імператору Тіверію червоне яйце з привітанням: "Христос Воскрес." В цей день освячуються калачі, яйця, пасхи і інші молочні та м'ясні страви.

В кінці Літургії в день Пасхи, після заамвонної молитви, освячується Артос (в перекладі з грецької означає "хліб"). Артосом називається велика просфора із зображенням на ній Хреста або Воскресіння. В день Пасхи він кладеться біля місцевої ікони Спасителя і знаходиться там протягом всього Світлого тижня, але на практиці його кладуть після закінчення богослужінь в царських вратах, аджеж вони відчинені. Під час Хресного ходу на цьому тижні зазвичай носять і Артос, а в монастирях після Літургії він переноситься в трапезну під час співу тропаря. Тут після трапези звершується "возношення" Артоса, а потім він знову переноситься в храм під час співання 9-ї пісні пасхального канону. На Світлому тижні Артос ділять і роздають віруючим в суботу після Літургії для споживання (перед прийняттям звичайної їжі).

Історичне використання Артоса виникло в уподібнення апостолам. Вони звикли їсти трапезу разом з Господом, і після Вознесінні Його на небо відкладали частину хліба для Нього і так уявляли Його, ніби присутнім серед них. Також Артос нагадує нам, що Христос Спаситель Своєю смертю і Воскресінням зробився для нас правдивим Хлібом вічного життя.