Українська

31 жовтня - день пам'яті ап. і єв. Луки. Прп. Йосифа Волоцького.

Душекорисні речі - Свята

Святий апостол і євангеліст Лука, народився в Антиохії Сирійській, апостол з 70-ти, сподвижник святого апостола Павла ( Фил. 1, 24; 2 Тим. 4,10), лікар з середовища просвічених греків. Почувши про Христа, Лука прибув в Палестину і тут гаряче сприйняв спасительне вчення від Самого Господа. В числі 70-ти учеників святий Лука був посланий Господом на першу проповідь про Царство Небесне ще при житті Спасителя на землі ( Лк. 10, 1-3). Після Воскресіння Господь Ісус Христос явився святим Луці і Клеопі, що йшли в Емаус.

Апостол Лука брав участь у другій місіонерській подорожі апостола Павла, і з тих пір вони були нерозлучні. Коли святого Павла залишили всі сотрудники, апостол Лука продовжував з ним ділити всі труднощі благовісницького подвигу ( 2 Тим. 4, 10). Після мученицької смерті первоверховних апостолів святий Лука залишив Рим і з проповіддю пройшов Ахайю, Лівію, Єгипет і Фіваїду. В місті Фіви він мученицьки закінчив земний шлях.

Передання присвоює йому написання перших ікон Божої Матері. «Благодать Рожденного Мною і Моя милість з цими іконами нехай буде»,- сказала Пречиста Діва, побачивши ікони. Святий апостол Лука написав також ікони святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Євангеліє написане ним в 62-63 роках в Римі, під керівництвом апостола Павла. Святий Лука в перших стихах( 1,3) чітко виразив ціль своєї праці: найбільш повно і в хронологічній послідовності описав по порядку все, що відомо християнам про Ісуса Христа і Його вчення, і тим самим дав тверде історичне обгрунтування християнського уповання ( 1, 4). Він ретельно досліджував факти, широко використовував усне передання Церкви і розповіді Самої Пречистої Діви Марії. ( 2, 19, 51).
В богословському смислі Євангеліє від Луки відрізняється найперше вченням про всезагальне спасіння, звершеного Господом Ісусом Христом, про велике значення євангельської проповіді. Святий апостол Лука написав також книгу Діянь святих апостолів в Римі в 62-63 роках. Книга Діянь є продовженням Четвероєвангелія, розповідає, про труди і подвиги святих апостолів після Вознесіння Спасителя. В центрі розповіді Апостольський Собор 51 року, як основна церковна подія, яка стала догматичною основою для відмежування християнства від іудейства і самостійного розповсюдження його в світі ( Діян. 15, 6-29). Богословським предметом книги Діянь є найперш Домобудівництвао Святого Духа, що здійснюється в заснованій Господом Ісусом Христом Церкві, від Вознесіння і П’ятдесятниці до Другого пришестя Христового.

Преподобний Йосиф Волоцький
Преподобний Йосиф Волоцький, в миру Іоанн Санін, народився в селі Язвище-Покровське у 1440 році, в сім’ї благочестивмих батьків. Вже в семилітньому віці він був відданий на науку до побожного і просвченого Волоколамського старця Арсенія. Вирізняючись рідкісними здібностями і надзвичайним старанням до молитви і церковної служби, обдарований отрок за один рік вивчив Псалтир, а в наступному році все Священне Писання. Він став читцем і співцем в монастирській церкві. Сучасники вражалися незвичайною пам’ятю преподобного. Часто, не маючи в келії ні одної книги, він звершував чернече правило, читаючи на пам'ять Псалтир, Євангеліє, Апостол.

Ще не будучи ченцем, Іоанн провадив чернече життя. Вивчаючи постійно і читаючи Священне Писання і твори святих отців, він постійно перебував у Богомисленні. В двадцятилітньому віці Іоанн обирає чернечий шлях і приходить до відомого старця, суворого аскета-подвижника Варсонофія. Але монастирські правила видались юному подвижнику не досить суворими. З благословіння старця Варсонофія, він уходить в Боровськ, до преподобногго Пафнутія Боровського, постриженика старця Висоцького монастиря Микити, ученика преподобних Сергія Радонезького і Афанасія Висоцького. Приблизно вісімнадцять років провів Йосиф в монастирі преподобного Пафнутія. Після упокоєння преподобного Пафнутія Йосиф був висвячений на ієромонахаі, згідно з заповітом спочилого настотеля, призначений ігуменом Боровського монастиря.

Преподобний Йосиф вирішив влаштувати монастирське життя на основах суворого гуртожитку за прикладом Києво-Печерського, Троїце-Сергієвого і Кирило-Білоєзерського монастирів. Однак це викликало супротив зі сторони більшості братії. Обійшовши різні древні обителі він ще більше зміцнився у своєму переконанні, щодо монастирського уставу, але повернувшись з волі князя в Боровський монастир, преподобний Йосиф зустрв колишнє вперте не бажання братії змінити колишній пустельницький устав. Тоді вирішивши заснувати обитель з суворим гуртожитним уставом, він, разом з сімома іноками-однодумцями вирушив у Волоколамськ, в рідні, з дитинства відомі йому ліси.

Тут він засновує обитель Успіння Пресвятої Богородиці. Добра слава про нового подвижника приваблювала до преподобного Йосифа учеників. Число ченців скоро збільшилось до ста чоловік. Авва Йосиф у всьому був прикладом для братії. Він першим за всіх приходив до церкви, читав і співав на кліросі разом з усіма говорив повчання і останнім виходив з церкви. Ночами преподобний обходив келії братії оберігаючи спокій та молитовне трезвіння ченців. Багато в обителі займались переписуванням Богослужбових і святоотцівських книг, так що волоколамська бібліотека стала однією з найбільших серед монастирських бібліотек обителів Русі. З кожним роком обитель преподобного Йосифа благовлаштовувалась.

Преподобний Йосиф Волоцький виховав цілу школу знаменитих ченців. Учениками преподобного були: митрополити Московські і всієї Русі Даниїл і Макарій, архиєпископ Вассіан Ростовсьбкий, єпископ Симеон Суздальський, Досифей і Сава Крутицькі, Акакій Тверський, Вассіан Коломенський та багато інших.

Житіє преподобного не було легким і спокійним. Господь явив його як ревного захисника Православ’я, борця з єресями і церковними незгодами. Пам’яткою канонічних трудів ігумена Волоцького є значною мірою « Сводная Кормчая»- велика збірка канонічних правил Православної Церкви почата преподобним Йосифом і закінчена митрополитом Макарієм.

Шли роки. Процвітала створена трудами преподобного Йосифа обитель, і сам її засновник старіючи готувався до переходу у вічне життя. Перед упокоєнням він причастився Святих Таїн, потім скликав всю братію, і подавши ченцям мир і благословення мирно спочив на 76-му році життя 9 жовтня 1515 р.

Богословські твори преподобного Йосифа складають невід’ємний вклад в скарбницю Православного Передання. Як всі церковні писаання, натхненні благодаттю Святого Духа, вони продовжують бути джерелом духовного життя, зберігають богословську значимість і актуальність.

Використані матеріали сайту: cerkva.vn.ua