Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Введення Пренепорочної Владичиці нашої

Богородиці у святе святих

св. Григорія Палами, архієпископа Фессалонікійського

«Якщо дерево від плоду свого пізнається, і дерево добре плоди добрі творить.» (Мф. 7,17; Лк. 6, 44), то Матері Самої Благості і Вічної Краси як не бути незрівнянно прекраснішою, ніж всіляке благо, що знаходиться у світі природному і надприродному? Так бо Співвічний і Незмінний Образ благості Всевишнього Отця, Предвічне, Всесуще і Всеблаге Слово, з несказаного чоловіколюбства і співчуття до нас, забажавши прийняти на Себе образ наш, щоб з пекельного пекла відкликати наше єство до Себе, щоб оновити це занепале єство і звести його на висоту небес, для усього цього знаходить найдобрішу Служительницю, Приснодіву, Яку ми прославляємо і дивовижне Введення Якої в храм у Святеє святих нині святкуємо. Її раніше віків Бог призначає до порятунку і відкликання роду нашого: Вона обирається з числа обраних від віку і славних як по своєму благочестю та розсудливості, так і за Богоугодними словами і справами.

Колись давно винуватець зла змій звеличився над нами і захопив нас у свою прірву. Багато причин спонукало повстати його проти нас і поневолювати наше єство: заздрість, суперництво, ненависть, несправедливість, підступність, хитрість і, на додаток до всього цього, і смертоносна сила в нім, яку він сам породив для себе, як перший відступник від істинного життя. Винуватець зла позаздрив Адаму, побачивши його чистим і прагнучим до неба, звідки по справедливості він сам був скинутий і, позаздривши, із страшною люттю напав на Адама, навіть захотів його смерті. Оскільки заздрість – мати не лише ненависті, але і вбивства, яке вчинив над нами цей, воістину, людиноненависник, лукаво приставши до нас, він вкрай несправедливо забажав бути володарем над земнородними для створення загибелі тих, які створені за образом і подобою Божою. Не маючи достатньо сміливості, щоб напасти самому особисто, він удався до хитрості та лукавства і, набравши вигляду чуттєвого змія, звернувшись до земнородного, як друг і корисний радник, цей воістину, страшний ворог і злодій, непомітно переходить до дії і своєю богопротивною порадою власну смертоносну силу, немов отруту, вливає в людину.

Можливо якби Адам міцно тримався Божественної заповіді, то він виявився б переможцем свого ворога і став би вищий за смертоносне осквернення; але оскільки, з одного боку, добровільно піддавшись гріху, він зазнав поразки і став грішником, а з іншого боку, будучи коренем нашого роду, народжував нас вже смертоносними нащадками, то, щоб нам знищити в собі смертоносну отруту душевну і тілесну, і знову придбати собі життя вічне, для нашого роду абсолютно необхідно було мати новий корінь. Нам варто було мати нового Адама, який не лише був би безгрішним і абсолютно залишався б непереможним, але міг би прощати гріхи і позбавляти від покарання схильних до нього, і не лише мав би життя, але і здатність оживотворяти, щоб зробити учасниками життя тих, які приліплюються до Нього і належать до Його роду, і не лише представників наступного за Ним покоління, а й всіх тих, які вже померли до Нього. Тому святий Павло, ця велика труба Святого Духу вигукує: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам – то дух оживляючий (1 Кор. 15, 45). Але, окрім Бога, ніхто не безгрішний, не животворить і не може відпускати гріхи. Тому новому Адаму належало бути не лише Людиною, а й Богом, щоб Він Сам по Собі був і життям, і премудрістю, і правдою, і любов'ю, і милосердям, і взагалі всяким благом для того, щоб привести старого Адама в оновлення і оживотворення милістю, премудрістю, правдою, протилежними до яких засобами винуватець зла заподіяв нам смерть. Таким чином, подібно до того, як цей одвічний людиновбивця звеличився над нами заздрістю і ненавистю, і Начальник життя прийшов заради нас безмірним Своїм чоловіколюбством і Своєю благістю. Воістину, Він сильно забажав порятунку творіння Свого, чиє спасіння полягало в тому, щоб знову підкорити його Собі так, як і винуватець зла хотів погибелі творіння Божого, що полягало в тому, щоб поставити людину під свою владу, а самому з тиранією тяжіти над ним. І як той здобув собі перемогу і людині падіння несправедливістю, підступністю, обманом, хитрістю своєю, так і Визволитель світу здобував Собі перемогу над винуватцем зла і оновив Своє творіння правдою, премудрістю, істиною.

Було справою досконалої справедливості, щоб єство наше, яке добровільно було поневолене і уражене, саме ж знову вступило у боротьбу за перемогу і повалило з себе добровільне рабство. Через те Богові і завгодно було прийняти на Себе від нас наше єство, дивовижним чином з'єднавшись з ним Іпостасно. Але з'єднання Найвищого Єства, чистота якого незбагненна для нашого розуму, з гріховним єством було неможливо перш, ніж воно очистить себе. Тому, для зачаття і народження Подателя чистоти потрібна була Діва абсолютно Непорочна і Пречиста.

Нині ми і святкуємо пам'ять того, що колись сприяло цьому втіленню. Адже сущий від Бога, Бог Слово і Син Співбезпочатковий і Співвічний Всевишньому Отцю, стає Сином Людським, сином Приснодіви. "Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий" (Евр. 13, 8), незмінний по Божеству і непорочний по людству, Він один тільки, як про Нього прорік пророк Ісая, "хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани" (Іс. 53, 9). Він один був зачатий не у беззаконні, і народження Його було не в гріхах, в протилежність тому, як про себе і про всяку іншу людину свідчить пророк Давид (Пс. 50, 7). Він один був абсолютно чистий і навіть не потребував очищення для Себе: заради нас Він прийняв на Себе страждання, смерть і воскресіння.

Бог народжується від Непорочної і Святої Діви або, краще, від Всепречистої і Всесвятої. Ця Діва не лише вища за всіляке тілесне осквернення, але навіть вища і всіляких нечистих помислів, і зачаття Її обумовлювалося не похітю плоті, а осяянням Пресвятого Духу. Коли Діва жила абсолютно далеко від людей і перебувала в молитовному настрої і духовній радості, то Вона промивила Ангелу тому, що благовістив: "це раба Господня: бути Мені по слову твоєму" (Лк. 1, 38) і, зачавши, народила. Отже, для того, щоб виявитися Дівою гідною для цієї вищої мети, Бог раніше віків призначає і з числа обраних від початку віку обирає Цю, що нині вихваляється нами, Приснодіву. Зверніть увагу й на те, звідки почалося це обрання. З синів Адамових був обраний Богом дивний Сіф, який за благопристойною вдачею, за благоліпності відчуттів, і з висоти доброчесності явив себе одушевленим небом, тому й удостоївся обрання, з якого Діва Боголіпна колісниця Небесного Бога повинна була народитися і звернути земнородних до небесного усиновлення. Внаслідок цього й увесь рід Сіфа іменувався "синами Божими": бо з цього покоління мав народитися Син Божий, оскільки і ім'я Сіфа означає повстання або воскресіння(з мертвих), яке, власне кажучи, і є Господь, що обіцяє і дарує життя безсмертне вірянам в ім'я Його. І яка строга точність цього прообразу! Сіф народжений був Євою, як вона сама говорила, замість Авеля, якого із заздрості убив Каїн (Бут. 4, 25), а Син Діви, Христос, народився для нас замість Адама, якого через заздрість вбив винуватець і покровитель зла. Але Сіф не воскресив Авеля: бо він служив лише прообразом воскресіння, а Господь наш Ісус Христос воскресив Адама, оскільки Він для земнородних є Життя і Воскресіння, для якого і нащадки Сіфа удостоїлися Божественного усиновлення, будучи названими чадами Божими. А що до того, що вони були названі синами Божими, так це показує перший по спадкоємству син Сіфа – Енос, який отримав це обрання, який, за свідченням Мойсея, перший сподівався на те, щоб називатися ім'ям Господа (Бут. 4, 26). Таким чином, обрання майбутньої Матері Божої, починаючи від самих синів Адамових і проходячи через усі покоління всіх часів, по переданню Божому, доходить до царя і пророка Давида і наступників його царства та роду. Коли ж настав час обрання, то з будинку і вітчизни Давидової були обрані Богом Іоаким та Анна, які, хоча й були бездітні, але по своєму доброчесному життю і доброю вдачею були кращі за усіх, що походили з коліна Давидового. І коли вони в молитві просили у Бога дитину і обіцяли Народжене Дитя, з самого Його дитинства, присвятити Богові, їм благовіщається Богоматір і дарується від Бога, як Чадо, щоб від таких доброчесних була зачата Всеблага і Пречиста Діва, щоб, таким чином, і цнотливість в з'єднанні з молитвою зародилася, і Пречиста стає Матір’ю дівування, з плоті нетлінно народивши Того, Хто раніше віків народжений від Бога Отця. І ось, коли праведні Іоаким і Анна побачили, що вони були удостоєні свого бажання і Божа обіцянка їм здійснилася на ділі, тоді вони, як і істинні Боголюбці, зі свого боку, поспішили виконати свою обітницю, дану Богові: привели нині в храм Божий Це, воістину, Святе і Божественне Дитя-Богоматір Діву, тільки Вона перестала годуватися молоком. А Вона, незважаючи на такий малий вік, була повна Божественних дарувань і більше за інших розуміла, що здійснюється над Нею, і усіма Своїми почуттями виявляла, що не вводять Її в храм, але що Вона Сама із власної волі приходить на служіння Богові, як би на самородних крилах прагнучи до священної і Божественної любові, будучи переконаною, що введення Її в храм – у Святеє святих і перебування в нім є бажана для неї справа. Саме тому й первосвященик, побачивши краще всіх, що на Отроковиці Цій перебуває Божественна благодать, побажав вселити Її у Святе святих і переконав усіх охоче погодитися з цим. І Бог сприяв Діві і посилав Їй через Свого Ангела таємничу їжу, завдяки якій Вона зміцнювалася за природою і ставала чистішою за ангелів, маючи при цьому в служінні Небесних духів. І не лише одного разу Вона була введена у Святеє святих, але була прийнята Богом для перебування з Ним впродовж чималих років: бо через Неї свого часу мали відкритися Небесні Обителі і бути даровані для вічного проживання вірянам в дивовижне Її Народження. Ось чому Обрана з початку віків серед обраних виявилася Святою зі Святих. Вона мала Своє тіло чистіше за самі очищені доброчесністю духи, так що воно могло прийняти Саме Іпостасне Слово Безпочаткового Отця, Приснодіва Марія, як Скарб Божий, по надбанню нині поміщена була у Святеє святих, щоб у належний час, як і було написано, послужити для збагачення і всемирної прикраси. Тому Христос Бог і прославляє Свою Мати, як до народження, так і після народження.

Ми ж, думаючи про зроблений заради нас через Пресвяту Діву порятунок, віддамо Їй усіма силами подяку і хвалу. І воістину, якщо вдячна дружина (про яку оповідає нам Євангеліє), почувши кілька рятівних слів Господа, віддала Його Матері хвалу, прославивши з натовпу голос і сказавши Христу: "Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!" (Лк. 11, 27), то тим більше й ми, християни, які маємо окреслені в серцях слова вічного життя і не лише слова, а й чудеса і страждання, і через них воскресіння з мертвих єства нашого, і обіцяне нам безсмертне життя, і непорушний порятунок, тим більше ми після всього цього не можемо не прославляти і невпинно не ублажати Мати Початку Спасіння і Подательку життя, святкуючи Її зачаття і народження, і нині введення Її в храм – у Святеє святих. Переселимо ж себе, браття, від землі горе, перенесемося ж від плоті до духу, віддамо перевагу бажанню вічного, а не тимчасового. Піддамо належному презирству тілесні насолоди, які служать приманкою проти душі і скоро проходять. Забажаємо дарів духовних, які нетлінно перебувають. Відвернемо свій розум і свою увагу від життєвих турбот і піднесемо його в Небесні глибини – в те Святеє святих, де мешкає нині Богородиця. Таким чином наші співи і молитви з Богоугодним трепетом і користю доходитимуть до Неї, і ми завдяки Її Покровительству, разом із справжніми благами станемо спадкоємцями майбутніх, нескінченних благ, благодаттю і чоловіколюбством нас заради Господа нашого Ісуса Христа, що народився від Неї, Йому ж належить слава, держава, честь і поклоніння з Безпочатковим Його Отцем і з Вічним, і Животворящим Його Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.



Переклад з російської на українську

здійснив іподиякон Олександр Поліщук