Українська

7 грудня - день пам'яті великомучениці Катерини. Вмч. Меркурія. Мч. Меркурія Смоленського. Прп. Меркурія, посника Києво-Печерського. Преподобний Меркурій Чернігівський, ігумен Бригинський

Душекорисні речі - Грудень

Свята великомучениця Катерина

Свята великомучениця Катерина була дочкою правителя Александрії Єгипетської Конста під час правління імператора Максиміна( 305-313 рр.). Живучи в столиці елінської ученості, Катерина мала рідкісну красу і великий розум. Вона отримала блискучу освіту, вивчивши твори кращих античних філософів та вчених. Юнаки з найвідоміших родин імперії шукали руки прекрасної Єкатерини, але не один із них не став її обранцем. Вона повідомила батькам, що згідна вийти заміж за того, хто перевершить її в знатності, багатстві, красі та мудрості.

 

Матір Катерини таємна християнка повела, її за порадою до свого духовного отця, святого старця, що творив молитвеник подвиг в усамітнені в печері неподалік від міста. Вислухавши Катерину, старець сказав, що він знає Юнака, Котрий перевершує її у всьому, тому що « краса Його світліша від сонячного сяйва, мудрість Його керує всім творінням, багатство Його розливається по всьому світу, але це не зменшує його, а лише примножує, висота роду його невимовна». Образ Жениха Небесного народив в душі святої діви гаряче бажання побачити Його. Істина до якої рвалась її душа, відкрилась їй. На прощання старець вручив Катерині ікону Божої Матері з Богомладенцем Ісусом на руках і звелів з вірою молитися до Цариці Небесної – Матері Небесного Жениха про дарування бачення Її Сина.

Катерина молилась цілу ніч і удостоїлась бачити Пресвяту Діву, Котра просила Свого Божественного Сина поглянути на Катерину, що схилила свої коліна перед Ними. Але Младенець відвертав Своє обличчя від неї, кажучи, що Він не може дивитись на неї, тому що вона безобразна, худорідна, убога і безумна, як і всяка людина не омита Святим Хрещенням і не закарбована печаттю Духа Святого. В глибокому смутку Єкатерина знову пішла до старця. Він з любов’ю прийняв її. Наставив у вірі Христовій, заповідав зберігати чистоту і цнотливість і безперестанно молитись, та звершив над нею таїнство святого Хрещення. І знову святій Єкатерині було видіння Пресвятої Богородиці з Младенцем. Цього разу Господь лагідно дивився на неї і дав їй перстень, заручив її з Собою.Тоді видіння закінчилось і свята прокинулась від сну, на руці в неї сяяв дорогоцінний перстень – дивний дар Небесного Жениха.

В цей час в Александрію прибув сам імператор Максимін. З цього приводу свято було особливо пишним і багатолюдним. Крім тварин приносились в жертву і люди. На смерть у вогні були приречені сповідники Христові. Свята любов до мучеників – християн і щире бажання полегшити їхню участь пробудили Ктерину піти до головного жерця і владики імперії, імператора – гонителя Максиміна.

Назвавши себе свята твердо сповідала свою віру в Єдиного Істинного Бога і мудро викрила потьмарення язичників. Краса дівчини полонила правителя і він звелів скликати 50 вчених мужів імперії, але свята взяла верх над мудрецями, так що вони самі увірували в Христа. Свята Катерина осінила мучеників хресним знаменням, і вони мужньо прийняли смерть за Христа і були спалені за наказом імператора.

Максимін, не надіючись більше переконати святу, спробував її спокусити обіцянкою багатства і слави. Отримавши гнівну відмову, розгніваний імператор наказав жорстоко мучити святу, а потім кинути в темницю. Імператриця Августа, котра багато чула про святу Катерину, забажала бачити її. Умовивши воєводу Порфирія із загоном воїнів супроводжувати її. Августа прийшла у темницю. Імператриця була вражена силою духу святої Катерини, обличчя якої сяяло Божественною благодаттю. Свята мучениця розкрила для тих, що прийшли до неї у в’язницю християнське вчення і вони увірували в Христа.

На наступний день мученицю знову привели на судилище, де під загрозою колесування запропонували їй відректись від Христа і принести жертву язичницьким богам. Свята неухильно сповідала християнську віру і сама підійшла до колеса, але Ангел сокрушив зброю страти, і вони розлетілись на куски, перебивши багатьох язичників. Побачивши це чудо імператриця Августа і царедворець Порфирій з 200 воїнами перед всіма сповідали свою віру в Христа і їм відрубали голову. Максимін спробував знову спокусити святу мученицю, запропонувавши їй шлюб, і знову отримав відмову. Свята Катерина твердо сповідала вірність своєму Небесному Жениху – Христу і з молитвою до Нього сама поклала голову на плаху під меч ката. Мощі святої мучениці були перенесені Ангелами на синайську гору. В шостому столітті за одкровенням були знайдені чесна глава і ліва рука святої мучениці і з почестями перенесені у новозбудований храм синайського монастиря, який був побудований імператором Юстиніаном ( 527-565 рр.). Пам’ять святої великомучениці Катерини урочисто вшановується на наших землях ще з часів Древньої Русі. Свідченням цьому є велика кількість храмів освячених на честь святої Катерини. Один з найбільш відомих Катеринівський храм ( нині кафедральний собор) в Чернігові, де зберігається ікона з частиною мощей великомучениці. По особливому пам’ять святої великомучениці Катерини вшановується і в славному Києво-Михайлівському Золотоверхому монастирі оскільки один із приділів Михайлівського собору освячений на честь цієї святої.

Святий великомученик Меркурій

Святий великомученик Меркурій, був скифом за походженням, служив воїном в римській армії. Нечестиві імператори Декій ( 249 – 251 рр.) і Валеріан ( 253 – 259 рр.) видали закон, що наказував всім римським громадянам поклонятися язичницьким богам і засудив на смерть християн.

В цей час на римську імперію напали варвари, і імператор Декій виступив у похід з великим військом. В одній битві святому Меркурію явився ангел Господній і подав йому меч зі словами: « Не бійся, сміло йди на ворогів. Коли переможеш, не забудь Господа Бога твого». З цим мечем святий воїн пройшов через варварські полчища, знищив множество ворогів і вбив самого царя варварів, забезпечивши римлянам перемогу. Вдячний імператор щедро винагородив святого Меркурія за хоробрість і зробив його воєначальником.

Святому воїну, що отримав великі почесті і багатство, знову явився Ангел Господній, нагадуючи йому, Ким була дарована перемога і закликаючи на служіння Господу. Святий згадав, що і батько його, Гордіан, сповідував християнську віру, хрестився і всією душею прагнув до Христа. Він відмовився брати участь в торжествах присвячених язичницьким богам. Відкрито назвавши себе християнином, Меркурій кинув до ніг імператора воїнський пояс і мантію і відмовився від усіх почестей. В темниці святому знову явився Ангел Господній, укріпив його і закликав мужньо перетерпіти всі страждання за Христа.

Святого мученика розтягнули над вогнем, різали ножами. Били плітками так, що кров з його ран гасила вогонь. Але кожного разу, коли його кидали в темницю помираючого від ран, святий Меркурій отримував від Господа повне зцілення, утверджуючи перед нечестивими велику силу віри Христової. Засуджений на смертну страту, святий сподобився видіння Самого Господа, Який обіцяв йому визволення від мук. Великомученику Меркурію відрубали голову в Кесарії Кападокійській. Його святе тіло благо ухало миром і фіміамом, подаючи зцілення багатьом хворим.

Вже після смерті своєї воїн Христів, з’єднавшись з Церквою Небесною, послужив військову службу на благо Церкви земної. За молитвою святителя Василія Великого перед іконою пресвятої Богородиці про звільнення християн від гонителя християнської віри Юліана відступника ( 361 -363 рр.) Заступниця роду християнського послала святого воїна Меркурія як поміч від Церкви торжествуючої для Церкви войовничої. Образ святого великомученика Меркурія, зображений на іконі поряд з образом Пречистої Богородиці, став невидимим, а потім знову показався з закривавленим списом.

В цей самий момент Юліан Відступник був проколотий на Перській війні списом невідомого воїна, який відразу став невидимим. Окаянний Юліан, помираючи, вигукнув: « Ти переміг, Галилеянин!».

Святий мученик Меркурій Смоленський

Святий мученик Меркурій Смоленський був слов’янином, родом, ймовірно, з Моравії, потомком княжого роду. Вихований в Православ’ї, святий Меркурій з ревності до істинної віри пішов зі своєї вітчизни на Русь і служив у війську смоленського князя. Святий воїн таємно вів подвижницьке життя – був строгим посником, дівствеником, проводив ночі в молитві духовно приготовляючи себе до страждань за віру Христову. В 1239 році полчища татар, які підкорили вже багато руських міст, підійшли до Смоленська. Це загрожувало руйнуванню міста. Паламар, який молився вночі перед Смоленською іконою Божої Матері, почув голос Цариці Небесної, який наказував йому розшукати святого воїна і сказати йому: « Меркурій! Іди на битву воєнну , Владичиця кличе тебе». Воїн прийшов в собор і сам почув голос Пречистої Діви, що посилав його на битву з ворогом і обіцяв Небесну допомогу.

Воїн Христів тієї ж ночі вирушив у татарський стан. Там він вбив у поєдинку начальника татарського війська, велетня, який володів великою силою. Вбивши його святий вступив у смертний поєдинок з всім ворожим військом закликаючи Ім’я Боже і Пречистої Богородиці. Святий Меркурій з Божою допомогою перебив безліч ворогів, а сам прийняв смерть у бою від сина вбитого ним воїна.

Жителі Смоленська, спасенні чудесним заступництвом Господа і Пресвятої Богородиці з честю поховали тіло воїна Меркурія. Вже з 1509 року жителі Смоленська називають Меркурія головним своїм заступником.

Преподобний Меркурій Києво-Печерський

Преподобний Меркурій Києво-Печерський належить до великого сонму преподобних отців Печерських, невтомних молитвеників за Українську землю. Як і про більшість Києво-Печерських подвижників про нього залишилось дуже мало відомостей. Відомо, що він подвизався в Дальніх печерах у XIV столітті, був строгим посником і провадив аскетичне життя. Преподобний був поєднаний великою духовною любов’ю з преподобним Паїсієм, і після смерті вони були покладені в одному гробі. Звершивши сповнене подвигів праведне житіє преподобний Меркурій відійшов до Господа, похований в Дальніх печерах преподобного Феодосія.

Свята наша Церква радіє і торжествує згадуючи пам'ять цього покровителя Української землі.

Преподобний Меркурій Чернігівський, ігумен Бригинський

Майбутній ігумен Меркурій, прикраса землі Української та її слава, народився у 1870 році і одержав при хрещенні ім’я Максим. Батьки преподобного походили із благочестивих селян та проживали у с. Щаснівка Бобровицького району Чернігівської області. Відомо, що батька святого звали Матвієм. В с. Щаснівка у праці, навчанні та молитві пройшли дитячі та юнацькі роки майбутнього святого. Він не мислив себе без Бога і з ранніх літ мріяв про монашество.

У зрілому віці, усвідомивши сенс людського буття, пізнавши Бога та полюбивши красу Церкви, преподобний направився до Києво-Печерської Лаври, де молився та виконував покладені на нього послухи. Серце святого було переповнене любов’ю до обителі — Святої Лаври. Як говорить псалмоспівець Давид: Припала душа моя до Тебе, і правиця Твоя підтримує мене (Пс. 62, 9). Так і душа преподобного припала до Господа. За велику ревність до молитви, доброту, любов, працелюбство Максима зарахували до братії Києво-Печерської Лаври та постригли в ченці з іменем Меркурій, на честь преподобного Меркурія, посника Печерського, в Дальніх печерах, пам'ять 24 листопада (7 грудня за новим стилем). Незабаром монаха Меркурія було рукоположено в сан ієродиякона, а пізніше він прийняв сан ієромонаха.

Життєвий шлях святого у монастирі був шляхом бездоганного послуху, повного відречення своєї волі, мужньої перемоги спокус і скорбот. Такий великий досвід і праця над собою не дали майбутньому ігумену зламатися у страшні часи гоніння на Церкву Христову в ХХ столітті, не дали зректися того, до чого покликав його Пастиреначальник Христос, не дали загинути душі преподобного та тим душам, яких духовно окормляв отець Меркурій в Лаврі, а пізніше і на приході у с. Бригинцях.

Після жовтневого перевороту для Церкви, монастирів та, зокрема, монахів почались важкі часи. У 1926 році Києво-Печерську Лавру нові власті “признали” історико-культурним державним заповідником і вирішили “колишню святиню” перетворити у “Всеукраїнське музейне містечко”. Було ізольовано монахів разом з церковною общиною, а пізніше і витіснено її новоствореним музеєм. До 1930 року монастир було повністю ліквідовано. Частина братії була вивезена за сотні кілометрів від Києва і розстріляна, інші були ув’язнені, або ж заслані, а сама Лавра була пограбованою, розореною та збезчещеною. Вигнанцем з улюбленої обителі став і ієромонах Меркурій, який багато перетерпів скорбот, бачив руйнування великої Православної святині, що століттями залишалася оплотом віри, кораблем спасіння, дороговказом до Небесного Царства. Але за час перебування в Лаврі преподобний Меркурій настільки духовно зріс, що його не лякали труднощі, які виникли на його шляху. У всьому він бачив провидіння Боже і завжди у всьому покладався на волю Божу.

Болісно було святому бачити руйнування рідного монастиря під час Другої Світової Війни. Ще важче сімдесятилітньому старцю було пережити руйнування 3 листопада 1941 року Свято-Успенського Лаврського собору. В ці страшні часи воєнного лихоліття, наприкінці 1942 року, преподобного отця Меркурія направили на парафію у Бригинці, сусіднє від рідної Щаснівки село.

І знову, як і у монастирі, та і по цілій Україні – розруха, знову пустота та спраглі душі віруючих людей, які чекали слова правди, істини і любові, люди, які не мислили свого земного життя без Церкви, люди, які терпіли багато випробувань, але залишались вірними Господу. Таку картину побачив святий старець Меркурій, коли прибув до Бригинців. Втішало одне: тут живуть люди, які горять любов’ю до Бога.

На Бригинецькому кладовищі раніше була гарна дерев’яна церква, але радянська влада її закрила. Згодом у церкві було відкрито швейну майстерню. Та “непокірні” люди не тільки не хотіли там працювати , але й не хотіли замовляти там одягу. Храм радянська влада наказала зруйнувати. Доля тисяч Українських храмів не оминула і Бригинецького. Преподобний застав вже тільки руїни колись прекрасного храму.

Після приходу на Бригинецьку парафію о. Меркурій деякий час проводив богослужіння в однієї парафіянки вдома, але завжди всім повторював, що так довго тривати не може. І так довго не тривало, бо всі свої старечі сили преподобний віддавав для того, щоб на місці колишнього храму стояв новий. Незважаючи на всі перешкоди, з Божою допомогою батюшка з прихожанами збудували невелику церковцю. Отець Меркурій дуже радів з того, що постав новий, хоч і не такий величний, але все ж таки прекрасний і затишний храм. В страшні воєнні та повоєнні роки, коли було зруйновано, спалено, знищено багато святинь, у Бригинцях молитвами та стараннями преподобного будувалася святиня. Святий престіл для храму отець Меркурій змайстрував своїми руками. У 1946 році церква на честь Пресвятої Тройці була освячена та відкрита для прихожан. Храм та престіл збереглися до сьогоднішнього дня.

Сільська влада не могла змиритись з тим, що у них діє релігійна громада, не могли змиритись, що відкрито храм і люди потоком ідуть до батюшки за порадами, молитвами та зціленнями від недуг, а старець приймав усіх, будучи для “всіх усім”. Всі хто хоч раз зустрічалися з о. Меркурієм довго його пам’ятали, його очі випромінювали благодать, сяючи радістю та любов’ю до ближніх.

Через своє ревне служіння Богу та молитовну допомогу людям батюшка не раз терпів багато скорбот. До сьогоднішнього дня люди передають із уст в уста чудесне порятування отця Меркурія від вірної смерті. Сільський голова з двома енкаведистами вивели батюшку до скирди в поле, щоби вчинити над ним розправу. Отець Меркурій молився і готувався до переходу у вічність, коли поступив наказ «вогонь!».. Але зброя дала відсіч, те ж саме трапилось і вдруге. Тоді кати вирішили відпустити святого, думаючи, що коли він йтиме вистрілять йому в спину. Але воля Божа була іншою, і втретє сталося так, як і два перших рази. Преподобний залишився неушкодженим, посоромивши диявола та безбожну владу, яка вважала, що де сила – там і правда. Старець знав, що правда тільки в Бозі, тому тільки сказав: «Цього разу не прийшлося вмерти».

У березні 1949 року отець Меркурій був нагороджений Патріаршою Грамотою в якій сказано: «Благословення за усердні труди на славу святої Церкви», підписаною Святійшим Патріархом Олексієм, а на початку п’ятдесятих років ієромонах Чернігівської єпархії Меркурій був возведений у сан ігумена.

Преподобний Меркурій подвизався на Бригинецькій парафії до 1956 року, будучи ревним служителем Церкви Христової. Проводячи дні свого життя в постійній боротьбі, подвигах, постах і молитвах, батюшка одержав від Бога дар зцілення, і багатьом людям допомагав чим тільки міг. Святий все робив зі смиренням і простотою, нічого не робив з користю для себе. Його серце було простим, а не двояким і нечесним; добрим, а не лукавим. Отець Меркурій жив, маючи в душі мир і добрі стосунки з всіма людьми, з усім творінням. Про це свідчать колишні парафіяни, які запам’ятали отця Меркурія, як доброго і милосердного пастиря, що готовий був душу свою положити за свою паству. До сьогоднішнього дня людей, які за життя мали можливість бачити та спілкуватися з преподобним залишилось не так вже й багато, але їхні діти, внуки і правнуки, зберігають передання своїх батьків та й самі мають змогу відчувати на собі благодатні молитви святого старця перед Престолом Божим.

Проживши Богоугодно 86 років від народження, 7 листопада 1956 року преподобний отець Меркурій відійшов з миром до Небесних Божих осель. Поховали батюшку біля вівтаря ним збудованого Свято-Троїцького храму, у якому він прослужив 10 років, на Бригинецькому кладовищі.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату від 21 жовтня 2011 року преподобний ігумен Меркурій Бригинський був причислений до лику святих місцевого шанування.

Урочисте прославлення преподобного Меркурія Бригинського відбулося 7 грудня 2011 року в кафедральному соборі святої великомучениці Катерини м.Чернігова, при служінні єпископату на чолі зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом.

У жовтні 2012 року преподобного Меркурія Бригинського визнали загальноцерковним святим.

Спогади і свідчення про молитовне заступництво отця Меркурія

Люди, які пам'ятають батюшку Меркурія згадують про нього і свідчать про його молитовну допомогу і заступництво перед Престолом Бога Живого.

Спогади раби Божої Старченко К.Ф.

Отець Меркурій жив недалеко від нас. Він був середнього росту, з лагідними очима і теплою усмішкою. Запам’яталось мені, коли мати чи бабуся посилали мене занести батюшці гостинця, він завжди чимось пригощав і обов’язково давав велику просфору. У нього була дуже велика бібліотека, він постійно молився, а ще ніколи не їв м’яса і був великим посником.

До батюшки часто, особливо в нічний час, приїжджали люди, багато партійних, хрестили дітей, сповідались і причащались. Отцю Меркурію довіряли. Також приходило багато недужих людей, він читав молитви на зцілення і люди одужували.

Ігумен Меркурій був дійсно великим подвижником, людиною з великої літери. Завжди відвідую його могилку і сміливо можу назвати його святим.

Спогади рабів Божих: Тикуліч О.П., Пугач Н.Я., Старченко Г.Д., Новік О.

Батюшка відповідально ставився до своїх обов’язків, а особливо – до людей. І як людина, і як священик Меркурій був добрим і справедливим. А ще у нього був Божий дар – він зцілював людей від хвороб. Отець Меркурій користувався дуже великим авторитетом.

Від самої його смерті і по теперішній час відбуваються паломництва до могили нашого священика. Кожен намагається хоч доторкнутися до землі, трави на могилі. Ми віруємо, що наш батюшка святий.

Свідчення р.Б. Ніни:

«Моя донька, тяжко страждала, сильно гнив палець на нозі і це завдавало їй великого клопоту. Чим тільки вона не лікувалась, які тільки ліки та мазі не застосовувала? Все було марно, нічого не допомагало.

Я, людина глибоко віруюча, завжди надіялась на Божу допомогу, і така допомога за молитвами нашого дорогого отця Меркурія прийшла. Як і багато людей у нашому селі, і не тільки у нашому, я прийшла на могилку до батюшки з своїм горем, помолилась, взяла травички з могилки і положила у доньчину шкарпетку. За декілька днів палець не тільки перестав гнити, а й затягнулась рана. Нога повністю стала здоровою. Дякую нашому отцю Меркурію за його молитовну допомогу. Воістину, сильна молитва праведника.

Свідчення р.Б. Тетяни:

«Я раба Божа Тетяна (Божок Тетяна Володимирівна), довго хворіла. У мене страшенно боліли ноги, але ніякі ліки не допомагали. Я не раз була свідком молитовного заступництва старця, тому з вірою та надією пішла до могилки отця Меркурія, довго молилась, а потім стала навколішки біля останнього спочинку святого і щиро, з вірою попросила про зцілення, одразу ж відчула полегшення. Вставши з колін я не могла не радіти, мої ноги стали здоровими».

Свідчення р.Б. Надії:

«Горе не оминуло мене стороною. Життя не було легким, але завжди була надія на Бога, Пресвяту Богородицю та святих угодників Божих.

Я пересувалась по квартирі з двома паличками, бо боліли ноги. Мій духівник, в черговий раз прийшовши мене посповідати та причастити, розповів, що у с. Бригинці є могилка отця Меркурія, і що молитвами до нього люди отримують зцілення від хвороби ніг. Тоді ж витяг з кишені підрясника декілька листочків барвінку з могилки і дав їх мені. Цими листочками я стала натирати ноги, закликаючи в поміч отця Меркурія, і допомога прийшла. Я отримала велике полегшення для своїх хворих ніг».

Спогади рабів Божих: Тикуліч О. П., Пугач Н. Я.

Батюшка відповідально ставився до своїх обов’язків, а особливо – до людей. І як людина, і як священик Меркурій був добрим і справедливим, не любив неправди. А ще у нього був Божий дар – він зцілював людей від хвороб. Отець Меркурій користувався дуже великим авторитетом в місцевого населення, і у всій окрузі.

Коли батюшку перевели з Києва до нього приїжджало багато людей підводами, здалеку, він відчитував, і багатьом допомагав.

За матеріалами: rivne-cerkva.rv.ua

 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ