Українська

19 квітня - день пам'яті св. Євтихія, архиєп. Царгородського, переставлення св. Методія, учителя слов’янського.

Душекорисні речі - Квітень

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого Євтихія, архиєпископа Константинопольського (або Царгородського), переставлення святого Методія, учителя слов’янського.

Край Фригійський, село, що називається Божественним, батьківщиною було цього Євтихія святого. Його ж він пізніше кам'яними стінами загородив, збудував у ньому церкву велику в ім'я святих сорока мучеників і для добродійних мужів, які найбільш ангельське в чині чернечому життя провадили, перебування там влаштував, щоб не лише ім'ям, а й насправді село те божественним було. І не лише село, а й град міцний збудовано стараннями святого. Батьки його — Олександр, саном воїн, і Синезія, донька чесного і добродійного єрея Ісихія, який служив в Августопільській церкві. Та Синезія, коли носила в лоні благословенний цей плід, вночі, на одрі спочиваючи, бачила себе світлом якимось невимовним осяяну, і вжахнулася, і думала собі, що це має бути. Було ж це знаменням духовного світла, яке мало від неї народитися, просвітителя багатьох тих, що в пітьмі блуду перебувають. Господь-бо раба свого, як же колись Єремію-пророка, перед тим як вийти йому з лона матері своєї, освятив і знаменував його бути великим святителем і світлом світу. Хрестив же хлопчика дід його, вищезгаданий пресвітер Ісихій, і в книжному повчанні його виховував, і видно було в дитячому його віці знамення майбутнього його сану. Однолітки-бо його, їх же багато у пресвітера того навчалося, забавлялися й імена свої на стіні писали, і називалися одні пресвітерами, инші иншими сановниками — блаженний отрок цей патріярший собі сан написав так: "Євтихій-патріярх", — наче пророчо передвіщаючи честь патріяршу, яка мала йому датися від Бога.

 

Був же він дванадцятилітнім, коли послали батьки і дід його до Царгорода задля більшої науки. Там він у зовнішній премудрості добрі мав успіхи і багатьох перевищував, пізнав точно, що мудрість сама зовнішня не є тим, що згори сходить, але, за словом апостола святого Якова, земна, душевна, бісівська (тобто така, що земних благ шукає в почуттях тілесних, пристрасних, похотям служить, біса гордині наслідує), жодного плоду духовного не приносить тим, що люблять її. А та, що згори, премудрість, по-перше, чиста, тоді мирна, лагідна, благопокірна, сповнена милости і плодів благих, ними ж насичуються ті, що її люблять. Бо тої, що сходить згори, премудрости цей юнак шукав мужнім розумом ретельно, і знайшов її, раду добру поклав у розумі своєму, щоб не для світу, але для Бога працювати в лику инокуючих. Коли ж дійшов він віку і літ мужа дорослого і про чернецтво незмінно в умі думав, трапилася, за Божим провидінням, мала перешкода, яка стримала його на якийсь час від монашого чину. Було ж це так. Митрополит Амасійського града і деякі инші з поважних громадян великими проханнями переконували блаженного, щоб (ще без чернецтва) прийняв єпископство Лазихійського града. Тому блаженний Євтихій митрополитовій та инших волі, наче волі самого Бога, покорився, віддав себе, наче стригунові овець, масійському архиєрею, який у той час в царському граді через якісь потреби церковні затримався. Він же, взявши його, повів до церкви Пречистої Діви Богородиці, яку називали Урбикієвою, — її Урбикій, воєвода східний, колись збудував, і там на місці окремому у хрестильниці постриг волосся його на клирика церковного. Коли його постригали, випадково впало все його волосся у святу, що в хрестильниці, воду, і говорили ті, що стояли там, зі здивуванням, що та, яка народила його духовним народженням (тобто хрещенням), мати (свята купіль) сама йому з клирицького постригу восприємницею є, бо прийняла в себе його волосся. Після цього дияконом поставлений був, тоді пресвітером хіротонізований у тридцятий рік життя свого. І вже був близько прийняття сану єпископського, коли промисел Божий, що краще для раба свого на майбутній час влаштовує, змінив ту раду, і далося якомусь иншому мужу єпископство Лазихійське. Святий же Євтихій, знову попередній свій намір до монашества прийнявши, пішов в один з амасійських монастирів і в чернечий чин одягнувся. Монастир же той створили святі мужі Мелетій, Ураній і Селевкій. З них же двоє, Мелетій і Селевкій, були колись єпископами (кожен у свій час) Амасійської церкви і у святині своїй спочили в Господі, подаючи чудесно з гробів своїх хворим зцілення. Розповідається ж про великого того Селевкія, що і в житті своогєму чудотворцем був. Голод-бо великий якось охопив той край, і незчисленно стікалося багато убогих і жебраків до святого Селевкія за їжею, спорожніли всі житниці його. Житар же, не знаходячи більше, що роздати прохачам, і надокучань їхніх не стерпівши, прийшов до святого і ключі йому віддав. Той же, взявши ключі, на одрі своєму поклав і цілу ніч ту молився до Бога, щоб не заморив голодом людей своїх, але щоб послав їм всесильною своєю рукою їжу, звідки Сам знає. І зранку виявилася житниця настільки повна пшеницею, що ані дверей відчинити не було можливо. І брали всі люди безборонно пшеницю, скільки хто потребував і взяти міг, а пшениці не меншало. А ті, що мірою і числом брали, тих мір число виявилося написане десять тем (тобто сто тисяч мір) пшениці, із житниці Селевкія винесеної, яку примножив Бог його молитвами. Це про святого Селевкія.

Гріб же святого Уранія, який в Іверіях колись престол прикрасив і там похований, також, виявилося, подає зцілення на всілякі недуги. Такі великі мужі монастир той Амасійський заснували, в якому після того преподобний Євтихій, прийнявши на себе ангельський, з чорноризним одягом, образ, підперезав чересла свої істиною і прийняв всю зброю Божу, і був поставлений всім монастирям Амасійської митрополії архимандритом і керманичем для инокуючих найкращим.

Царював у той час Юстиніян Великий, і прикликано святителів на Собор Вселенський п'ятий. Трапилося ж тоді Амасійському митрополитові недугою охопленому бути, тому попросив преподобного Євтихія-архимандрита, щоб замість нього до Царгорода на собор прийшов. І коли готувався блаженний в дорогу, було йому уві сні видіння таке. Перст руки Божої на тверді небесній бачив, простертий до гори, яка була над монастирем його, висока вельми, мала на собі молитовний храм святого мученика Талалея. Показував же Божий перст висоту гірську, був голос зверху, який говорив до Євтихія: "Там будеш єпископом". І, збудившись зі сну, баченому дивувався і не розумів, що це буде. Знаменувало ж те йому високу честь патріяршества царгородського, на нього ж швидко, за благословенням Божим, мав возвестися. Коли ж до Царгорода прийшов, тоді святіший патріярх Мина, старий і близький до кончини, бачивши Євтихія блаженного, пророчо про нього до клиру свого сказав, що він після нього патріярхом має бути, і звелів йому перебувати в патріяршому своєму домі, і любо з ним розмовляв, насолоджуючись богонатхненими його словами. Послав же його і до царя, передвозвістивши тому про благорозумність і добрі звичаї мужа. І випадково були в той час єретики деякі перед лицем царським — вони почали сперечатися зі святим про догми віри і не змогли протистояти премудрості його і духові, яким же говорив. Питання ж було про те, чи годиться єретиків після смерти їхньої анатемізувати? І деякі говорили, що на тих, які після смерти єретиками виявляться, не треба накладати анатеми. Євтихій святий супроти говорив: що завжди єретиків, і після смерти, карати анатемою треба. І навів із Писання Йосію, царя Єрусалимського, що ідолопоклонників померлих кості і через багато років з гробу вийняв та вогнем попалив. Подібно ж (казав) і єретиків після смерти їхньої карі передавати годиться. З тої ж години преподобний цей любий був цареві, і всі його шанували і хвалили. Тим часом (собор ще не зійшовся) розхворівся святіший патріярх Мина, сповнений днів, і до Господа відійшов. Багато же з духовного чину тої для себе чести від царя дарами і через заступників шукали — цар, його ж серце в руках Божих, думав про блаженного Євтихія. І звелів одному з радників своїх, мужеві знатному на ім'я Петро, щоб пильнував чесно Амасійського архимандрита, аби не втік таємно з Царгорода, уникаючи людської слави. Тоді святому було инше видіння сонне, яке сам пізніше домашнім своїм розповів. "Здавалося, — казав, — що бачив якийсь дім, великий і пресвітлий, і в ньому ложе, дорогоцінними накриттями застелене, і жінку якусь чесну, що на ложі тому сиділа, на ім'я Софія, яка прикликала мене до себе, показуючи свої прикраси. Побачив же зразу дах дому того, снігу повний, і хлопця якогось, що стояв у снігу, на ім'я Сотерик, який мав посковзнутися і впасти долі з даху, я ж, випередивши, звів його з покрівлі та снігу і від падіння врятував". Те видіння було йому вночі перед його вибранням на патріяршество і збулося зразу. Бачена ж жінка чесна на ім'я Софія не инше щось знаменувала, лише соборну святої Софії Константинопольської церкву, прикраси ж її — церковні діла. А хлопець Сотерик, що з покрівлі впасти мав, догматичне знаменував ісповідання, близьке до єретичного посковзання і падіння, що потребувало швидкої допомоги доброго помічника. Ще ж і цареві було Боже про преподобного Євтихія одкровення, що сам цар з присягою сповіщав синклітові своєму і всьому Великої церкви клиру: "Був я, — казав, — у церкві святого апостола Петра, що в Атирі, на молитві задрімав і бачив верховного того апостола, який показував рукою на Євтихія і говорив до мене: "Цей нехай поставлений буде вам єпископом". Те чули всі, єдиними устами взивали: "Достойний, достойний". І возведений був Євтихій святий на престол патріяршества царгородського, за Божим велінням і одкровенням, у чотирнадцятий рік життя свого. На початку патріяршества його зійшлися Святі Отці до Царгорода, був Собор Вселенський п'ятий, на ньому ж був Старого Риму Папа Вигилій, Олександрійський патріярх Аполінарій, Антіохійський Домн, який разом зі святішим цим нового Риму патріярхом Євтихієм і з иншими святими отцями, благочестя утвердивши, передали анатемі єретиків і їхнє злочестиве мудрування. Коли добре правив Євтихій святий церквою Христовою, підняв на нього гоніння диявол за допомогою слуг своїх єретиків. Через декілька років цар Юстиніян, схилившись до єретиків, зваблений був від них таємно і під виглядом благочестя почав сіяти єресь афтародокетів, тобто нетлінномнителів, кажучи, що Христова плоть і перед смертю та воскресенням своїм була нетлінна, не піддавалася людським стражданням через поєднання з нею Божества. Те єретичне мудрування поширюючи, цар бентежив Церкву, примушуючи всіх так, як же він, вірити й ісповідувати. Протистояв тому святіший патріярх Євтихій, кажучи, що таке вчення не є православної Церкви, але єретикуючих. Повідомляв же із Божественного Писання і Святих Отців, що плоть Христова у всьому була нашій тлінній плоті подібна, окрім гріха, і стражданням підлягала. Народившись-бо від Пречистої Діви, пеленами повився, і молоко їв, й обрізання перетерпів, і в цьому житті своєму на землі їжі і пиття потребував. Як же би нетлінна і стражданням не підпорядкована плоть перетерпіла за нас цвяхи і спис? Хіба те мати за нетління, що від гріховного тління була вільна і в гробі не зотліла? Проте цар не лише православного учення патріярхового слухати не хотів, а переконував його всіляко, щоб підписав те инше мудрування. Коли ж не хотів патріярх підписати такого царевого зловір'я, гнівався на нього цар вельми. Тоді після великого з обох боків спротиву цар Юстиніян, від єретиків, а найбільше від Єтерія і Ардея — єпархів напучуваний, зібрав соборище беззаконне однодумців своїх єпископів (було ж те у дванадцятий рік патріяршества Євтихієвого) і наклепи якісь брехливі з лжесвідками на неповинного і святого подав, тоді вчинив суд на нього неправедний і вигнав із престолу доброго пастиря, святого мужа, правовірного архиєрея Євтихія, а замість нього вибрав лжепастиря, такого собі Йоана, прозваного Схоластиком, злочестивого, що людському догоджав. Святий же Євтихій місяця січня у 22-ий день, коли пам'ять святого апостола Тимотея згадуємо, руками воїнськими виведений був із церкви. Єтерій-бо єпарх, зі зброєю і палицями прийшовши, наче звір лютий, рикаючи, звелів насилу виволокти святого, сан з нього святительський скинув і у вигнання в Амасійський край послав. Але й сам пізніше Божої не уникнув кари, бо свого часу разом з однодумним і подібним звичаями до себе другом Аддеєм сану, багатства, і життя позбувся, і в один день, у третє число жовтня, обом, праведним судом на смерть через злість свою засудженим, сокирою голови їм відтяли. Святитель же Христовий Євтихій в Амасійський край відведений був, у своєму там монастирі перебував у пості і молитвах, і відбувалося чуд багато. Зцілював людські недуги, благодаттю Христовою, з них же деякі тут нехай будуть згадані.

Чоловік один в Амасійському граді, званий Андрогин, з дружиною своєю у великій були печалі, бо мертві в них народжувалися діти, — швидше-бо ніж вийти з утроби матері, народжуване вмирало. Прийшли з молінням і сльозами до цього святителя Божого, як же колись шунамітянка до Єлисея, аби помолився за неї до Бога, щоб побачили вони живими плоди подружжя свого. Він же єлеєм святим, який із животворного хреста і з ікони Пречистої Богородиці, що в Созополі, витікає, помазавши обох, сказав: "Дитинчаті, яке в лоні носиться (була-бо жінка вагітна) дасте ім'я Петро, і буде живий". Був же при ньому пресвітер Євстафій (житія ж цього списатель) і сказав: "Якщо ж народиться дівчинка, то як назвати?" Святий же пророчо сказав, що хлопчик має народитися і Петром хай буде названий. І після сповнення днів народила жінка дитинча чоловічого роду, і Петром його назвала, і було живе, і виросло. Ще ж і другого потім народила сина, його ж на руках принісши до Божого архиєрея, спитала, як мають назвати народжене немовля. Він же сказав: "Йоан нехай назветься, бо в церкві Святого Йоана почув молитву вашу Господь". Дійшли ж обидва хлопці ті дорослого віку і спадкоємцями стали батьків своїх.

Пресвітер один із села цього церковного сина свого чотирнадцятилітнього, німого і глухого, на ім'я Нунехій, привів до угодника Божого Євтихія. Той же, помазавши його святим єлеєм, відкрив слух його, і розв'язав язик, і дав йому чути й говорити.

Знову один із клириків церковних, на ім'я Кирило, мав сина п'ятилітнього, який також був німий і напівмертвий й ані вмерти, ані жити не міг. І його святитель Божий молитвою оздоровив і дав говорити. І знову з града Зила принесли хлопця чотирилітнього, сухого, що нітрохи тіла не мав, лише кості, шкірою покриті, ані їсти нічого не міг, лише трохи з грудей матері смоктав. І він прийняв зцілення з руки святого, помазаний був святим єлеєм. Також инше немовля, син майстра одного амасійського, в раптову хворобу впав і при смерті був — з воріт смертних був виведений молитвою угодника Христового Євтихія і єлею святого помазанням. Жінка одна із села йшла із сином своїм, семилітнім хлопцем, з иншими людьми в град задля потреби своєї. Зустрічний же лукавий біс раптом зранив хлопця в ноги — і впав він на землю, не мігши зовсім стати на ноги свої. Тому, взявши його, мати зі співподорожніми своїми принесла на руках в монастир до блаженного патріярха, зі сльозами просячи, аби змилосердився над нею і зцілив сина її. Святитель же звичним своїм лікуванням — молитвою і святим єлеєм — зробив його здоровим, і добре хлопець, як перед тим, ходив.

Поблизу града Амасійського був монастир жіночий, названий Флавія, з нього була приведена до святого дівчина юна, яка не могла причаститися Божественних Таїнств. Коли-бо був час Причастя, зразу нападали на неї страх і тремтіння, і кричала, відвертаючись і втікаючи від Святих Таїнств. Коли ж насильно Пречисті Таїнства в уста її вкладали, зразу вертала те, наче нестерпну гіркоту, — дух-бо лукавий у ній був. Божий архиєрей помолився за неї належно до Бога, вигнав з неї духа лукавого. Дівчина ж, отримавши зцілення, причастилася спокійно з рук архиєрея. Юнак один, який мозаїкою храми прикрашати добре вмів, у Христафія, громадянина амасійського, який дім на церкву перебудовував, мозаїку стару зі стін знімав, новою святі зображав ікони. Було ж там зображення старе безсоромної Венери. Коли почав його зі стіни загладжувати, біс, який при зображенні тому був, пошкодив руку його хворобою лютою, яка каркинона називається. І набрякла і загноїлася вельми рука його, і була рана невиліковна, і всі, що бачили те, говорили, що відтяти її треба, щоб не зігнило все тіло. Юнак же в хворобі тій і печалі великій був, прийшов до угодника Божого Євтихія з великим риданням, допомоги, не маючи надії на здоров'я своє, просячи. Святий же, помолившись за нього до Бога і руку єлеєм святим помастивши, на третій день зовсім його зцілив і відпустив здорового. Зціленою тою рукою юнак на місці, де шкоду прийняв, загладивши подобу безсоромної Венери, образ безкорисливого лікаря свого — святішого Євтихія-патріярха — зобразив. Подібно й иншого юнака руку, яка невиліковною хворобою була вражена і лікарі відтяти радили, зцілив святий. Знову иншого юнака до святого привели, біснуватого, люто щодня мучений був, його ж коли знаменням хресним з молитвою знаменував блаженний і єлеєм святим чоло помастив, — сила бісівська, наче вогненним списом зранена, почала голосом страшним кричати, піна текла і зуби скреготали, і видно було, що юнака того не один біс, а багато мучило. Тоді, заціпенівши, лежав на землі наче мертвий, і потрохи, наче танучи, сильно страждав довгі дні. Дивувався ж святий, чому так надовго не покидає біснування юнака того, і звелів пресвітерові своєму Євстафію (житія цього описувачу), щоб спитав юнака, хто він, і звідки, і яке його життя і заняття, і як сталося йому біснування це. Коли допитували юнака, детально все про себе розповів. "Я, — казав, — був ченцем у святого Йоана монастирі, який в Акрополі. Тоді скинув із себе чин чернечий, і пішов у світ, і пізнав жінку, і багато гріхів зробив. І за те нині, покараний Богом, так страждаю, як же бачите. Ви ж, якщо можете, поможіть мені". Те чуючи, святий належну за нього молитву до Бога, за звичаєм своїм, створив, переконуючи юнака знову в монастир свій у чернечий чин повернутися. І коли те зробити юнак усім серцем обіцяв, знову визволився від бісівського катування молитвами архиєрея Божого Євтихія.

Чоловік один прокажений прийшов до преподобного, просячи зцілення, — і прийняв здоров'я із заповіддю не пити вина ніколи. Инший чоловік, який тягався з ближнім своїм по судах, присягав неправдиво — і карою праведного судді — Бога — втратив зір очей, цілий рік не бачив світла. Ведений иншими, прийшов із покаянням до чудотворця цього, визнаючи гріх свій, зцілення душевного, разом і від тілесної недуги, шукав. Те й инше отримав, з Божого милосердя, в архиєрейської влади і молитов доброприємних Христового святителя цього і пішов собі, бачачи очима, як же і раніше.

І ще незліченна кількість мужів, і жінок, і дітей, які на хвороби різні страждали, сходилися до доброго лікаря цього і всі швидке отримували зцілення його молитвами. У час же перського нашестя, коли багато з навколишніх полонених і спустошених країв людей в Амасію зійшлося і голод немалий був, цей угодник Божий зробив так, що в монастирі його не бракувало їжі. Тому щодня незліченно люду до монастиря його по їжу приходило. Коли урядники монастирські сповістили святому, що не лише тим, що приходять, нічого нема дати, а й самі не мають вже що їсти, бо збіжжя й борошно закінчилися, він увійшов у житницю і комору і, закінчення всього бачивши, помолився до Бога і, втішаючи братів, сказав: "Покладайтеся на Бога і вірте: що дасте потребуючим, те віддасть Бог подвійно. Я-бо без сумніву надіюся на щедроти Божі, що таким самим чином, як у дні Іллі в Сарепті сидонській у жінки-удови відро муки не закінчувалося, так і нам нині не змаліє необхідне, але будуть їсти всі, і наситяться, і хвалитимуть Господа, Бога нашого". І було те за вірою і словом святого, бо хліби, які ненастанно роздавали, не лише не зменшувалися, а й більше примножувалися. І чим більше їжі для тих, що приходили, витрачали, настільки більше примножувалося в житниці й коморі. І всі подорожні, і прихідці, і домашні прогодувалися достатньо в дні голоду.

Ще ж і пророчого дару не позбавлений був цей угодник Божий, бо за три роки перед смертю царя Юстиніяна трапилося бути в Амасії Юстинові, небожеві царському, який чин кирополатський тоді мав і на службу царську зовсім не збирався. Його Євтихій Блаженний осібно взявши, сказав йому: "Чуєш, пане кирополате, хоч і грішний я, проте раб і священик Бога мого, який мені сповістив, що ти маєш після смерти стрия свого царювати. Вважай-бо, щоб не затримався, багатьма займаючись ділами, але пильнуй себе, аби достойним бути до сповнення волі Господньої швидкої". Те чуючи, Юстин подякував Богові, а від святого пророка свого допомоги молитовної просив. Також пізніше і Тиверію-комиту, який мав після Юстина царювати, провозвістив посланням своїм, таке йому, коли в Сирмії був, написавши: "Нині частину народного правління подасть тобі Бог, незабаром і повне стерно царства вручить тобі". Що після того й збулося.

Коли ж помер цар Юстиніян, а Юстин, небіж його, на царство вийшов, також і Йоан Схоластик, вищезгаданий патріярх Царгородський, закінчив життя. Святіший патріярх Євтихій після дванадцяти років і восьми місяців вигнання свого на престол з невимовною всього люду радістю був повернений, зустрічали його всі на морі і на землі і співали: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". І прийняв престол свій у день недільний, 3-го жовтня. Перед тим судом нового царя вороги його, вищеназвані єпархи Єтерій і Аддей, обидва на смерть були покарані. І прожив подальші дні життя свого в мирі, прикрашаючи Церкву правовірними вченнями і Божих чудес діяннями. Мор-бо, який раптово найшов, за його молитвою Госплдь зупинив і хворих полікував. Тоді сам, немов природі борг віддаючи, в недугу тілесну у празник пресвітлого Воскресення Христового впав. І прийшов відвідати його благочестивий цар Тиверій, і прорік святий цареві швидку після себе кончину, що й було. Хворів же святіший Євтихій Світлий Тиждень, скликав у неділю Томину весь клир свій і, всім мир, благословення й останнє цілування давши, коли ніч надходила, успів сном тимчасової смерти в Господі, душа ж його свята в немеркнучий день вічний до святих єрархів відійшла. Сидів на престолі після свого з вигнання повернення літ чотири і місяців шість, а всіх літ від народження свого мав сімдесят. І похований був славно в церкві апостольській під вівтарною сходинкою, де були мощі святих апостолів Андрея, Тимотея і Ауки.

Після переставлення ж святішого патріярха Євтихія благочестивий цар Тиверій прожив лише чотири місяці і вісім днів і прийняв кончину з миром, за пророцтвом святого. Ми ж за всіх цих славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога. Амінь.

Святі рівноапостольні учителі слов'янські - брати Кирило і Методій походили із знатної і благочестивої сім'ї, що жила в грецькому місті Солуні. Святий Методій був старшим з семи братів, святий Костянтин (Кирило - його чернече ім'я) - наймолодшим. Святий Методій був спочатку військовим та був правителем в одному з слов'янських князівств, які перебували під владою Візантійської імперії, мабуть, болгарському, що дало йому можливість навчитися слов'янської мови. Пробувши там близько 10 років, святий Методій прийняв потім чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп.

Після смерті святого Кирила Папа Римський, задовільняючи прохання слов'янського князя Коцела, послав святого Методія в Паннонію, висвятивши його на архієпископа Моравії і Паннонії, на стародавній престол святого апостола Андроніка. У Паннонії святий Методій разом зі своїми учнями продовжував поширювати Богослужіння, писемність і книги слов'янською мовою. В останні роки свого життя святитель Методій з допомогою двох учнів-священиків переклав слов'янською мовою увесь Старий Завіт, окрім Маккавейських книг, а також Номоканон (Правила святих Отців) і Патерик.

Передчуваючи наближення смерті, святий Методій вказав на одного з своїх учнів - Горазда як на гідного собі наступника. Святитель передбачив день своєї смерті і помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Він був похоронений в соборній церкві Велеграда.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

За матеріалами: www.kyrios.org.ua

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого Євтихія, архиєпископа Константинопольського (або Царгородського), переставлення святого Методія, учителя слов’янського.

Край Фригійський, село, що називається Божественним, батьківщиною було цього Євтихія святого. Його ж він пізніше кам'яними стінами загородив, збудував у ньому церкву велику в ім'я святих сорока мучеників і для добродійних мужів, які найбільш ангельське в чині чернечому життя провадили, перебування там влаштував, щоб не лише ім'ям, а й насправді село те божественним було. І не лише село, а й град міцний збудовано стараннями святого. Батьки його — Олександр, саном воїн, і Синезія, донька чесного і добродійного єрея Ісихія, який служив в Августопільській церкві. Та Синезія, коли носила в лоні благословенний цей плід, вночі, на одрі спочиваючи, бачила себе світлом якимось невимовним осяяну, і вжахнулася, і думала собі, що це має бути. Було ж це знаменням духовного світла, яке мало від неї народитися, просвітителя багатьох тих, що в пітьмі блуду перебувають. Господь-бо раба свого, як же колись Єремію-пророка, перед тим як вийти йому з лона матері своєї, освятив і знаменував його бути великим святителем і світлом світу. Хрестив же хлопчика дід його, вищезгаданий пресвітер Ісихій, і в книжному повчанні його виховував, і видно було в дитячому його віці знамення майбутнього його сану. Однолітки-бо його, їх же багато у пресвітера того навчалося, забавлялися й імена свої на стіні писали, і називалися одні пресвітерами, инші иншими сановниками — блаженний отрок цей патріярший собі сан написав так: "Євтихій-патріярх", — наче пророчо передвіщаючи честь патріяршу, яка мала йому датися від Бога.

Був же він дванадцятилітнім, коли послали батьки і дід його до Царгорода задля більшої науки. Там він у зовнішній премудрості добрі мав успіхи і багатьох перевищував, пізнав точно, що мудрість сама зовнішня не є тим, що згори сходить, але, за словом апостола святого Якова, земна, душевна, бісівська (тобто така, що земних благ шукає в почуттях тілесних, пристрасних, похотям служить, біса гордині наслідує), жодного плоду духовного не приносить тим, що люблять її. А та, що згори, премудрість, по-перше, чиста, тоді мирна, лагідна, благопокірна, сповнена милости і плодів благих, ними ж насичуються ті, що її люблять. Бо тої, що сходить згори, премудрости цей юнак шукав мужнім розумом ретельно, і знайшов її, раду добру поклав у розумі своєму, щоб не для світу, але для Бога працювати в лику инокуючих. Коли ж дійшов він віку і літ мужа дорослого і про чернецтво незмінно в умі думав, трапилася, за Божим провидінням, мала перешкода, яка стримала його на якийсь час від монашого чину. Було ж це так. Митрополит Амасійського града і деякі инші з поважних громадян великими проханнями переконували блаженного, щоб (ще без чернецтва) прийняв єпископство Лазихійського града. Тому блаженний Євтихій митрополитовій та инших волі, наче волі самого Бога, покорився, віддав себе, наче стригунові овець, масійському архиєрею, який у той час в царському граді через якісь потреби церковні затримався. Він же, взявши його, повів до церкви Пречистої Діви Богородиці, яку називали Урбикієвою, — її Урбикій, воєвода східний, колись збудував, і там на місці окремому у хрестильниці постриг волосся його на клирика церковного. Коли його постригали, випадково впало все його волосся у святу, що в хрестильниці, воду, і говорили ті, що стояли там, зі здивуванням, що та, яка народила його духовним народженням (тобто хрещенням), мати (свята купіль) сама йому з клирицького постригу восприємницею є, бо прийняла в себе його волосся. Після цього дияконом поставлений був, тоді пресвітером хіротонізований у тридцятий рік життя свого. І вже був близько прийняття сану єпископського, коли промисел Божий, що краще для раба свого на майбутній час влаштовує, змінив ту раду, і далося якомусь иншому мужу єпископство Лазихійське. Святий же Євтихій, знову попередній свій намір до монашества прийнявши, пішов в один з амасійських монастирів і в чернечий чин одягнувся. Монастир же той створили святі мужі Мелетій, Ураній і Селевкій. З них же двоє, Мелетій і Селевкій, були колись єпископами (кожен у свій час) Амасійської церкви і у святині своїй спочили в Господі, подаючи чудесно з гробів своїх хворим зцілення. Розповідається ж про великого того Селевкія, що і в житті своогєму чудотворцем був. Голод-бо великий якось охопив той край, і незчисленно стікалося багато убогих і жебраків до святого Селевкія за їжею, спорожніли всі житниці його. Житар же, не знаходячи більше, що роздати прохачам, і надокучань їхніх не стерпівши, прийшов до святого і ключі йому віддав. Той же, взявши ключі, на одрі своєму поклав і цілу ніч ту молився до Бога, щоб не заморив голодом людей своїх, але щоб послав їм всесильною своєю рукою їжу, звідки Сам знає. І зранку виявилася житниця настільки повна пшеницею, що ані дверей відчинити не було можливо. І брали всі люди безборонно пшеницю, скільки хто потребував і взяти міг, а пшениці не меншало. А ті, що мірою і числом брали, тих мір число виявилося написане десять тем (тобто сто тисяч мір) пшениці, із житниці Селевкія винесеної, яку примножив Бог його молитвами. Це про святого Селевкія.

Гріб же святого Уранія, який в Іверіях колись престол прикрасив і там похований, також, виявилося, подає зцілення на всілякі недуги. Такі великі мужі монастир той Амасійський заснували, в якому після того преподобний Євтихій, прийнявши на себе ангельський, з чорноризним одягом, образ, підперезав чересла свої істиною і прийняв всю зброю Божу, і був поставлений всім монастирям Амасійської митрополії архимандритом і керманичем для инокуючих найкращим.

Царював у той час Юстиніян Великий, і прикликано святителів на Собор Вселенський п'ятий. Трапилося ж тоді Амасійському митрополитові недугою охопленому бути, тому попросив преподобного Євтихія-архимандрита, щоб замість нього до Царгорода на собор прийшов. І коли готувався блаженний в дорогу, було йому уві сні видіння таке. Перст руки Божої на тверді небесній бачив, простертий до гори, яка була над монастирем його, висока вельми, мала на собі молитовний храм святого мученика Талалея. Показував же Божий перст висоту гірську, був голос зверху, який говорив до Євтихія: "Там будеш єпископом". І, збудившись зі сну, баченому дивувався і не розумів, що це буде. Знаменувало ж те йому високу честь патріяршества царгородського, на нього ж швидко, за благословенням Божим, мав возвестися. Коли ж до Царгорода прийшов, тоді святіший патріярх Мина, старий і близький до кончини, бачивши Євтихія блаженного, пророчо про нього до клиру свого сказав, що він після нього патріярхом має бути, і звелів йому перебувати в патріяршому своєму домі, і любо з ним розмовляв, насолоджуючись богонатхненими його словами. Послав же його і до царя, передвозвістивши тому про благорозумність і добрі звичаї мужа. І випадково були в той час єретики деякі перед лицем царським — вони почали сперечатися зі святим про догми віри і не змогли протистояти премудрості його і духові, яким же говорив. Питання ж було про те, чи годиться єретиків після смерти їхньої анатемізувати? І деякі говорили, що на тих, які після смерти єретиками виявляться, не треба накладати анатеми. Євтихій святий супроти говорив: що завжди єретиків, і після смерти, карати анатемою треба. І навів із Писання Йосію, царя Єрусалимського, що ідолопоклонників померлих кості і через багато років з гробу вийняв та вогнем попалив. Подібно ж (казав) і єретиків після смерти їхньої карі передавати годиться. З тої ж години преподобний цей любий був цареві, і всі його шанували і хвалили. Тим часом (собор ще не зійшовся) розхворівся святіший патріярх Мина, сповнений днів, і до Господа відійшов. Багато же з духовного чину тої для себе чести від царя дарами і через заступників шукали — цар, його ж серце в руках Божих, думав про блаженного Євтихія. І звелів одному з радників своїх, мужеві знатному на ім'я Петро, щоб пильнував чесно Амасійського архимандрита, аби не втік таємно з Царгорода, уникаючи людської слави. Тоді святому було инше видіння сонне, яке сам пізніше домашнім своїм розповів. "Здавалося, — казав, — що бачив якийсь дім, великий і пресвітлий, і в ньому ложе, дорогоцінними накриттями застелене, і жінку якусь чесну, що на ложі тому сиділа, на ім'я Софія, яка прикликала мене до себе, показуючи свої прикраси. Побачив же зразу дах дому того, снігу повний, і хлопця якогось, що стояв у снігу, на ім'я Сотерик, який мав посковзнутися і впасти долі з даху, я ж, випередивши, звів його з покрівлі та снігу і від падіння врятував". Те видіння було йому вночі перед його вибранням на патріяршество і збулося зразу. Бачена ж жінка чесна на ім'я Софія не инше щось знаменувала, лише соборну святої Софії Константинопольської церкву, прикраси ж її — церковні діла. А хлопець Сотерик, що з покрівлі впасти мав, догматичне знаменував ісповідання, близьке до єретичного посковзання і падіння, що потребувало швидкої допомоги доброго помічника. Ще ж і цареві було Боже про преподобного Євтихія одкровення, що сам цар з присягою сповіщав синклітові своєму і всьому Великої церкви клиру: "Був я, — казав, — у церкві святого апостола Петра, що в Атирі, на молитві задрімав і бачив верховного того апостола, який показував рукою на Євтихія і говорив до мене: "Цей нехай поставлений буде вам єпископом". Те чули всі, єдиними устами взивали: "Достойний, достойний". І возведений був Євтихій святий на престол патріяршества царгородського, за Божим велінням і одкровенням, у чотирнадцятий рік життя свого. На початку патріяршества його зійшлися Святі Отці до Царгорода, був Собор Вселенський п'ятий, на ньому ж був Старого Риму Папа Вигилій, Олександрійський патріярх Аполінарій, Антіохійський Домн, який разом зі святішим цим нового Риму патріярхом Євтихієм і з иншими святими отцями, благочестя утвердивши, передали анатемі єретиків і їхнє злочестиве мудрування. Коли добре правив Євтихій святий церквою Христовою, підняв на нього гоніння диявол за допомогою слуг своїх єретиків. Через декілька років цар Юстиніян, схилившись до єретиків, зваблений був від них таємно і під виглядом благочестя почав сіяти єресь афтародокетів, тобто нетлінномнителів, кажучи, що Христова плоть і перед смертю та воскресенням своїм була нетлінна, не піддавалася людським стражданням через поєднання з нею Божества. Те єретичне мудрування поширюючи, цар бентежив Церкву, примушуючи всіх так, як же він, вірити й ісповідувати. Протистояв тому святіший патріярх Євтихій, кажучи, що таке вчення не є православної Церкви, але єретикуючих. Повідомляв же із Божественного Писання і Святих Отців, що плоть Христова у всьому була нашій тлінній плоті подібна, окрім гріха, і стражданням підлягала. Народившись-бо від Пречистої Діви, пеленами повився, і молоко їв, й обрізання перетерпів, і в цьому житті своєму на землі їжі і пиття потребував. Як же би нетлінна і стражданням не підпорядкована плоть перетерпіла за нас цвяхи і спис? Хіба те мати за нетління, що від гріховного тління була вільна і в гробі не зотліла? Проте цар не лише православного учення патріярхового слухати не хотів, а переконував його всіляко, щоб підписав те инше мудрування. Коли ж не хотів патріярх підписати такого царевого зловір'я, гнівався на нього цар вельми. Тоді після великого з обох боків спротиву цар Юстиніян, від єретиків, а найбільше від Єтерія і Ардея — єпархів напучуваний, зібрав соборище беззаконне однодумців своїх єпископів (було ж те у дванадцятий рік патріяршества Євтихієвого) і наклепи якісь брехливі з лжесвідками на неповинного і святого подав, тоді вчинив суд на нього неправедний і вигнав із престолу доброго пастиря, святого мужа, правовірного архиєрея Євтихія, а замість нього вибрав лжепастиря, такого собі Йоана, прозваного Схоластиком, злочестивого, що людському догоджав. Святий же Євтихій місяця січня у 22-ий день, коли пам'ять святого апостола Тимотея згадуємо, руками воїнськими виведений був із церкви. Єтерій-бо єпарх, зі зброєю і палицями прийшовши, наче звір лютий, рикаючи, звелів насилу виволокти святого, сан з нього святительський скинув і у вигнання в Амасійський край послав. Але й сам пізніше Божої не уникнув кари, бо свого часу разом з однодумним і подібним звичаями до себе другом Аддеєм сану, багатства, і життя позбувся, і в один день, у третє число жовтня, обом, праведним судом на смерть через злість свою засудженим, сокирою голови їм відтяли. Святитель же Христовий Євтихій в Амасійський край відведений був, у своєму там монастирі перебував у пості і молитвах, і відбувалося чуд багато. Зцілював людські недуги, благодаттю Христовою, з них же деякі тут нехай будуть згадані.

Чоловік один в Амасійському граді, званий Андрогин, з дружиною своєю у великій були печалі, бо мертві в них народжувалися діти, — швидше-бо ніж вийти з утроби матері, народжуване вмирало. Прийшли з молінням і сльозами до цього святителя Божого, як же колись шунамітянка до Єлисея, аби помолився за неї до Бога, щоб побачили вони живими плоди подружжя свого. Він же єлеєм святим, який із животворного хреста і з ікони Пречистої Богородиці, що в Созополі, витікає, помазавши обох, сказав: "Дитинчаті, яке в лоні носиться (була-бо жінка вагітна) дасте ім'я Петро, і буде живий". Був же при ньому пресвітер Євстафій (житія ж цього списатель) і сказав: "Якщо ж народиться дівчинка, то як назвати?" Святий же пророчо сказав, що хлопчик має народитися і Петром хай буде названий. І після сповнення днів народила жінка дитинча чоловічого роду, і Петром його назвала, і було живе, і виросло. Ще ж і другого потім народила сина, його ж на руках принісши до Божого архиєрея, спитала, як мають назвати народжене немовля. Він же сказав: "Йоан нехай назветься, бо в церкві Святого Йоана почув молитву вашу Господь". Дійшли ж обидва хлопці ті дорослого віку і спадкоємцями стали батьків своїх.

Пресвітер один із села цього церковного сина свого чотирнадцятилітнього, німого і глухого, на ім'я Нунехій, привів до угодника Божого Євтихія. Той же, помазавши його святим єлеєм, відкрив слух його, і розв'язав язик, і дав йому чути й говорити.

Знову один із клириків церковних, на ім'я Кирило, мав сина п'ятилітнього, який також був німий і напівмертвий й ані вмерти, ані жити не міг. І його святитель Божий молитвою оздоровив і дав говорити. І знову з града Зила принесли хлопця чотирилітнього, сухого, що нітрохи тіла не мав, лише кості, шкірою покриті, ані їсти нічого не міг, лише трохи з грудей матері смоктав. І він прийняв зцілення з руки святого, помазаний був святим єлеєм. Також инше немовля, син майстра одного амасійського, в раптову хворобу впав і при смерті був — з воріт смертних був виведений молитвою угодника Христового Євтихія і єлею святого помазанням. Жінка одна із села йшла із сином своїм, семилітнім хлопцем, з иншими людьми в град задля потреби своєї. Зустрічний же лукавий біс раптом зранив хлопця в ноги — і впав він на землю, не мігши зовсім стати на ноги свої. Тому, взявши його, мати зі співподорожніми своїми принесла на руках в монастир до блаженного патріярха, зі сльозами просячи, аби змилосердився над нею і зцілив сина її. Святитель же звичним своїм лікуванням — молитвою і святим єлеєм — зробив його здоровим, і добре хлопець, як перед тим, ходив.

Поблизу града Амасійського був монастир жіночий, названий Флавія, з нього була приведена до святого дівчина юна, яка не могла причаститися Божественних Таїнств. Коли-бо був час Причастя, зразу нападали на неї страх і тремтіння, і кричала, відвертаючись і втікаючи від Святих Таїнств. Коли ж насильно Пречисті Таїнства в уста її вкладали, зразу вертала те, наче нестерпну гіркоту, — дух-бо лукавий у ній був. Божий архиєрей помолився за неї належно до Бога, вигнав з неї духа лукавого. Дівчина ж, отримавши зцілення, причастилася спокійно з рук архиєрея. Юнак один, який мозаїкою храми прикрашати добре вмів, у Христафія, громадянина амасійського, який дім на церкву перебудовував, мозаїку стару зі стін знімав, новою святі зображав ікони. Було ж там зображення старе безсоромної Венери. Коли почав його зі стіни загладжувати, біс, який при зображенні тому був, пошкодив руку його хворобою лютою, яка каркинона називається. І набрякла і загноїлася вельми рука його, і була рана невиліковна, і всі, що бачили те, говорили, що відтяти її треба, щоб не зігнило все тіло. Юнак же в хворобі тій і печалі великій був, прийшов до угодника Божого Євтихія з великим риданням, допомоги, не маючи надії на здоров'я своє, просячи. Святий же, помолившись за нього до Бога і руку єлеєм святим помастивши, на третій день зовсім його зцілив і відпустив здорового. Зціленою тою рукою юнак на місці, де шкоду прийняв, загладивши подобу безсоромної Венери, образ безкорисливого лікаря свого — святішого Євтихія-патріярха — зобразив. Подібно й иншого юнака руку, яка невиліковною хворобою була вражена і лікарі відтяти радили, зцілив святий. Знову иншого юнака до святого привели, біснуватого, люто щодня мучений був, його ж коли знаменням хресним з молитвою знаменував блаженний і єлеєм святим чоло помастив, — сила бісівська, наче вогненним списом зранена, почала голосом страшним кричати, піна текла і зуби скреготали, і видно було, що юнака того не один біс, а багато мучило. Тоді, заціпенівши, лежав на землі наче мертвий, і потрохи, наче танучи, сильно страждав довгі дні. Дивувався ж святий, чому так надовго не покидає біснування юнака того, і звелів пресвітерові своєму Євстафію (житія цього описувачу), щоб спитав юнака, хто він, і звідки, і яке його життя і заняття, і як сталося йому біснування це. Коли допитували юнака, детально все про себе розповів. "Я, — казав, — був ченцем у святого Йоана монастирі, який в Акрополі. Тоді скинув із себе чин чернечий, і пішов у світ, і пізнав жінку, і багато гріхів зробив. І за те нині, покараний Богом, так страждаю, як же бачите. Ви ж, якщо можете, поможіть мені". Те чуючи, святий належну за нього молитву до Бога, за звичаєм своїм, створив, переконуючи юнака знову в монастир свій у чернечий чин повернутися. І коли те зробити юнак усім серцем обіцяв, знову визволився від бісівського катування молитвами архиєрея Божого Євтихія.

Чоловік один прокажений прийшов до преподобного, просячи зцілення, — і прийняв здоров'я із заповіддю не пити вина ніколи. Инший чоловік, який тягався з ближнім своїм по судах, присягав неправдиво — і карою праведного судді — Бога — втратив зір очей, цілий рік не бачив світла. Ведений иншими, прийшов із покаянням до чудотворця цього, визнаючи гріх свій, зцілення душевного, разом і від тілесної недуги, шукав. Те й инше отримав, з Божого милосердя, в архиєрейської влади і молитов доброприємних Христового святителя цього і пішов собі, бачачи очима, як же і раніше.

І ще незліченна кількість мужів, і жінок, і дітей, які на хвороби різні страждали, сходилися до доброго лікаря цього і всі швидке отримували зцілення його молитвами. У час же перського нашестя, коли багато з навколишніх полонених і спустошених країв людей в Амасію зійшлося і голод немалий був, цей угодник Божий зробив так, що в монастирі його не бракувало їжі. Тому щодня незліченно люду до монастиря його по їжу приходило. Коли урядники монастирські сповістили святому, що не лише тим, що приходять, нічого нема дати, а й самі не мають вже що їсти, бо збіжжя й борошно закінчилися, він увійшов у житницю і комору і, закінчення всього бачивши, помолився до Бога і, втішаючи братів, сказав: "Покладайтеся на Бога і вірте: що дасте потребуючим, те віддасть Бог подвійно. Я-бо без сумніву надіюся на щедроти Божі, що таким самим чином, як у дні Іллі в Сарепті сидонській у жінки-удови відро муки не закінчувалося, так і нам нині не змаліє необхідне, але будуть їсти всі, і наситяться, і хвалитимуть Господа, Бога нашого". І було те за вірою і словом святого, бо хліби, які ненастанно роздавали, не лише не зменшувалися, а й більше примножувалися. І чим більше їжі для тих, що приходили, витрачали, настільки більше примножувалося в житниці й коморі. І всі подорожні, і прихідці, і домашні прогодувалися достатньо в дні голоду.

Ще ж і пророчого дару не позбавлений був цей угодник Божий, бо за три роки перед смертю царя Юстиніяна трапилося бути в Амасії Юстинові, небожеві царському, який чин кирополатський тоді мав і на службу царську зовсім не збирався. Його Євтихій Блаженний осібно взявши, сказав йому: "Чуєш, пане кирополате, хоч і грішний я, проте раб і священик Бога мого, який мені сповістив, що ти маєш після смерти стрия свого царювати. Вважай-бо, щоб не затримався, багатьма займаючись ділами, але пильнуй себе, аби достойним бути до сповнення волі Господньої швидкої". Те чуючи, Юстин подякував Богові, а від святого пророка свого допомоги молитовної просив. Також пізніше і Тиверію-комиту, який мав після Юстина царювати, провозвістив посланням своїм, таке йому, коли в Сирмії був, написавши: "Нині частину народного правління подасть тобі Бог, незабаром і повне стерно царства вручить тобі". Що після того й збулося.

Коли ж помер цар Юстиніян, а Юстин, небіж його, на царство вийшов, також і Йоан Схоластик, вищезгаданий патріярх Царгородський, закінчив життя. Святіший патріярх Євтихій після дванадцяти років і восьми місяців вигнання свого на престол з невимовною всього люду радістю був повернений, зустрічали його всі на морі і на землі і співали: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". І прийняв престол свій у день недільний, 3-го жовтня. Перед тим судом нового царя вороги його, вищеназвані єпархи Єтерій і Аддей, обидва на смерть були покарані. І прожив подальші дні життя свого в мирі, прикрашаючи Церкву правовірними вченнями і Божих чудес діяннями. Мор-бо, який раптово найшов, за його молитвою Госплдь зупинив і хворих полікував. Тоді сам, немов природі борг віддаючи, в недугу тілесну у празник пресвітлого Воскресення Христового впав. І прийшов відвідати його благочестивий цар Тиверій, і прорік святий цареві швидку після себе кончину, що й було. Хворів же святіший Євтихій Світлий Тиждень, скликав у неділю Томину весь клир свій і, всім мир, благословення й останнє цілування давши, коли ніч надходила, успів сном тимчасової смерти в Господі, душа ж його свята в немеркнучий день вічний до святих єрархів відійшла. Сидів на престолі після свого з вигнання повернення літ чотири і місяців шість, а всіх літ від народження свого мав сімдесят. І похований був славно в церкві апостольській під вівтарною сходинкою, де були мощі святих апостолів Андрея, Тимотея і Ауки.

Після переставлення ж святішого патріярха Євтихія благочестивий цар Тиверій прожив лише чотири місяці і вісім днів і прийняв кончину з миром, за пророцтвом святого. Ми ж за всіх цих славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога. Амінь.

святий МетодійСвяті рівноапостольні учителі слов'янські - брати Кирило і Методій походили із знатної і благочестивої сім'ї, що жила в грецькому місті Солуні. Святий Методій був старшим з семи братів, святий Костянтин (Кирило - його чернече ім'я) - наймолодшим. Святий Методій був спочатку військовим та був правителем в одному з слов'янських князівств, які перебували під владою Візантійської імперії, мабуть, болгарському, що дало йому можливість навчитися слов'янської мови. Пробувши там близько 10 років, святий Методій прийняв потім чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп.

Після смерті святого Кирила Папа Римський, задовільняючи прохання слов'янського князя Коцела, послав святого Методія в Паннонію, висвятивши його на архієпископа Моравії і Паннонії, на стародавній престол святого апостола Андроніка. У Паннонії святий Методій разом зі своїми учнями продовжував поширювати Богослужіння, писемність і книги слов'янською мовою. В останні роки свого життя святитель Методій з допомогою двох учнів-священиків переклав слов'янською мовою увесь Старий Завіт, окрім Маккавейських книг, а також Номоканон (Правила святих Отців) і Патерик.

Передчуваючи наближення смерті, святий Методій вказав на одного з своїх учнів - Горазда як на гідного собі наступника. Святитель передбачив день своєї смерті і помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Він був похоронений в соборній церкві Велеграда.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

- See more at: http://www.kyrios.org.ua/spirituality/svyato/8392-19-kvitnja-sv-evtihija-arhiep-tsargorodskogo-perestavlennja-sv-metodija-uchitelja-slovjanskogo.html#sthash.ywsU04YA.dpuf
 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ