Українська

20 квітня – день пам’яті преподобного Юрія, єпископа Митилинського.

Душекорисні речі - Квітень

В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного Юрія, єпископа Митилинського.

Цей преподобний отець наш Юрій, змолоду Христа полюбивши, монаше прийняв життя і всі чесноти пройшов, смиренномудрість здобув, як ніхто инший. І став ісповідником Христовим за царювання Лева Ісаврянина, гоніння і кривду терпів від іконоборців. Тоді, за царюванні Константина й Ірини правовірних, на престол архиєрейський возведений був у граді Митилині, митрополії острова Лезвії, і був милостивий вельми, щедрим подаванням голодних утішав. За велику повстримність ангелам співдружником став і чудотворцем виявився, Божою силою і благодаттю невиліковні лікуючи недуги й виганяючи нечистих духів. Досягнув же царства Лева Вірменина, який люте іконоборство відновив, знову за святі ікони підняв гоніння у старості глибокій. Перед царюванням того Лева Вірменина, відновленням запеклого іконоборства і вигнанням Юрія святого було знамення в граді тому, яке провіщало біду, що мала бути, і збентеження Христової Церкви. Одного разу в храмі святої великомучениці Теодори, що поблизу пристані, під час співу вечірнього співали люди "Киріє єлейсон". Хрест святий, який на божественному престолі стояв, раптом невидимою якоюсь силою з великим звуком знявся з місця свого і піднісся вгору під склепіння, тоді схилив верх свій долі і впав на землю. Люди ж, те бачивши, великим страхом і жахом охоплені були, очі ж і руки свої вгору піднявши, велегласно "Киріє єлейсон" довгий час взивали і не хотіли з церкви вийти — сподівалися-бо, що раптова якась згуба найде на острів той Лезвійський.

Був там у час той преподобний Симеон із братом своїм молодшим Юрієм (був же той Юрій пізніше у час свій спадкоємцем престолу цього Юрія-старшого). Симеон-бо той ясновидець говорив із плачем до людей: "Не так буде, браття, як же сподіваєтеся, ані не згубить зовсім Бог цей край, але настане цими днями богоненависний і богопротивний цар, який забере красу церковну, чесні ікони на землю скинувши". Через мало днів, коли тої ж церкви двері випадково незамкнені були, вепр якийсь великий і страшний, який вуха і хвіст відрізані мав, забіг до церкви у вівтар і на вишньому престолі ліг. Слуги ж церковні, зразу те побачивши, почали вепра виганяти — і не могли його вигнати, бо скажений був, і на всіх кидався, і виганяв тих, що хотіли вигнати його з вівтаря. Принісши ж палиці великі, били його довгий час аж до крови і, стомившись, ледве з великою силою змогли його вигнати. Про те довідавшись, той же Симеон блаженний сказав: "Повірте мені, діти, що вепр той знаменує єпископа, який має бути тут з допусту Божого. Він матиме свинську вдачу і життя". І збулося те швидко. Коли-бо настав на царство вищезгаданий Лев Вірменин, коли підняв гоніння на Церкву Божу і скликав до Царгорода багатьох єпископів, зваблюючи їх на свою войовничо-іконоборну єресь, тоді й преподобного отця нашого Юрія, Митилинського митрополита, прикликано — хоробрим воїном Христовим виявився. Коли багато погоджувалося зі злочестям царевим, він щедрою премудрістю осоромив царя і лжепатріярха Теодота, прозваного Каситер, й инших з ними єретиків, і зробив так, що деякі з них пізнали свою звабу. Цар же і лжепатріярх, викриття від нього не стерпівши, вигнали його до Херсонесу, а замість нього єретика якогось Лезвійському острову в Митилинський град митрополитом поставили, який, подібно до вепра, що з лугу вийшов, спустошив і збезчестив виноград Христовий, ікони святі топчучи й бентежачи по-звірячому словесних овець. А святий Юрій, у вигнанні инші дні життя свого проживши, багато чудес зробив, благодаттю Христовою. Коли надійшов час його переставлення, засіяла на небі пресвітла зоря, кончини його блаженної провісниця, що й на Лезвійському острові видно її було, і після неї в Митилині вівці словесні пізнали відхід до Господа пастиря їхнього — Юрія святого. Його ж бо життя світлом для світу було добрими ділами, його блаженну кончину світлою Бог прославив зорею і після кончини чудесні джерела зцілення з мощів його виточив на прославу угодника свого.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

За матеріалами: www.kyrios.org.ua

Був там у час той преподобний Симеон із братом своїм молодшим Юрієм (був же той Юрій пізніше у час свій спадкоємцем престолу цього Юрія-старшого). Симеон-бо той ясновидець говорив із плачем до людей: "Не так буде, браття, як же сподіваєтеся, ані не згубить зовсім Бог цей край, але настане цими днями богоненависний і богопротивний цар, який забере красу церковну, чесні ікони на землю скинувши". Через мало днів, коли тої ж церкви двері випадково незамкнені були, вепр якийсь великий і страшний, який вуха і хвіст відрізані мав, забіг до церкви у вівтар і на вишньому престолі ліг. Слуги ж церковні, зразу те побачивши, почали вепра виганяти — і не могли його вигнати, бо скажений був, і на всіх кидався, і виганяв тих, що хотіли вигнати його з вівтаря. Принісши ж палиці великі, били його довгий час аж до крови і, стомившись, ледве з великою силою змогли його вигнати. Про те довідавшись, той же Симеон блаженний сказав: "Повірте мені, діти, що вепр той знаменує єпископа, який має бути тут з допусту Божого. Він матиме свинську вдачу і життя". І збулося те швидко. Коли-бо настав на царство вищезгаданий Лев Вірменин, коли підняв гоніння на Церкву Божу і скликав до Царгорода багатьох єпископів, зваблюючи їх на свою войовничо-іконоборну єресь, тоді й преподобного отця нашого Юрія, Митилинського митрополита, прикликано — хоробрим воїном Христовим виявився. Коли багато погоджувалося зі злочестям царевим, він щедрою премудрістю осоромив царя і лжепатріярха Теодота, прозваного Каситер, й инших з ними єретиків, і зробив так, що деякі з них пізнали свою звабу. Цар же і лжепатріярх, викриття від нього не стерпівши, вигнали його до Херсонесу, а замість нього єретика якогось Лезвійському острову в Митилинський град митрополитом поставили, який, подібно до вепра, що з лугу вийшов, спустошив і збезчестив виноград Христовий, ікони святі топчучи й бентежачи по-звірячому словесних овець. А святий Юрій, у вигнанні инші дні життя свого проживши, багато чудес зробив, благодаттю Христовою. Коли надійшов час його переставлення, засіяла на небі пресвітла зоря, кончини його блаженної провісниця, що й на Лезвійському острові видно її було, і після неї в Митилині вівці словесні пізнали відхід до Господа пастиря їхнього — Юрія святого. Його ж бо життя світлом для світу було добрими ділами, його блаженну кончину світлою Бог прославив зорею і після кончини чудесні джерела зцілення з мощів його виточив на прославу угодника свого.


Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

- See more at: http://www.kyrios.org.ua/spirituality/svyato/8393-20-kvitnja-prepodobnogo-jurija-episkopa-mitilinskogo.html#sthash.sjO7eI5A.dpuf
 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ