Українська

19 липня - Знайдення мощей прав.діви Юліанії, кн. Ольшанської, Дубровицької. Прп. Сисоя, схимника Києво-Печерського. Прп. Сисоя Великого

Душекорисні речі - Липень

Свята православна церква 19 липня вшановує праведну діву Юліанію княжну Ольшанську, яка за правом вважається покровителькою волинської землі. Юліанія була донькою Юрія Ольшанського-Домбровицького, одного з фундаторів Києво-Печерського монастиря в першій половині XVI ст. За життя Юліанія була слухняною і смиренною, вела чистий спосіб життя, мала велику любов до своїх ближніх. За ці чесноти вона сподобилася небесного прославлення і нетління своїх мощей.

Праведна Юліанія померла в шістнадцять років і була похована в Києво-Печерському монастирі.

Чесні мощі праведної Юліанії знайдено на початку XVII ст., коли печерським архімандритом був Єлисей Плетенецький.


Копаючи могилу біля Соборної церкви, ченці випадково натрапили на нетлінні мощі молодої дівиці, її тіло було вбране в дорогий одяг, на пальцях рук виблискували золоті персні, на голові був дівочий вінець із смарагдів. Герб князів Ольшанських і срібна дощечка з надписом вказували на те, що це була Юліанія Ольшанська. Від дотиків одного з послушників монастиря весь одяг покійної розсипався, залишилося тільки нетлінне тіло. Святу Юліанію, убравши в новий одяг, поклали з південного боку Соборної церкви, але без почестей, як це належало б святій.

 

 

Через деякий час, коли на Київську митрополичу кафедру вступив святитель Петро Могила, йому в чудесному видінні з’явилася праведна Юліанія, докоряючи за нешанування її дорогоцінних мощей. Після цього київські ченці зіткали для неї дорогий одяг та зробили раку з прикрасами. За участю святителя Петра Могили мощі святої Юліанії було перенесено на нове місце в Соборній церкві. Пам’ять її стали святкувати 6 липня за ст. ст. на честь знайдених святих мощей. Багато хто з віруючих отримав зцілення від нетлінних мощей Юліанії. На раці праведної було зроблено напис: «По волі Творця неба і землі живе повік Юліанія, помічниця і велика на небі заступниця. Тут кості зцілення всіх страждань райські оселі собою прикрашає Юліанія, як квітка прекрасна в букеті».

У Києво-Печерському патерику подано цікаву розповідь про те, як невідомий чоловік прийшов до Печерського монастиря і виявив бажання поклонитися святим мощам праведної Юліанії. Як виявилося потім, він був єретик і послідовник Арія, на ім’я Василій. У той час еклесіархом був ієромонах Ліверій, який допустив невідомого до мощей на поклоніння. Благоговійно поцілувавши їх, він вийшов із церкви і тут сталося диво. Нечестивець, упавши на землю, здійняв страшенний лемент і раптово помер. Переляканий еклесіарх покликав архімандрита й, обшукавши померлого, знайшов перстень, який належав праведній Юліанії і був знятий нечестивцем під час цілування мощей. Архімандрит монастиря наказав цей перстень заради такого дива прикласти до ікони Пресвятої Богородиці. Після цього всі ще раз переконались у святості мощей праведної Юліанії…

Цікавою є інша розповідь, подана в Печерському патерику. Одного разу до монастиря завітав ігумен Золотоверхого Свято-Михайлівського монастиря Феодосій Софонович. Він попросив у еклесіарха відкрити йому мощі святої Юліанії, розповівши, що він іще жодного разу не сподобився поклонитися їм і бачив видіння, коли після ранішньої молитви приліг спочити. У сні йому з’явився в променевому сяйві лик багатьох святих дів. Одна з них, звернувшись до нього, сказала: «Я — Юліанія, мощі якої лежать у святій церкві Печерській. Ти чому маєш мене ні за що і мощі мої? Заради цього Господь і явив тобі знамення, щоб ти зрозумів, що і я Господом Богом зарахована до святих дів, які Йому догодили». З того часу всечесний ігумен завжди, як тільки бував у Печерському монастирі, поклонявся зі смиренням і молитвами мощам святої Юліанії.

У 1718 р. в Соборній Печерській церкві сталася пожежа, яка накоїла багато лиха. У цей час й обгоріли «за попущенням Божим» мощі праведної Юліанії. Зібрані ченцями їхні останки були покладені в нову раку й перенесені в Ближні печери. Чесні мощі святої Юліанії спочивають тут і донині, недалеко від церкви й келії преподобного Антонія між мощами Іоанна Постника та преподобномучеників Василія та Федора.

В акафісті всім преподобним Печерським про неї сказано: «Радуйся, Юліаніє, діво, ліліє прекрасна, бо проросла ти в земному Христовому саду; радуйся, бо процвіла ти в небесному Його вертограді».

Преподобний Сисой схимник Києво-Печерський
Преподобний Сисой схимник Печерський, у Дальнiх печерах (ХVІ) трудився в XIII столітті в Києво-Печерській обителі. Він проводив печерне життя своє у великих посницьких трудах. Його стриманості дивувалися всі, хто знали його. Він переміг всі пристрасті плоті і духу і придбав велику благодать від Бога. Провівши всі свої дні в подвигах чернецтва, він задовго до смерті передбачав своє упокоєння. У загальній службі святим отцям, що спочивають у Дальніх печерах, преподобний Сисой згадується разом з преподобним Григорієм Посником: «Сисоя, що вчинив чудо й Григорія, що ім'я від бадьорості здобув, обидва постом приборкали свої пристрасті ...» Пам'ять преподобного Свята Церква відзначає 6 / 19 липня і 28 августа/10 вересня разом з Собором всіх преподобних отців Києво-Печерських, що у Дальніх печерах спочивають.

Преподобний Сисой Великий
Преподобний Сисой Великий († 429) був ченцем-самітником, подвизався в єгипетській пустелі в печері, освяченій молитовними трудами його попередника - преподобного Антонія Великого (пам'ять 30 січня). За шістдесят років пустельного подвигу преподобний Сисой досяг високої духовної чистоти і набув дару чудотворення настільки, що одного разу навіть своєю молитвою повернув до життя померлого юнака.

Надзвичайно суворий до себе, преподобний Сисой був дуже милостивий та щедрий до ближніх і всіх приймав з любов'ю. Тих, хто відвідував його, преподобний завжди насамперед навчав смирення. На запитання одного пустельника, як він міг досягти безперестанного пам'ятання про Бога, преподобний зауважив: "Це ще небагато, сину мій, найважливіше - вважати себе нижче за всіх, тому що таке приниження сприяє здобуттю смирення". Коли його ченці запитали, чи достатньо одного року для покаяння упалому в гріх братові, - преподобний Сисой відповів: "Я вірую в милосердя Чоловіколюбця Бога, і якщо людина покається всією душею, то Бог прийме його покаяння протягом трьох днів".

Коли преподобний Сисой лежав на смертному одрі, учні, що оточували старця побачили, що обличчя його просяяло. Вони запитали вмираючого, що він бачить. Авва Сисой відповів, що він бачить святих пророків і апостолів. Учні запитали, з ким Преподобний розмовляє? Він сказав, що прийшли Ангели за його душею, а він просить їх дати йому ще хоч короткий час на покаяння. "Тобі, отче, немає потреби в покаянні", - заперечили учні. Але преподобний Сисой, зі свого великого смирення, відповів: "Воістину я не знаю, чи створив я хоч початок покаяння мого". Після цих слів обличчя святого авви просяяло так, що братія не осмілювалися на нього дивитися. Преподобний встиг сказати їм, що бачить Самого Господа, і свята душа його відійшла в Царство Небесне.

За матеріалами сайту: cerkva.vn.ua

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ