Українська

24 листопада - день пам'яті вмч. Мини. Мчч. Віктора та Стефаниди. Мч Вікентія. Прп. Феодора Студита. Блж. Максима, Христа ради юродивого

Душекорисні речі - Листопад

Святий великомученик Мина
Святий великомученик Мина був родом єгиптянин, був воїном і служив в місті Котуані під керівництвом центуріона Фирмиліана під час царювання імператорів Діоклетіана і Максиміана ( 284-305 рр.). Коли співправителі почали найжорстокіше в історії гоніння на християн, святий не забажав служити гонителям, і залишивши службу, пішов в гори, де подвизався в пості та молитві. Одного разу під час язичницького свята святий прийшов в місто, в якому раніше служив. В розпал святкових ігрищ, дивитись котрі зійшлося все місто, почувся викривальний голос угодника Божого, що проповідував віру в Христа, Спасителя світу.

Перед судом правителя Пірра святий мужньо сповідав свою віру і сказав, що прийшов сюди, щоб викрити всіх в зло честі. Святий Мина відкинув пропозицію принести жертву ідолам, прийнявши жорстокі муки, святий відійшов до Господа. Йому відрубали голову в 304 році. Тіло святого наказано було спалити. Християни зібрали уцілілі залишки святого, котрі поклали в храмі його імені, що був побудований після припинення гоніння на місці страждан. І кончини великомученика Мини.

Святий мученик Віктор та мучениця Стефанида
Святий мученик Віктор був воїном під час царювання імператора Марка Аврелія Філософа ( 161 – 180 рр). Коли імператор почав гоніння на християн, Віктор відмовився принести жертву ідолам. Таке обов’язкове жертвоприношення було перевіркою відданості воїна богам, імператору та вітчизні. Святого віддано було на муки, але він пройшов всі катування неушкодженим. Силою молитви він переміг чаклуна, котрий з того часу відмовився від волхвування і став християнином. За молитвою святого прозріли осліплі несподівано воїни. Бачачи чудеса явлені Господом через святого Віктора, молода благочестива дружина одного з мучителів, Стефанида, відкрито прославила Христа, за що була віддана на люту кару: її прив’язали до двох зігнутих пальм, які розпрямившись розірвали святу мученицю. Святому мученику Віктору відрубали голову. Мученики постраждали в Дамаску у ІІ столітті, де й були поховані їхні чесні останки.

Святий мученик Вікентій
Святий мученик Вікентій з дитинства був учеником мудрого пастиря, єпископа міста Августополя (зараз Сарагосса Іспанія), блаженного Валерія. Коли настав час повноліття, побожний, освічений і красномовний Вікентій був рукоположений єпископом Валерієм вм диякони. Так як сам єпископ був гугнявим, то благословив проповідувати Слово Боже і в храмі, і серед народу своєму диякону, прекрасному оратору. За наказом Діоклетіана ( 284 – 305 рр.), в Іспанію в місто Валенсію, прибув правитель правитель Даціан з повноваженнями розшукувати і страчувати християн. Правителю донесли про мудрого єпископа і його диякона-проповідника. Скованих старця і його ученика воїни-вершники поволокли за собою з Августополя до Валенсії і побитих, змучених кинули в темницю, де не давали їм ні води, ні їжі. Першим почали допитувати єпископа. Старець говорив тихо, гугняво, здавалось, невпевнено. Тоді наперед вийшов святий Вікентій. Найпрекраснішу проповідь виголосив у своєму житті перед суддями і народом, який зібрався, сповідуючи і прославляючи Бога, в Тройці славимого, - Отця і Сина і Святого Духа. Відправивши єпископа назад в темницю, гонитель наказав мучити святого диякона. Багато знущань пройшов мученик: його, розп’ятого на хресті, били, і палили розпеченими прутами. Коли він зірвався з хреста, то сам з радістю зійшов на нього, прохаючи палачів знову пригвоздити його, щоб відчути хресні муки Спасителя. Після катувань мученика кинули до темниці, і варта вночі зі здивуванням чула, як він співав псалми, бачила в темниці незене світлосяйне світло. Наранок святого мученика віддали на спалення. Це сталося в 304 році.

Преподобний Феодор Студит
Народився в 758 році в Константинополі в сім’ї збирача царських податків Фотина і його дружини Феоктисти, благочестивих християн. Серйозну і систематичну освіту отримав преподобний Феодор у кращих риторів, філософів, богословів столиці.

В той час в імперії широко розповсюдилась єресь іконоборців, яку підтримував злочестивий імператор константин копронім ( 741-775 рр.) погляди імператора-іконоборця і його двору рішуче суперечили релігійним почуттям Фотина, ревного прибічника Православ’я, і він залишив державну службу. Потім батьки святого Феодора, за спільною згодою розлучились, розділивши майно, роздали його убогим, а самі прийняли чернечий постриг. Їхній син Феодор став широко відомим в столиці, беручи в багатьох диспутах про іконопочитання. Досконале ораторське мистецтво, вільне володіння термінологією і логікою філософів і, найголовніше, глибоке знання християнської догматики, букви і духу священного Писання незмінно приносили перемогу в диспутах святому Феодору – ревному посоромлювачу іконоборчої єресі.

Церковні розділення примирив VII Вселенський Собор, скликаний за ініціативою і під покровительством благочестивої імператриці Ірини. Своїми постановами Вселенський Собор як вищий авторитет в житті Церкви назавжди викрив і відкинув іконоборство.

Серед отців Собору був блаженний Платон, дядько преподобного Феодора, який довгий час подвизався на горі Олімп. Старець високого життя, Платон після закінчення Собору закликав племінників – Феодора з браттями Йосифом і Євфимієм – до чернечого життя в пустелі. Браття з вдячністю прийняли вказівку досвідченого в духовному житті родича.
Залишивши Константинополь, вони вони відправились в містечко Сакудиан, неподалік від Олімпа. Усамітненість і краса того місця, його важко доступність для людей лінивих, сподобалась старцю і його племінникам, і вони вирішили залишитися тут. Поступово до храму на честь ап.. Іоанна Богослова, який побудували брати, почали приходити ті, хто правгнув чернечого житія. Так виник монастир, ігуменом котрого став блаженний Платон.

Життя ченця Феодора було воістину подвижницьким. Він трудився на різних, найтяжчих роботах. Він строго дотримувався посту, щодня сповідався у свого духовного отця – старця Платона, відкриваючи йому всі діла і помисли, ретельно виконував всі його поради і настанови. Щодня Феодор приділяв час духовним роздумам. Преподобний постійно читав Священне Писання і святоотцівські твори, серед яких найбільш близькими були йому творіння святителя Василія Великого.

Через деякий час, за настановою духовного отця, преподобний Феодор прийняв сан пресвітера. Після блаженного Платона Феодор став ігуменом обителі. Братію він врозумлям прикладом свого побожного життя, а також сердечними повчаннями.

Коли імператор переступив церковні канони, події зовнішнього життя порушили благоговійну тишу чернечих келій. Преподобний Феодор мужньо розіслав по монастирям послання, в котрих оголосив імператора Константина VI ( 780-797 рр.) відлученим від Церкви за розорення Божественних постанов про християнський шлюб. Преподобного Феодора і десятьох його сподвижників відправили в заслання в місто Солунь. Але і звідти продовжував звучати голос преподобного. Свята Ірина, повернувши собі престол визволила прп. Феодора в 796 році, передала йому опустілий Студійський монастир. Скоро в обителі святого зібралося біля 1000 ченців. Для управління монастирем преподобний написав устав чернечого життя, який отримав назву Студійського. Преподобний Феодор виступав з багатьма посланнями проти іконоборців. За догматичні твори, а також написані ним канони і трипіснці блаженний Феостирикт назвав преподобного Феодора «полум’яним учителем Церкви».

Коли імператорський престол захопив Никіфор, скинувши благочестиву імператрицю Ірину, і грубо порушивши церковні постанови , своєю владою приєднавши до церкви раніше відлученого пресвітера, преподобний знову виступив з викриванням імператора. Після знущань преподобного знову відправили у заслання, де він пробув більше двох років. Визволив преподобного лагідний і благочестивий імператор Михаїл, що змінив на престолі вбитих варварами на війні Никіфора і його сина Ставрикія. Смерть їх задовго була провіщена преподобним Феодором.

Щоб уникнути міжусобиці, імператор Михаїл уступив пристіл своєму воєначальнику Леву Вірменину. Новий імператор виявився іконоборцем. Святителі і учителі Церкви намагались врозумити нечестивого царя, та безуспішно. Лев заборонив іконошанування і віддав на зневагу святі ікони. У відповідь на таке беззаконня преподобний звершив з братією хресний хід навколо монастиря з високо піднятими іконами і співами тропаря Нерукотворному образу Спасителя. Імператор гнівно погрожував святому смертю, але продовжував відкрито утверджувати віруючих в Православ’ї. Тоді імператор відправив преподобного Феодора і його ученика миколая в заслання, спочатку в Ілірію у фортецю Метопу, потім в Анатолію в Бониту. Але і там сповідник продовжив боротьбу з єрессю. Переносячи мужньо всі страждання і катування преподобний Феодор і Миколай все переносили з молитвою і вдячністю Господу. В Смирні, куди мучеників перевели з Боніти, преподобний зцілив від лютої хвороби воєводу – царського племінника і однодумця, звелівши йому покаятись в скоєних злодіяннях іконоборства. Однак той знову впав в єресь і помер.

Лева вірменина, вбитого його ж воїнами, змінив, хоча нечестивий, але віротерпимий імператор Михаїл ІІ Травлій. Новий імператор визволив з заточення всіх православних отців і сповідників, однак заборонив іконо шанування в столиці.Преподобний не захотів повернутись в Константинополь і вирішив оселитись в Вифінії в місті Херсонесі, поблизу церкви святого мученика Трифона. Незважаючи на тяжкий недуг, преподобний щодня звершував Божественну літургію, повчав братію. Передбачаючи свою кончину , святий прикликав братію і заповів їм берегти Православ’я, шанувати святі ікони і дотримуватись монастирського уставу. Потім він звелів братії взяти свічі і співати канон на відхід душі. При співі слів « повік не забуду оправдань Твоїх, бо в них оживив мене єси» - преподобний Феодор відійшов до Господа, в 826 році.

В той же час було видіння преподобному Іларіону Далматському. Засяяло світло небесне почувся спів і був Голос: « Це душа преподобного Феодора, що постраждав навіть до крові за святі ікони, відходить до Господа».

Преподобний Феодор при житті своєму і після смерті сотворив багато чудес: ті хто закликав його ім’я визволялись від пожеж, від нападів диких звірів, отримували зцілення, віддаючи подяку Богові і Його Святому угоднику – преподобному Феодору Студиту.

Блаженний Максим, Христа ради юродивий
Блаженний Максим жив у Москві. Про його батьків, час і місце народження нічого невідомо. Святий Максим обрав один з найтяжчих і тернистих шляхів до спасіння, добровільно, Христа ради, прийняв на себе образ юродивого. Літом і зимою Максим ходив майже зовсім нагим, переносячи з молитвою і спеку, і холод. Він говорив: « Хоча зима люта, але солодкий рай». Русь любила своїх юродивих, цінувала їхнє найглибше смирення, прислухалась до їхньої мудрості, висловленої доступно народною мовою прислів’я І слухали юродивих всі: від великих князів до останнього бідного.

Блаженний Максим жив у тяжкий час. Татарські навали, засухи епідемії розоряли і губили людей. Святий звертався до всіх зі словами втіхи. Та не тільки словами утішав він людей. Його гнівного викриття боялися сильні світу цього.

Упокоївся блаженний Максим 11 листопада 1434 року і був похований у церкві святих Бориса і Гліба. Біля мощей стали відбуватися чудесні зцілення.

а матеріалами: cerkva.vn.ua

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ