Українська

29 листопада - день пам’яті святого апостола і євангелиста Матфея

Душекорисні речі - Листопад

Новий Завіт починається з Євангелія від Матфея, але насправді про його автора ми знаємо дуже мало. У написаному ним Євангелії про нього самого сказано вкрай стисло:  Ісус побачив чоловіка, що сидів біля митниці, на ймення Матфей, і сказав йому: Іди за Мною. І він підвівся і рушив за Ним (9,9), подібну розповідь наводять Марк і Лука. Цікаво, що Марк називає його іншим іменем: Левій Алфеєв (2: 14), а Лука відзначає, що він був митарем (слово це означало збирачів мита і податків) і додає одну, проте дуже суттєву деталь: «І він, залишивши все, встав і рушив за Ним». Утім, митарем називає себе і сам Матфей, коли перераховує імена апостолів (10:3).

От і все, що повідомляє нам про цю людину Новий Завіт. Цей апостол не залишив нам своїх послань, нічого не повідомляється і про його особливу участь в якихось подіях євангельської історії, про його проповідь після Вознесіння, та й взагалі про його життя. Нічого, крім цього короткого епізоду — переломного моменту, коли все змінилося зразу і назавжди.

Отже, Матфей, він же Левій (тоді люди цілком могли мати два імені), був братом іншого апостола, Якова. Їхнього батька звали Алфей, брати жили в галілейському містечку Капернаумі, яке було розташоване на дорозі, що пов’язувала два великих міста: середземноморський порт Кесарію і столицю Сирії Дамаск. На таких дорогах із переїжджих купців стягувалося мито, служив на такій митниці і Матфей. Звісно, митна служба давала чималі можливості для збагачення: збирати гроші можна не лише до скарбниці, але й до своєї кишені. До того ж митарі служили римським завойовникам і окупантам. Не дивно, що вираз «митарі та грішники» став свого роду приказкою, що й відображено в Євангелії: митарі були забезпеченими і впливовими, але їх зневажали люди. Ім’я Левій звучить різким контрастом з такою роботою: воно нагадує про Левія, сина Якова, нащадки якого були священиками і левітами — людьми, які постійно служили Богу. Батьки, даючи таке ім’я сину, мабуть, бажали йому саме такої долі, але він пішов іншим шляхом.

Що міг він думати, коли повз нього проходив знаменитий Проповідник і Пророк, про Якого говорили усі довкола? З митарями гидували спілкуватися люди простого звання, а тут — Великий Проповідник! Звісно ж, Він не захоче навіть глянути на нечистого на руку чиновника, який перераховує забрані у чесних людей монети з портретом чужоземного імператора...

Христос не поставив жодних умов, ні в чому йому не дорікнув і сказав тільки одне: іди за Мною. І Матфей пішов, раз і назавжди, кинув і прибуткове місце, і, можливо, навіть увесь свій денний збір... Переказ уточнює, що при цьому він учетверо заплатив усім, кого несправедливо обібрав раніше, як це обіцяв зробити інший навернутий митар Закхей (від Луки 19:8). Але ми навіть не знаємо, чи була у Матфея можливість так вчинити — хто лишень не проїздив повз нього дорогою! Тим більше, йти за Ісусом вимагалося зразу, негайно — не залишалося часу на пояснення і розрахунки навіть з тими, хто жив неподалік. Не завжди буває можливість виправити заподіяну шкоду, вибачитися за завдану образу — але завжди можна змінити своє життя, що він і зробив. Подробиць його подальшого життя ми не знаємо, але воно напевне було присвячене проповіді Євангелія.

Свій письмовий текст Матфей створив приблизно на початку 40-х років у Палестині. Стосовно місця написання суперечок немає: Матфей вочевидь звертається до одноплемінників-євреїв. Він наводить безліч значущих для них деталей, підкреслює, як збулися в житті Ісуса старозавітні пророцтва — це важливо було для тих, хто чекав на Месію, хто вірив у Писання, яке ми сьогодні називаємо Старим Завітом. Лука і Марк, які зверталися до інших читачів, писали інакше.

Має своє значення і довгий список імен, родовід Ісуса, з якого починається ця книга. Матфей із самого початку ставить розповідь про Христа в контекст священної історії. Ісус не дух і не ангел, як вважали потім декотрі, але плоть від плоті ізраїльського народу, продовження його історії і виконання даних йому обіцянок.

З перших рядків євангеліст показує, як у житті Ісуса здійснилися месіанські пророцтва Старого Завіту і як через Нього історія Ізраїлю, обраного народу, прийшла до своєї вершини. Матфей зображує Христа під час Його земного служіння як пророка і законодавця, як царя і первосвященика — адже саме цього й чекали євреї від свого Месії. Нарешті, Матфей докладно описує хресну смерть Спасителя, підкреслюючи її жертовний характер, і благовіствує про Воскресіння Христове.

Життя в Царстві Небесному — ось центральна тема цього Євангелія. Саме для того, щоб показати, у чому сенс цього Царства і що вимагається від людини для того, щоб туди потрапити, Матфей починає розповідь про служіння Христа з довгої Нагорної проповіді — очевидно, це не стенографічний запис якоїсь однієї розмови Ісуса з народом, а зведені воєдино найвідоміші з Його висловів. Сьогодні саме до цієї проповіді звертаються люди, щоб зрозуміти: а за якими ж законами мають жити християни?

Про подальше життя самого апостола ми довідуємося із церковного переказу, але тут повної єдності немає. Спочатку він проповідував у Єрусалимі та на його околицях — книга Діянь, що розповідає про перші місіонерські подорожі, не згадує Матфея. Але потім він, очевидно, вирушив із Палестини на Схід і побував у Сирії, Персії та Мідії (сучасний Іран), можливо, і в Індії. Особливо відомі перекази про його проповідь в Ефіопії і далі за її межами, серед людоїдських племен чорної Африки. Ця проповідь супроводжувалась чисельними дивами і призвела до заснування місцевої церковної громади, очолити яку апостол доручив висвяченому ним єпископу на ім’я Платон.

Там він, за житієм, прийняв мученицьку смерть близько 60-го року: місцевий правитель-язичник на ім’я Фульвіан наказав його розіп’яти на землі та спалити потім на повільному вогні, обклавши хмизом, але в результаті вогонь перекинувся на статуї ідолів, які й згоріли. Апостол загинув, але сам мучитель навернувся у християнство і потім був хрещений єпископом Платоном, прийнявши ім’я Матфей. Страченого апостола він відтепер шанував як святого. З часом, зрікшись світської влади, він сам став єпископом, заступивши померлого Платона.

Наскільки історично достовірний цей переказ, сказати важко — в усякому разі, грецькі та латинські імена (Платон, Фульвіан) напевне в чорній Африці на той час не були поширені, так що можна з впевненістю сказати, що розповідь про кончину апостола піддавалася подальшій переробці.

Цілком можливо, що в даному випадку Ефіопією називається якась доволі дика частина Азії, населена чорношкірими людьми — така теорія більше відповідає основному азіатському напрямку мандрів апостола. Це могла бути південна Аравія чи якась область Індостану.

Втім, за іншими джерелами, його мученицька кончина сталася в малоазійському місті Ієраполі, котре відоме сьогодні туристам, які відвідують у Турції кальцієві джерела Памуккале. Мешканці цього міста якраз мали греко-римські імена.

Може видатися дивним, що ми так мало знаємо про автора книги, якою відкривається Новий Завіт. Але це певною мірою природно: Святе Писання у нас одне, і воно зрозуміло говорить про найголовніші речі. Що ж стосується більш пізніх переказів, то вони не такі одностайні, особливо в деталях. Люди на той час взагалі погано знали навколишній світ, і змальовували його у звичних термінах, даючи жителям далеких країн і самим країнам звичні імена. Сьогодні ми значно краще знаємо навколишній світ, але в духовному житті наші уявлення навряд чи пішли далеко від тих, що були у сучасників апостола Матфея.

Його мощі зберігаються в храмі Сан-Маттео в Салерно (Італія), його пам’ять відзначається православними 16/29 листопада, католиками та англіканами — 21 вересня. Своїм покровителем св. Матфея традиційно вважають митники та представники «фінансових професій» — правда, рідко доводиться їм в одну мить залишити все й піти за Христом, як вчинив це свого часу Левій Матфей, син Алфеєв, який, позбувшись прибуткового місця, назавжди зробив безсмертним своє ім’я.

 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ