Українська

23 лютого – священномученика Харалампія, єпископа Магнезійського, мучеників Порфирія і Ваптоса та трьох мучениць (202)

Душекорисні речі - Лютий

38946

Священномученик Харлампій і з ним мученики Порфирій і Вантос та три мучениці
Святий священномученик Харалампій був єпископом у місті Магнезії, в Фессалії, жив у другій половині II століття. Він навернув до Христа багатьох з язичників, наставляв їх на шлях спасіння, повчаючи Слову Божому. За Євангельську проповідь святого єпископа Харалампія привели на суд до правителя Лукіана і воєначальника Лукія. Погрожуючи муками, вони вимагали від єпископа Харалампія принесення жертви поганським богам. У відповідь святий твердо сповідав свою віру в Христа. Тоді священномученика Харалампія піддали жорстоким катуванням. Його підвісили на дереві і стругали тіло залізними гаками до тих пір, поки не здерли шкіру з голови до ніг. «Дякую вам, братіє, - говорив при цьому мученик. - Обстругавши тіло, ви оновили мій дух ». Воїни Порфирій і Вантос, котрі катували святого єпископа, були так вражені його незлобливістю і терпінням, що відкрито сповідали Воскреслого Христа. Обидва вони були негайно усічені мечем. Разом з ними були усічені три жінки, які, подібно до Порфирія і Вантоса, увірували в Христа.
Воєначальник Лукій сам взяв знаряддя тортур і жорстоко мучив тіло святого Харалампія, але раптом руки його віднялися біля ліктів. Лукіан, побачивши це, плюнув в обличчя священномученика Харалампія, і раптово голова його повернулась назад особою. Тоді народ, охоплений жахом, став благати святого мученика відвернути Божий гнів. З ними просив і Лукій. За молитвами святого мученика Лукій і Лукіан були зцілені. Тоді й Лукій увірував у Христа і хрестився. Безліч очевидців також звернулися до істинної Христової віри, інші отримували зцілення від різних недуг за молитвами священномученика Харалампія.
Лукіан доніс про все те, що трапилося імператору Септимію Северу (193-211), що знаходився в Антіохії. Імператор розпорядився привести святого до нього. Виконуючи наказ, воїни вбили в тіло мученика гострий залізний цвях, в бороду вплели мотузку і, обмотавши навколо шиї, потягли його до імператора. Сам імператор, побачивши святого, встромив у груди священномученика Харалампія три гострих кола, а потім наказав палити його на повільному вогні. Але сила Божа зміцнювала святого Харалампія, і він залишився неушкоджений.
За молитвою священномученика знову стали відбуватися дива. Святий вигнав диявола з людини і воскресив мертвого юнака. Сам імператор прийшов в жах, але незабаром знову озлобився і піддав святого Харалампія іншим страшним мукам. Бачачи його терпіння, дочка Септимія Севера Галина увірувала у Христа і стала переконувати в істинності християнської віри свого батька. Але імператор після нових катувань засудив священномученика на смерть.
«Дякую Тобі, Господи, за милість Твою. Пом'яни мене у Царстві Твоїм », - сказав святий, споглянув на небо, і після цих слів преставився - перш, ніж меч торкнувся його (+ 10/23 лютого 202).
Галина з честю похоронила святе тіло страждальця. Пам'ять священномученика Харалампія Церква святкує в день його кончини – 10/23 лютого.
Благовірна княгиня Анна Новгородська
Благовірна княгиня Анна була старшою донькою короля Швеції Олафа Скетконунга, при народженні названа язичницьким іменем Індігерда (Інгігерда). Вона належала до найблагочестивішого й найдостойнішого на той час шведського роду.
Її батько був першим християнським королем Швеції і відрізнявся глибокою побожністю, величністю духу, благородством і хоробрістю на війнах. Мати — королева Астрід — славилася мудрістю та великодушністю, і всі чудові риси її характеру унаслідувала донька.
У 1000 р. король і королева прийняли святе хрещення. Усупереч тодішнім шведським звичаям виховувати дітей у родичів і знайомих, Індігерда з дитинства виховувалася вдома під безпосереднім наглядом і впливом батьків. Там вона навчилася читати й писати, а також отримала найнеобхідніші релігійні знання. Пізніше дівчина зацікавилася літературою, історією, філософією і народною творчістю північних племен.
Із ранніх літ вона користувалася великою свободою, багато подорожувала й брала участь у громадському житті своєї батьківщини. У народних переказах Скандинавії про неї збереглася пам’ять як про жінку з добрим серцем, розумну, сміливу й заповзятливу. З них можна дізнатися про участь Індігерди і її роль у встановленні миру між сусідами Швецією й Норвегією.
Тим часом на теренах Київської держави в 1014 р. за несплату данини розпочався конфлікт між Києвом і Новгородом, який ледь не призвів до збройної сутички між батьком і сином — рівноапостольним князем Володимиром і князем Ярославом. Тоді ж новгородський князь Ярослав почав налагоджувати військовий союз зі Швецією. Але суперничати з батьком не прийшлося, бо той помер. Однак шлях до Швеції привів до зовсім іншого союзу.
Уже в 1015 р. до короля Олафа прибули посли від князя Ярослава з проханням руки його доньки Індігерди й зразу отримали згоду. А вже наступного року вона прибула на Новгородську землю і отримала християнське ім’я Ірина. У придане їй було визначені місто Лагода та Інгерманландія, земля названа так за її іменем (приблизна територія колишньої Петербурзької губернії).
Тепер руська княгиня Ірина всією душею віддалася інтересам нової батьківщини і стала вірною помічницею свого чоловіка — князя Ярослава Володимировича, справедливо названого Мудрим.
Відомості про життя княгині Ірини на нашій землі мізерні й уривчасті.
Після упокоєння великого князя Володимира та підступного вбивства його синів Бориса і Гліба Новгородський князь Ярослав залишився в Київській державі єдиним, хто міг зупинити свавілля старшого брата Святополка, справедливо названого Окаянним. У 1016 р. він і виступив на Київ із сорокатисячним військом новгородців та однією тисячею варягів. Бій біля Любеча завершився перемогою Ярослава, який примусив Святополка покинути Київ і втекти в Польщу до свого тестя Болеслава. Тоді Ярослав сів на Київський великокняжий престол, який у 1018 р. знову пришилося покинути на цілий рік.
Однак завжди з Ярославом була його вірна помічниця й порадниця — княгиня Ірина, яка разом із ним ділила і долю, і недолю. Вона залагодила напружені відносини князя з варязькими військами. Надто турбувалася про сиріт, дала притулок вигнаним синам англійського короля Едмунда, а також норвезькому принцу Магнусу. Залагодила один із багатьох конфліктів князя з його братом Мстиславом, князем Тмутараканським, помирила їх. Був час, коли Ярослав за змову із Святополком ув’язнив і свого іншого брата, князя псковського Судислава, навіть хотів скарати його на смерть. Проте княгиня Ірина вмовила князя не робити цього, не наслідувати Окаянного. Навпаки, примусила тримати Судислава в Острозі в умовах, гідних князівського звання. Він же пізніше прийняв чернечий постриг.
Протягом 20-40 років великокняжий двір Ярослава декілька разів міняв своє місцезнаходження між Києвом і Новгородом. Великою заслугою княгині Ірини було те, що на цьому дворі побувало багато королів зі всієї Європи.
Під час подружнього життя з князем Ярославом Ірина народила десять дітей, із них три доньки. Вони стали: Єлизавета — королевою Норвегії, Анна — королевою Франції, Анастасія — королевою Угорщини. Із синів найвідоміші четверо старших. Благовірний князь новгородський Володимир причислений до сонму святих Православної Церкви. Князі Ізяслав і Святослав по черзі княжили в Києві, а Святослав — у Чернігові. Князь Переяславський Всеволод — батько Володимира Мономаха — родоначальник князів Московських.
Митрополит Київський Іларіон у своїй знаменитій проповіді так охарактеризував рід рівноапостольного князя Володимира, у тому числі благочестя княгині Ірини: «Подивись… на невістку твою Ірину, поглянь на внуків і правнуків твоїх, як вони живуть, як Бог їх береже, як вони дотримуються віри, яку ти їм заповів, як вони прославляють ім’я Христове».
Велика княгиня Ірина заснувала в Києві перший жіночий монастир на честь святої великомучениці Ірини. За тодішніми звичаями, вона не тільки турбувалася, а й управляла ним. За її наказом старший син Володимир заклав у Новгороді одну з найвеличніших святинь Київської держави — собор Св. Софії. Там же, за прикладом Києва, було відкрите духовне училище на 300 чоловік за сприяння княгині Ірини, яке і почало готувати молодих священнослужителів для Північного краю.
Незадовго до своєї кончини велика княгиня Ірина, глибоко побожна жінка, прийняла чернечий постриг з іменем Анна. Це був перший постриг у великокняжому домі в історії України.
Рік упокоєння святої Анни подається в історичних джерелах по-різному: від 1037 до 1051 р., але день переходу в Божі оселі відомий точно — 10 лютого. Пам’ять на місцевому рівні відзначається з 1439 р. Святі мощі княгині зберігаються в соборі Св. Софії в Новгороді. Достеменно відомо, що мощі святої Анни та її сина Володимира в XVII ст. були знайдені нетлінними і багато людей отримали від них зцілення.
Свята Анна перша з князівського роду показала майбутнім поколінням, як приємно для душі залишити пишне князівське вбрання та змінити його на простий чернечий одяг.
Цю благородну справу святої Анни Новгородської продовжили її внучка Анна, Київська княжна (пам’ять 16 листопада) та правнук Микола Святоша, князь Чернігівський (пам’ять 27 жовтня).

 

www.cerkva.vn.ua

 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ