Українська

26 лютого - пам’ять святого благовірного князя Костянтина Острозького

Душекорисні речі - Лютий

 

Благовірний князь Василій - Костянтин Острозький був молодшим сином найвищого гетьмана Литовського Костянтина Івановича Острозького. Народився на початку 1527 року у м. Турові і в святому хрещенні був названий Василієм, але на честь його славного батька, за звичаєм часу і за княжою традицією, йому дали і друге славне ім’я – Костянтин. Від батька свого князь Костянтин успадкував звання, велике багатство і маєтки. Це був справжній правитель всієї України, бо в його руках зосереджувалась влада над майже всіма українськими землями. Подібного володаря Україна не знала з часу Київської Русі і таким він залишився аж до свого блаженного упокоєння. Але він від влади і багатства не надимався гордістю, а, подібно до патріарха Авраама, праведних Іова і Йосифа, царів Давида і Соломона, благовірних великих князів Київських Володимира і Ярослава, від багатства свого ревно служив Богові.

 

 

Сучасники, навіть й іновірці, свідчать, що князь відзначався глибокою релігійністю та аскетизмом, «мав у народі авторитет і популярність, особливо за свою побожність. Він сам міг цитувати псалми та гімни. Коли виходив на хори, закривав двері, щоб не бачили його молитви. Святою була для нього Чотиридесятниця: у перший день виступав з Острога до монастиря Дубенського, де в церкві Спаса княжу велич змінював чернечим смиренням. Кормився дуже мізерними стравами упродовж усіх сорока днів, незважаючи на свої старі літа».

Діяльність благовірного князя Костянтина Острозького є виразним прикладом християнського смирення і церковного послуху. Дбаючи про єдність Церкви Христової та беручи активну участь в полеміці довкола актуальних для Церкви догматичних, есхатологічних, еортологічних та календарних питань, найвищим аргументом та висновком вважав благословення Вселенського Собору та Константинопольського Патріарха – канонічного Предстоятеля Церкви. «Як Святійший Патріарх про це розсудить, так нехай і вершиться» – завершував полемічні листи благовірний князь Острозький.

Будучи поборником церковної єдності, благовірний князь дбав про діалог між християнами та бажав скликання Вселенського Собору Церкви, але був противником часткової унії, як шкідливої для Церкви. Завдяки наполегливості та під охороною князя відбувся православний Берестейський собор, який відкинув унію з Римським престолом і ствердив вірність Київської Митрополії Православній Церкві та Константинопольському Патріарху.

Князь користувався особливим авторитетом серед сучасних йому церковних кіл. Йому Святійший патріарх Олександрійський Мелетій (Пігас) доручив виконувати обов’язки патріаршого екзарха у Київській Митрополії (1596). Князь підтримував і власним авторитетом утверджував соборність Православної Церкви, беручи участь у церковних соборах та ініціюючи пошук шляхів розв’язання міжрелігійних конфліктів у Речі Посполитій. Визначні заслуги перед Православною Церквою були особливо відзначені православним духовенством. Державні урядники вважали князя найбільшим знавцем церковних справ, ведучи розмови навіть про можливість перенесення Константинопольського Патріаршого Престолу на українські землі під патронат князя. Високий авторитет князя у церковному середовищі засвідчують навіть упереджені відгуки єзуїтів, які відзначали, що на Русі князя вшановують після Бога, Пресвятої Богородиці та святого Миколая.

Благовірний князь Костянтин відомий своєю учительною діяльністю, зокрема заснуванням унікального навчального закладу – Острозької академії (1576). Православна школа спричинилася до формування нового покоління православних богословів, перекладачів, проповідників, які уже через кількадесят років змогли реалізувати реформу у Київській Православній митрополії. Академія князя стала зразком не лише для українських, але й для іноземних вищих шкіл наступного періоду.

Завдяки Острозькій академії та особистій участі князя-фундатора в Україні було розпочато систематичну роботу над перекладами грецьких та латинських текстів, що дозволило не лише виправити існуючі переклади, але й розвинути різні галузі українського мовознавства. Згідно з дослідженнями сучасних істориків та богословів, Острозька Біблія – перше у світі повне видання церковнослов’янською мовою, у свій час стала найкращим і найдосконалішим перекладом Священного Писання. Саме Острозька Біблія була покладена в основу всіх наступних видань Священного Писання слов’янською, згодом - російською мовами. Завдяки особистій праці та підтримці князя стало активно розвиватися українське книгодрукування – видання богослужбових книг, полемічної та навчальної література.

Благовірний князь Острозький виступав покровителем і фундатором Православної Церкви не лише в Острозі чи у власних володіннях, але на території всієї Київської Митрополії. На його підтримку і опіку могли розраховувати монастирі та церкви, братства та друкарні усіх тодішніх українських православних єпархій.

Не зважаючи на умовляння сильних світу цього до переходу в католицьку віру, благовірний князь Костянтин дожив до глибокої старості, не зрадивши святому Православ’ю. Він мирно спочив у Бозі 26 лютого 1608 року, в Федорову суботу Великого Посту, маючи 81 рік земного життя.

Освячений Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, що зібрався у Золотоверхій обителі Архістратига Божого Михаїла у місті Києві з нагоди ювілею 900-ліття цього монастиря та 1020-ліття Хрещення Київської Руси-України, після старанного дослідження життя і подвигу сповненого ревності по Богу і благодаті Святого Духа, великого оборонця Православної віри та благодійника Церкви, благовірного князя Костянтина Острозького, знаходить нині вчасним канонізувати і приєднати до лику святих цього благовірного князя з благочестивого і побожного православного українського роду князів Острозьких. Тому, з того дня велично і єдиними устами взиває Свята Українська Православна Церква: « Святий благовірний княже Костянтине моли Бога за нас!».


 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ