Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Викладач: Крук Алла

 

„Як добре і як приємно жити браттям разом!” – захоплено вигукує псалмописець Давид (Псалом 132:1).

Погодимось з ним: дійсно, спілкування віруючих – одне з найпрекрасніших благословінь, які дарує нам Господь, вводячи в Свою Церкву. Ми спілкуємось приходячи до Храму Божого, ми збираємось для спілкування в побуті, на роботі, спілкуємось один з одним в гостях – і в кожному з цих місць Господь посеред нас. „Де двоє або троє збираються в ім’я Моє, там і Я посеред них,” – говорить нам Ісус.

Необхідність у спілкуванні не має вікових обмежень, але, напевне, більше всього любить спілкування молодь.

Для того, щоб спілкування дітей між собою, а також їхнє спілкування з дорослими було цікавим, духовно значимим, успішним, а також сприяло духовному і фізичному вдосконаленню, будемо відверті, перед вчителем часто виникає питання, чим зайняти своїх учнів в позаурочний час? Як зробити так, щоб їм було не тільки цікаво і весело, але й гармонійно поєднати в програмі навчання: вивчення Слова Божого, спільну молитву, (яка є основою будь-якого християнського спілкування і нашою необхідною працею), спільну трапезу, бесіди, обговорення найрізноманітніших тем і питань, які цікавлять підростаюче покоління і спортивні заняття і різні ігри? Заняття та ігри можуть бути як у приміщенні (класі, спортзалі), так і на свіжому повітрі. Спортивні заняття можуть бути як пізнавальні, так і рухливі.

Необхідність у грі закладена Богом в самій суті дитини, підлітка, молодої людини і зберігається навіть у зрілому віці. Заняття фізичними вправами дають навантаження розуму і тілу, пропонують людині нові відчуття і ролі, допомагають звільнитися від скутості, оцінити свої можливості, проявити до цього приховані обдарування особистості.

В іграх як пізнавальних, так і рухливих педагог навчає об’єднувати учасників команди, вчить концентрувати сили, допомагати ближнім, згоджуватися з програшами і скромно приймати перемогу, визнавати частково власні здібності і можливості, а також радіти здібностям інших людей. Вчитель у спортивних тренуваннях та іграх вчить терпіти і прощати.

У нашій недільній школі є декілька напрямів спортивної роботи:

– Заняття в фізкультурних секціях.

– Походи вихідного дня.

– Проведення „Днів здоров’я”.

– Літній відпочинок дітей у таборі.

– Підготовка наставників (помічників) для  роботи в таборі.

В 1997 році ми почали з секційної роботи. На той час при нашій недільній школі діяло три секції: плавання (басейн ЗОШ № 22), спортивних ігор (спортзал ЗОШ № 23) і аеробіки (спец. зал ДЮСШ № 2). З дітьми займалися як тренери так, і викладачі – ентузіасти.

Секційні зайняття проводилися 2 рази на тиждень з кожного виду спорту. Ці заняття були досить успішними. Про це свідчило хоча б те, скільки дітей відвідувало їх. Групи були переповнені. Учням було цікаво навчатися плавати або новим вправам в аеробіці, або просто під час занять поспілкуватися з своїми ровесниками, друзями, однодумцями.

Звичайно, такі заняття відрізняються від звичайних мирських – молитвою і духовною спрямованістю.

Вони не ставлять за мету змагання між дітьми (от я в чомусь кращий від тебе, бо я більше вмію чи знаю). Головне – це реалізація даної Богом, природної в цьому віці, рухової активності дітей, залучення їх до вдосконалення культури рухів, відриву їх від „вулиці”, надбання життєво необхідних навичок.

Перед кожним заняттям вихованці моляться, щоб Господь послав їм миру, спокою в стосунках, поваги і любові один до одного.

На жаль, через відсутність необхідних коштів (розбудовується храм) заняття в секціях тимчасово припинено: немає чим сплачувати за оренду. Проте викладачі школи знайшли нову форму реалізації рухливої активності дітей. Ми стали проводити „Дні здоров’я” на природі, у теплий період часу, а також походи вихідного дня.

Організація „Дня здоров’я” починається з попереднього оголошення учням в групах дня, числа, часу виїзду від храму. Складається план роботи на цей день. З приїздом до лісу – колективна молитва з священиком і „День здоров’я” розпочинається.

І. що робимо – це знаходимо з кожною групою місце стоянки і облаштовуємо це місце для відпочинку.

ІІ. обов’язкове проведення біблійного уроку.

III. проведення з дітьми різноманітних рухливих ігор, ігор з парашутом, кометами і „Веселих естафет”.

ІV. проведення змагань зі спортивних ігор (футболу, волейболу, баскетболу) по вікових групах.

V.  проведення занять з основ туризму.

VI. проведення конкурсу „Природа і фантазія” ( виконуються поробки з різних природних матеріалів).

VII. прибирання місця стоянки і виїзд додому.

Проведений в лісі на природі час допомагає дітям подружитись, пізнати щось нове і побігати на свіжому повітрі.

Ще один напрям спортивної роботи – це літній відпочинок у таборі. В обов’язки координатора по спорту входить:

1. Організація і проведення занять з техніки безпеки з усіма хто працює з дітьми на майданчиках.

2. Навчання наставників, які працюють безпосередньо з дітьми, різноманітним рухливим іграм.

3. Планування проведення уроків фізкультури і туризму.

4. Проведення загально табірних змагань та ігор, де головне участь, а не результат.

5. Проведення туристичних походів.

6. Організація купання дітей у водоймах.

7. Забезпечення керівників груп спортивним інвентарем.

8. Підготовка спортивних майданчиків.

А ще я дуже хотіла б зупинити Вашу увагу на таких моментах, мені здається це надзвичайно важливим, без чого не можна досягнути успіху на спортивних змаганнях з дітьми-християнами, де б вони не проводились чи в секціях, чи під час „Днів здоров’я”, чи у християнському таборі.

Кожен вчитель повинен оволодіти такими методами роботи з дітьми як:

Навчання один одного.

Індивідуальна робота.

Власний приклад (гра разом з дітьми).

Заохочення дітей до занять в спортивних секціях міста.

По-перше, важливо пам’ятати, що фізичні заняття – це природна можливість показати справжню схожість з Ісусом Христом і допомогти розвинути у вихованцях Його якості. Природна -тому, що Господь створив дітей активними.

Природна – тому, що наша мета – розвинути в дітях (вихованцях) християнський характер, а для цього ми повинні використовувати будь-яку можливість.

Перемога в різних змаганнях не головне! Граючи заради перемоги, діти досить часто можуть зробити боляче один одному. При цьому, хто не дуже розвинений фізично опиняється у приниженому стані. Часто гравці нетерпимі до помилок своїх друзів. А якщо гравець агресивний, він може зіграти грубо і різко. Перемога у грі – завжди добре , але на заняттях фізичної культури вона не повинна бути самоціллю.

Перед будь-якою грою треба обов’язково провести з дітьми бесіду, в якій роз’яснити, що після гри обов’язково хтось переможе, а хтось програє. Хто вміє стримувати свої емоції – це добре, а хто ні, то доведеться навчитися це робити. Якщо гра буде груба, то вона обов’язково буде зупинена, а нам важливо навчитися гарно грати в будь-що: чи то волейбол, чи футбол, чи баскетбол чи якусь іншу рухливу гру. Якщо буде потрібно, то треба навчитися програвати, в майбутньому дорослому житті тримати удари долі, проявляти смирення.

Старші наставники повинні заохочувати до занять фізичної культури і до ігор всіх своїх вихованців, незалежно від того, як добре вони підготовлені до гри чи до виконання будь яких вправ. Ми, дорослі, повинні висловлювати подяку за хорошу гру кожному з учасників гри. Не можна сварити того гравця, котрий допустився помилки, а, навпаки, треба переконати його не здаватися і показати, як треба грати краще, або як виконувати ту чи іншу вправу.

Треба обов’язково дотримуватись правил і присікати будь-які прояви обману чи хитрощів. Ми повинні хвалити переможців, замість того, щоб сварити переможених. Обов’язково треба вчити дітей програвати гідно. Перемога - це чудово, але прояв поваги до кожного з учасників будь-яких змагань або будь-якої гри повинно бути вище перемоги.

Спортивні заняття – це хороша можливість придбати добрих друзів. Тут у кожного з нас є шанс проявити піклування про ближнього. Коли дитина допомагає своєму другу забити гол, то вони обоє отримують від цього задоволення. Коли вихованці вчать свого товариша новій грі, то вони відчувають себе на висоті. Взаємодія в команді є акт вірності. Прийняття рішення судді є акт підкорення. Все це – добропорядність, яка притягує дітей один до одного і на основі чого виникають добрі стосунки і міцна дружба.

Вчителям і наставникам я бажаю також брати участь у заняттях спортом та іграх. Хто знає, може і нам буде варто погравши з дітьми і повеселившись з ними, наблизитися до суті дитини і в цьому пізнати обіцяне Богом благословення Царства Небесного.

Використана література

1. „Церква і спорт на шляху до співпраці”, упорядник Ярослав Смоляк, Галицька видавнича спілка, Львів. – 2003.

2. „Игры для молодежных групп” Алена Альгина, Брайн Уорд, Христианские международные лагеря России, Санкт-Петербург – 2000.

3. „Наставнику о спорте” Кевин Хэмм, Христианские международнцые лагеря, Санкт-Петербург - 2000.

4. „Абетка здоров’я” Дубовис М.С., Кочеров О.Б., Короп Ю.О., Видавничий центр „Просвіта”, Київ - 1996.

5. „Спортивні ігри та розваги дошкільнят” Цвек С.Ф., Радянська школа, Київ - 1990.

6. „Методика физического воспитания школьников” Мейксон Г.Б., Любомирский Л.Е, Москва: „Просвещение” - 1989.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

< Попередня		Наступна >