Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Викладач: Несторова  Ангеліна

В жит­ті ко­ж­ної ди­ти­ни гра як ос­но­в­ний і най­більш до­сту­п­ний вид ді­я­ль­но­с­ті та як ва­ж­ли­вий за­сіб ду­хо­в­но­го та фі­зи­ч­но­го ви­хо­ван­ня зав­жди за­йма­ла і за­ймає зна­ч­не мі­с­це. Іг­ри, за­ро­ди­в­шись у пра­да­в­ні ча­си, роз­ви­ва­ю­чись, вби­ра­ли ри­си рі­з­них су­с­пі­ль­них фо­р­ма­цій, жит­тє­вих укла­дів. В да­в­ни­ну чи­ма­ло з них при­уро­чу­ва­лись до пе­в­них свят і ма­ли об­ря­до­вий ха­ра­к­тер.

Будь-­яка гра – чи то ру­х­ли­ва, чи з еле­ме­н­та­ми дра­ма­ти­за­ції – дає по­штовх фа­н­та­зії та тво­р­чій уяві. Їй вла­с­ти­ве ми­с­те­ць­ке, ху­до­ж­нє на­ча­ло. Дія, пла­с­ти­ка ор­га­ні­ч­но до­по­в­ню­ються по­езі­єю, му­зи­ко­ю. Най­да­в­ні­ши­ми за по­хо­джен­ням є хо­ро­во­д­ні дра­ма­ти­ч­ні іг­ри, що бу­ли ко­лись ча­с­ти­ною ве­с­ня­но­го ка­ле­н­да­р­но­го об­ря­ду і які ще до сьо­го­дні ви­ко­ну­ють­ся са­ме на­ве­с­ні. Це іг­ри, створені з ме­тою виховання поваги до зе­м­ле­роб­сь­кої пра­ці, в яких і в сло­ві, і в пла­с­ти­ці ру­хів від­тво­рю­єть­ся оранка, обробка ниви, сі­в­ба, ріст рослин, зби­ран­ня, використання врожаю. Пі­с­ні у хо­ро­во­д­них іг­рах про­с­ті, ле­г­кі для за­па­м`я­то­ву­ван­ня.

Як пра­ви­ло, во­ни ви­ко­ну­ють­ся усі­ма уча­с­ни­ка­ми, що ста­ють ко­лом і пе­ре­да­ють від­по­ві­д­ни­ми ру­ха­ми зміст пі­с­ні. Ча­с­то це ро­бить один уча­с­ник гри, який сто­їть в се­ре­ди­ні ко­ла, а інші повторюють або заперечують його дії.

При­ро­д­ний ін­те­рес ді­тей до всьо­го жи­во­го спри­яв по­пу­ля­р­но­с­ті се­ред них ігор, ос­но­в­ни­ми пе­р­со­на­жа­ми яких є пта­хи та зві­рі: кво­ч­ка, ку­р­ча­та, ко­зе­ня­та, жу­ра­вель, ко­тик, миш­ка. Участь у та­ких іг­рах ви­хо­вує у ді­тях по­чут­тя єд­но­с­ті з при­ро­дою, спів­чут­тя до сла­б­шо­го, дає ві­до­мо­с­ті про зви­ч­ки та по­ве­ді­н­ку тва­рин.

Осо­б­ли­во ба­га­то се­ред тра­ди­цій­них на­род­них ігор спор­ти­в­них, у яких дра­ма­ти­за­ція по­єд­ну­єть­ся з бі­гом, стри­бан­ням, пе­ре­тя­гу­ван­ням, по­шу­ком, про­ри­ван­ням ко­ла, що сприяє фізичному розвитку дітей.

Чи­ма­ло з да­в­ніх ігор су­про­во­джу­ють­ся по­ети­ч­ни­ми вста­в­ка­ми, що про­ка­зу­ють­ся або про­спі­ву­ють­ся, які ма­ють най­рі­з­но­ма­ні­т­ні­ше при­зна­чен­ня – си­г­на­лі­зу­ють про по­ча­ток гри або її етап, ко­мен­ту­ють по­дії, що від­бу­ва­ю­ть­ся. В ко­ж­но­му ви­па­д­ку во­ни зба­га­чу­ють і роз­цві­чу­ють гру. Ху­до­ж­нє сло­во вод­но­час із жи­вим спо­сте­ре­жен­ням озбро­ює ді­тей знан­ня­ми про на­вко­ли­ш­ній світ, вчить до­б­ро­ті і спів­чут­тю  до­по­ма­гає са­мост­ве­р­джу­ва­тись. Ди­тя­чі іг­ри, не­від’­єм­на  ча­с­ти­на прак­ти­ч­ної пе­да­го­гі­ки, про­тя­гом сто­літь фо­р­му­ва­ли ес­те­ти­ч­ні сма­ки ди­ти­ни, ста­но­в­ля­чи мо­ра­ль­но–­ети­ч­ну ос­но­ву роз­ви­т­ку осо­би­с­то­с­ті. Во­ни спри­я­ють фі­зи­ч­но­му і мо­ра­ль­но­му здо­ро­в’ю ди­ти­ни, роз­ви­т­ку її ро­зу­мо­вих зді­б­но­с­тей, під­го­то­в­ці до су­с­пі­ль­но-­ко­ри­с­ної ді­я­ль­но­с­ті.

За­про­по­но­ва­ні іг­ри ре­ко­ме­н­ду­ють­ся для прак­ти­ч­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня у ро­бо­ті з ді­ть­ми. Во­ни да­ють мо­ж­ли­вість вчи­те­лям озна­йо­ми­ти учнів з на­род­ни­ми іг­ра­ми, що бу­ли по­ши­ре­ні у се­лах Жи­то­ми­р­щи­ни, про­бу­ди­ти ін­те­рес до іс­то­рії, об­ря­дів, тра­ди­цій рі­д­но­го кра­ю. Опи­са­ні іг­ри ві­ді­бра­ні з ура­ху­ван­ням мо­ж­ли­во­с­ті їх ви­ко­ри­с­тан­ня не ли­ше на по­дві­р’ї чи на ди­тя­чому майданчику, а і у за­лі, кла­с­ній кі­м­на­ті.