Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

27 березня 2011 року, у третю неділю Великого посту Православна Церква вшановує пам’ять прп. Венедикта (543), свт. Феогноста, митр. Київського і всієї Руси (1353), блгв. вел. кн. Ростислава-Михаїла (1167), свт. Євсхимона, спов., єп. Лампсакійського (ІХ) та Феодорівської ікони Божої Матері (1613).

Напередодні, 26 березня, у суботу ввечері, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет відслужив Всенічне Бдіння у Свято-Володимирському кафедральному соборі, а в неділю – Божественну Літургію. Його Святості співслужило соборне духовенство.

Після прочитання Євангелія Святійший Владика виголосив проповідь:
«В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі браття і сестри! Хто з нас не схоче йти за нашим Спасителем і Господом? У цьому полягає сама віра наша, що ми йдемо за Ним, як за джерелом істини і Самою Істиною; в цьому полягає вся наша моральність, що ми йдемо за Ним, як за взірцем святості і Самою Святістю; в цьому полягає вся наша надія, що ми йдемо за Ним, як за Подателем вічного життя і Самим вічним Життям.

Від віри в Христа, від слідування за Ним ми чекаємо всього. Тому для кожного з нас важливо знати, чого вимагає від нас це слідування, в чому воно полягає; хто справді йде за Христом і дійде до мети, а хто не йде за Ним, хоч і гадає, що йде.

Ісус Христос говорить: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8, 34). В цих словах викладені три умови, що їх треба виконувати кожному, хто хоче бути Христовим. По-перше, треба зректися себе, по-друге, взяти хрест свій, і, нарешті, треба йти за Христом. Ось – сходи до вічного життя, інших нема і бути не може; ось сходинки на цих сходах.

Розгляньмо кожну з них окремо.

«Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе». Самозречення – це відмова людини від егоїстичних бажань і прагнень. Самозречення – умова, дуже неприємна для нашого самолюбства, але, як показує духовний досвід, необхідна в усіх важливих справах. Самозречення, якого вимагає Господь від Своїх послідовників, не обмежується відмовою лише від деяких поганих думок, бажань і вчинків. Воно полягає у відмові від усіх гріховних тілесних помислів, від нестриманої волі, від усіх лихих почуттів у всьому, і це – не тільки у певних випадках або на певний час, а назавжди, всюди, на все життя.

Самозречення має поширюватися аж до ненависті до себе, як про це говорить Господь у Євангелії: «Коли хто приходить до Мене і не зненавидить... життя свого, той не може бути Моїм учеником» (Лк. 14, 26). У грішника, – а ми всі такі, – багато є такого, чого не можна любити, що слід тільки зневажати і ненавидіти. Що людина ненавидить, від того їй легко відмовлятися; важко покидати лиш те й нехтувати лиш тим, що любиш.

Як ненавидіти себе, коли людина любить себе за природою? Як зненавидіти? Так, як ненавидить себе людина, коли в ній прокидається совість.

Як ти зважишся покинути свою путь і йти за Христом, якщо ти не розлюбив свого шляху і не переконався, що ти не можеш керувати собою, іншими словами, що тобі треба зректися самого себе? Інша річ, якби Господь повів тебе тим самим шляхом, яким ти йшов. Але Він поведе тебе шляхом новим, часто протилежним твоєму попередньому шляху.

Самозречення – це перший крок до доброчесного життя, перший крок до вічності. Другий крок – «нехай візьме хрест свій».

Хрест – це не тільки всі прикрощі, жалі, біди та спокуси. Хрест – це праця, сполучена із самовдосконаленням, праця на благо родини й суспільства; хрест – це подвиг в ім’я свого народу. Від хреста не можна відмовитися нікому. Його має нести кожен, навіть і той, хто не йде за Христом. Але християнин повинен узяти свій хрест добровільно і нести його з щирістю.

Спаситель наказує взяти хрест саме свій. Це означає, що християнин не повинен брати на себе подвигів, які йому не під силу. Взяти хрест свій – значить обрати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі пов’язані з ними труднощі. В цьому і полягає основна сутність, сенс другого кроку.

Третій ступінь – це прямування зі своїм хрестом за Спасителем нашим Ісусом Христом. «І (нехай) візьме хрест свій, і за Мною йде». Ми повинні мати перед своїми очима життя Господа нашого і, за змогою, наслідувати Його. «У вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі» (Фил. 2, 5), – навчає св. апостол Павло. Йти за Христом – це не значить покинути світ і тікати в пустелю, хоч подвижництво і чернецтво теж є слідуванням за Христом. Знаючи все це, кожен може спокійно залишатися в своєму стані та при своїх звичних справах; тільки, живучи як член суспільства, християнин повинен пам’ятати про свій обов’язок виконувати заповіді Господні і творити добро.

У цьому і полягає значення слів Христа Спасителя: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде».

Довідка:

Третя неділя Великого посту іменується Хрестопоклонною. Таку назву вона отримала тому, що цього дня виноситься на поклоніння Животворящий хрест і прославляються спасительні страждання розіп’ятого Господа.

Хрест Христів просвічує нас Божественним розумінням, допомагає вникнути в суть Божественної любові до світу і до людини. Ми молимо сьогодні Бога, щоб Він вклав у наш розум і серце частинку Своєї всеохоплюючої любові. Нехай вона допоможе нам у дні святого Великого посту подумати про себе і про людей, уникати гріхів і пороків, обновитися душею і тілом. І цього буде достатньо. По нашій любові пізнають нас, чиї ми діти та учні.

За матеріалами cerkva.info