feed-image
Українська

"Вони хочуть розколоти, а ми будемо єднати": Патріарх Філарет дав ексклюзивне інтерв'ю

СМК собор - Новини

Вони хочуть розколоти, а ми будемо єднати": Патріарх Філарет дав ексклюзивне інтерв'ю. ТСН.Тиждень поспілкувався з предстоятелем колишньої української православної церкви Київського патріархату - Патріархом Філаретом - напередодні його 90-річчя. Те, що знає і пережила ця людина, хотіли б вивідати чимало зацікавлених. Він дуже виважено обирає слова, але в розмові з журналістом Філарет дещо таки розкрив.

Священнослужитель розповів ТСН.Тижню, як ледь не став патріархом Московським, про роль спецслужб у церкві та чому Онуфрій підписав прохання про українську автокефалію на початку Незалежності України.

Російську церкву міг очолити українець. Більше того - навіть мав. Але КДБ і Кремль влаштували справжню змову. І дивуватися цьому не варто. Бо всі священнослужителі церкви співпрацювали тоді з Комітетом державної безпеки.

Після тієї події вже у Києві Константинополь закликав Філарета не втручатися у керівництво ПЦУ Константинополь закликав Філарета не втручатися у керівництво ПЦУ патріарх Філарет ухвалив рішення про боротьбу за власну, українську, незалежну церкву. За це в Росії його назвали розкольником та наклали анафему. Для світого православ'я Філарет став неканонічим. Більше 20 років він боровся за свою мету і врешті-решт отримав те, що так довго хотів - автокефальну Українську православну церкву.

ТСН.Тиждень вдалося поспілкуватися з Філаретом про розкол української церкви, її стосунки з владою та як новостворена помісна церква планує повертати Лаври

- Як починається ранок патріарха Філарета?

-        Ранок починається з молитви. Я встаю, приводжу себе в порядок і молюсь. Потім – сніданок. Якщо це неділя або свято, то я не снідаю, а іду на звершення божественної літургії у Володимирському соборі або їду в якесь інше місце на запрошення того чи іншого архієрея. Потім повертаюсь, обідаю, а далі приймаю архієреїв, приймаю всіх, хто хоче потрапити на прийом до патріарха. Так і проходить мій день. Потім кожну вільну хвилину займаюсь перекладом святих отців та богослужбових книг зі старослов’янської на українську.

- Є у вас улюблені страви?

-        Їм, що дають. Знаю, що їсти потрібно рівно стільки, скільки необхідно для життя. Переїдати не можна, бо переїдання – то хвороби. У пісні дні їжа на столі пісна. У скоромні – звичайна.

-        Мені сказали, що ви ніколи не спускалися в київське метро.

-        Правда, що метро у Києві працює з 60-х років минулого сторіччя і я жодного разу до нього не спускався. Так склалося, що не було потреби. За кордоном у метро я бував, а у Києві - ні.

- Від легких тем хочу перейти до більш серйозних. У 1990 році ви мали очолити Російську церкву, стати патріархом Московським, але вас не обрали. Що тоді завадило?

-        Тоді, у Радянському Союзі, обирали ставлеників КДБ та політбюро. А оформляли все це через помісний собор, на якому брали участь єпископи, представники духовенства, монастирів, духовних учбових закладів і миряни. Вони голосували, але вже знали, за кого треба голосувати. І от, коли в 1990 році помер патріарх Пимен (патріарх Московський і всієї Русі у 1971-90 роках – ред.), мене обрали на синоді місцеблюстителем. І це обрання було для членів синоду і для влади несподіваним. Чому несподіваним – бо у КДБ вже був обраний митрополит Ленінградський Олексій, а тут несподівано на священному синоді мене обрали місцеблюстителем. А той, хто ставав місцеблюстителем автоматично ставав патріархом Московським і всієї Русі. Та на соборі архієрейському я відчув, що я небажана особа на московському престолі. І сталось так, що мене не обрали, бо був вже підготовлений інший. Я спокійно це сприйняв, без всякого хвилювання.

- Ви говорите, що фактично КДБ керувало церквою і саме воно обрало предстоятеля Олексія?

-        Так. Але я міг стати Московським патріархом, якби я не підписав звернення постійних членів синоду до Горбачова. Відбулося наступне – члени синоду дізнались через КДБ, що голова ради у справах релігії Харчев хоче їх всіх з синоду виключити, окрім мене. Постійні члени синоду звернулись до мене, щоб я підписав звернення до Горбачова щодо звільнення Харчева. Політбюро не хотіло його звільняти, а КДБ навпаки було проти нього, і це тягнулось дуже довго. Я підписав, і оскільки звернувся весь синод, було вже тяжко на це не реагувати, його зняли. Коли згодом я з Харчевим зустрічався, він питав мене, чому я підписав звернення про його звільнення. Я сказав – підписав тому, що ви порушуєте церковні канони, а я не можу піти проти церковної традиції. Він тоді мені сказав – ми ж готували вас на патріарха Московського. Тобто, політбюро готувало мене, а КДБ – митрополита Олексія. Я міг би стати патріархом Московським, якби не підписав звернення. Як мені сказав Харчев, цей би лист без мого підпису розглядався би як бунт синодалів проти патріарха. А оскільки підписи були від всіх, тоді розглядався як спільна позиція.

-        За часів незалежності СБУ намагалась втручатись у справи церкви?

-        З КДБ мали контакти всі без виключення архієреї Московського патріархату. Не було архієрея, який не був би в контактах з КДБ, бо сама система була така, що неможливо було інакше керувати церквою. Для того, щоб навіть призначити єпископа, кандидатуру треба було узгодити з КДБ.

-        А не погодитись з рішенням Бюро неможливо було?

-        Якщо ви виступаєте проти рішення КДБ, то єпископа ви поставити можете, але його не зареєструють і він не матимете єпархії. Тоді ще існувала реєстрація не тільки єпископів, а й кожного священика. Без реєстрації ніхто не мав права служити. Або ви виконуєте вимоги влади – або ви не будете існувати. Відколи Україна стала незалежною державою втручання СБУ жодного немає.

-        Але ж ви спілкуєтесь з представниками спецслужб.

-        Спілкуємось. Але нічого не узгоджуємо. Між КДБ та СБУ колосальна різниця. Тоді ми не могли нічого без рішення спецслужб робити, а тепер ми можемо робити все, що вважаємо за потрібне, навіть якщо це СБУ не подобається.

“Розповсюджують невірну назву "ПЦУ" - Православна церква України. Правильно – Українська православна церква”, ‒ Філарет

- Після собору, на якому обрали Олексія, ви залишилися Київським митрополитом, РПЦ надала широкі права цій церкві, але за рік ви попросили автокефалію. Чиє це було рішення?

-        Тоді відбувалася "перебудова" і в неї входило надання республікам більших прав. Коли стали говорити про більші права для України як республіки Радянського Союзу, тоді я поставив питання на соборі, щоб розширили права і української церкви. Щоб вона мала більші права, ніж просто екзархат РПЦ. І собор пішов на це, і Україні тоді надали статус самостійності і незалежності в управлінні, але в складі РПЦ. 24 серпня 1991 року Верховна Рада проголосила незалежність української держави, а я був на той час предстоятелем Української православної церкви, і я поставив питання – нам недостатньо мати просто самостійність в управлінні.

-        Ви радились з керівництвом держави?

-        Я з владою це не узгоджував, діяв самостійно. Раз Україна стала державою, то має бути в ній і незалежна церква. На початку листопада 1991 року я скликав собор у Лаврі і ми обговорювали питання автокефалії української церкви. Єпископат, миряни, духовенство одностайно погодились з цим рішенням і навіть підписи поставили. Є підпис про автокефалію української церкви і Онуфрія. Я питав, чому тоді всі погодились і одностайно підтримали це рішення. Мені відповіли, що думали, ніби я узгодив це з Москвою. Бо звикли, що на синоди не виносяться неузгоджені з владою питання. Ми подали це рішення на розгляд  патріарха Московського і єпископату. Але вони не погодились і почали протидіяти – змушували мене залишити Київську кафедру. І вже більше 30 років Москва намагається мене скинути.

-        Щодо "Харківського собору" (відбувся 27-28 травня 1992 року в Харкові на території Покровського монастиря під керівництвом митрополита Харківського Никодима, на якому було висунуто недовіру митрополиту Філарету – ред.) нещодавно спілкувався з тодішнім президентом Леонідом Кравчуком і він мені переказав слова на той момент очільника Харківщини про цей захід. Дослівно – "тут русские собор собрали". Виходить, що це Росія розколола українську церкву, провівши цей собор?

-        Так, це Москва розколола українську церкву. Скликав на цей собор митрополит Харківський Никодим. Але він не мав жодного права скликати собор, оскільки це прерогатива предстоятеля – предстоятелем був я. Чому він скликав, тому що цьому сприяли спецслужби. Собор відбувався вночі при зачинених дверях, при вимкнених телефонах.

-        Митрополит Хмельницький Антоній, який тоді був послушником, розповів мені, що стільки співробітників КДБ, як на тому соборі, ніколи не бачив.

-        Так, тому що цей собор був скликаний не тільки з ініціативи Московського патріарха, а й з ініціативи московської влади. Оскільки це був лише початок становлення нашої держави, у СБУ тоді тільки змінилась назва, а люди залишились на посадах ті самі, що у КДБ. Тому на прохання своїх товаришів з Москви наші сприяли собору, а президента Кравчука ввели у оману – сказали, що там не собор, а нарада.  А коли на тому соборі обрали предстоятеля митрополита Володимира (предстоятель УПЦ МП у 1992-2014 роках – ред.), уряд зробив заяву, що цей собор не визнає і президія ВР ухвалила рішення про невизнання цього собору. Тим не менш, він продовжив існувати і результати були втіленні в життя.

-        Хто з президентів України найбільш негативно ставився до вашої церкви?

-        Негативно до нас ставився Янукович. Він дав команду по районах переводити парафії Київського патріархату до Московського. І коли місцева влада почала це розпорядження виконувати, ми підняли шум на весь світ і цей процес зупинили.

-        Ви розмовляли з Януковичем?

-        Так. Він спочатку не хотів мене приймати. А потім приймав разом зі Всеукраїнською радою церков, віч-на-віч мене приймати не хотів. Інші президенти – Кравчук, Кучма, Ющенко, Порошенко – всі підтримували. Кучма спочатку не підтримував, але згодом побачив, що наша церква корисна державі.

-        Москва часто розправляється зі своїми ворогами силовими методами – ліквідовує їх. Чи не боялись ви такої розправи, особливо останні п’ять років?

-        Я бачу, як Москва неугодних осіб відправляє на той світ. Як ще Сталін говорив: "Немає людини – немає проблеми". І мене могли позбутися, як великої своєї проблеми. І була така спроба (УПЦ КП заявляла про замах на Філарета, вчинений заштатним єпископом Севастіаном, який розпилив сльозогінний газ у резиденції патріарха - ред.). Але я не боявся.

- З митрополитом Володимиром, вочевидь, Москва так і вчинила – довела його до смерті. Знаю, що ви з ним спілкувалися і ніби був такий момент, що ви домовились про об’єднання. Чому цього не сталося?

-        Ми особисто не зустрічались з Володимиром, лише на публічних урочистих заходах та Всеукраїнській раді церков. Однак наша церква почала діалог з його церквою про майбутнє об’єднання. Потім Москва дізналась і заборонила такий діалог.

“Лавра - це святиня українська і мусить належати українській церкві, а не російській”.

-        Ви фактично побудували церкву, з якої утворилася нова Помісна автокефальна церква, і ви виховали її предстоятеля Єпіфанія.

-        Я його висунув і боровся за його кандидатуру, бо з усього молодого єпископату я бачу його як найбільш гідного бути предстоятелем Української православної церкви.

-     Київський патріархат висунув кандидатуру Єпіфанія, але на Об’єднавчому соборі свою кандидатуру також висунув митрополит Михаїл. Ви сказали, якщо він не зніме свою кандидатуру, ви не розпустите Київський патріархат. Чому він вас послухався?

-         Не хотів би розкривати всю глибину, але ворожі сили просто скористались його бажанням бути предстоятелем Української церкви. Якби не ті сили, які його підтримали, то він би не висував свою кандидатуру. Не хочу називати ці "сили", щоб не розводити чвар, бо треба будувати єдність української церкви. Я багатьом кажу, що зараз – це перемога лише під Сталінградом, а потім ще буде Курська дуга, Київ, Дніпро, ще багато боїв, а потім вже Берлін.

- Москва, мабуть, зараз усіма шляхами намагатиметься розколоти єпископат Помісної церкви, внести розкол зсередини.

-        Вони хочуть, але ми знаємо, чого ми не хочемо, і будемо їм протидіяти. Так само, як вони хотіли розсварити всю Україну зсередини і взяти її голими руками, а війна навпаки об’єднала. Так і церква – ми знаємо, що Москва зараз працює над тим, щоб розділити об’єднану українську церкву і недопустити приєднання до цієї церкви московського єпископату, але ми будемо Москві протидіяти.

-        Як ви ставитесь до того, що президент використовує Томос у передвиборчій кампанії і влаштував тур Україною?

-        Не бачу в цьому нічого поганого. Заслуги президента Порошенка у отриманні цього Томосу великі. Президент має право демонструвати свої досягнення. І крім того, нам багато закидають, що документу немає, підписів на ньому немає, отже ми їздимо і показуємо, щоб люди могли на власні очі все побачити.

-        Якою ви бачите свою роль у Помісній церкві?

-        Я є патріарх, був і буду. Сьогодні предстоятель Помісної церкви митрополит Єпіфаній, але я не відмовляюсь від участі у розбудові Української церкви. Я невизнаний патріарх для світового православ’я, але для України я – патріарх і патріархом я залишаюсь.

-        Як держава має повернути Почаївську Лавру та Києво-Печерську Лавру з рук Московського патріархату? Якими методами це можна зробити?

-     Насильство ми відкидаємо одразу, лише законними методами. Рада ухвалила механізм, як громада може перейти до Української православної церкви. Вони повинні, користуючись цим законом, зібрати братію…

-        Не вірю, що братія Лаври збереться.

-        Збереться. Обставини змусять.  Якщо вони повинні перереєструватися у Російську православну церкву, а вони не захочуть, тоді вони не матимуть права юридичної особи. А не матимуть права юридичної особи – позбавляться багато чого.

- Зокрема і Лаври?

-        Зокрема і її. Доведеться. Бог створить умови, і їм доведеться. І я в це вірю і переконаний, що це буде. Бо це святиня українська і мусить належати українській церкві, а не російській. До речі, зараз розповсюджують невірну назву "ПЦУ" - Православна церква України. Правильно – Українська православна церква. Ми ж не кажемо "Православна церква Росії" чи "Православна церква Болгарії". Це необхідно виправити.

-        Але ж це офіційно.

-        Це не офіційно – це переклад, і переклад неправильний. Треба говорити правильно – Українська православна церква.

-        Ви зараз щаслива людина?

-        Щаслива, хоч і багато доводиться терпіти, і грішу немало. Але вірю, що Господь настільки милостивий, що прощає кожного, хто звертається до нього з покаянням.

-        Де ви читаєте чи дивитесь новини?

-        Телевізор не дивлюсь вже років 20. Але за новинами слідкую. Мені приносять інформаційні листки з нашої служби. Інтернетом не користуюсь, бо часу вільного не маю. Кожна вільна хвилина йде на переклади


за матеріалами: www.kyrios.org.ua

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ЗНАЙТИ