Українська

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці

Душекорисні речі - Проповіді Предстоятеля

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх вас зі святом Введення у храм Пресвятої Богородиці!

Як нам відомо зі Священного Передання, батьки Пречистої Діви Марії, праведні Іоаким і Анна, були бездітними. У своїх проханнях до Бога про милість вони обіцяли, що коли народиться у них дитина, то вони присвятять її служінню Господу. Їхня молитва була почута. І так само, як колись від похилих віком та неплідних Авраама і Сарри за особливим благословенням Божим народився Ісаак, і як безплідна Анна після гарячих молитов перед скинією отримала благословення Господнє, ставши матір’ю пророка Божого та судді Ізраїля Самуїла – так і праведні Іоаким і Анна стали батьками для Марії Діви, яка Богом була покликана стати Матір’ю для Спасителя світу.

 

Коли Марії виповнилося три роки, батьки, виконуючи обіцянку свою, привели Її до Єрусалимського храму і передали на виховання первосвященику Захарії. Передання, свідчення якого ми бачимо і у зображеннях на іконах цього свята, оповідає, що Марія, хоча була ще маленькою дівчинкою, сама по сходах піднялася до служителя Божого, який за особливим одкровенням ввів Її не лише до храму, але й до Святого Святих, тобто до головного і особливо священного місця у храмі, куди й сам первосвященик входив лише для принесення жертви за гріхи народу.

Після цього Діва Марія була оселена при храмі разом з іншими отроковицями,  старші з яких навчали її рукоділлю. Всі дні свої вона присвячувала молитві до Бога, вивченню Божого Закону та праці. Коли ж Їй виповнилося 12 років, то вона повернулася до своїх батьків і пізніше була заручена Йосифові, який став Її опікуном.

Всі ці події не описані у Євангелії, але Передання зберігало свідчення про них від самих початків. Також вони відповідають тим прообразам зі старозавітньої історії, про які було згадано раніше, коли для особливого служіння і здійснення Божого покликання від неплідних батьків народилися патріарх Ісаак та пророк Самуїл. Останній також у юному віці за обітницею матері його Анни був відданий первосвященику Ілію для служіння при скинії Завіту. Також з Євангелія ми маємо свідчення про особливе знамення у храмі Єрусалимському, що супроводжувало зачаття і народження пророка і предтечі Христового Іоана, який теж став сином неплідних і похилих віком батьків.

Чому ж не так багато і не так докладно, як можливо нам хотілося би, сказано у Євангелії про життя і служіння Пречистої Діви Марії? Найперше тому, що Євангеліє – це лише складова частина Священного Передання, живої і неперервної пам’яті Церкви, яка зберігає і являє новим поколінням досвід спілкування з Богом, отримання від Нього пізнання істини та освячення. І хоча у Писанні міститься вся повнота істини і сповіщене все, необхідне нам для пізнання на шляху спасіння, це зовсім не означає, що воно описує всі події, наприклад, євангельського часу, і якщо про якість з них не сказано у Писанні, то знання про них, збережене Церквою, нібито можна поставити під сумнів.

У самому Євангелії маємо яскраве свідчення того, що воно не охоплює описом не тільки всіх подій часу, про який розповідає, але навіть всіх подій з життя Самого Спасителя, більше того – не охоплює навіть усіх слів Його проповіді та усіх Ним явлених чудес. Останніми словами Євангелія від Іоана є такі: «Багато й іншого сотворив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг. Амінь.» (Ін. 21:25). Цей же євангеліст свідчить: «Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі. Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його» (Ін. 20:30-31).

Отже, призначення Євангелія було не в тому, щоби стати хронологією чи щоденником, або щоби зібрати всі відомості про слова і дії навіть Самого Сина Божого і Спасителя світу. Призначення Писання в тому, щоби сповістити достатньо для осягнення віри в Бога і для пізнання Його волі, висловленої у заповідях. І нам, як православним християнам, слід пам’ятати, що хоча без вивчення Священного Писання, без пізнання Євангелія неможливо навіть уявити собі повноту життя і всієї Церкви, і кожного з її синів та дочок, – але ми єднаємося не навколо Біблії, не навколо книги, а навколо Спасителя, Сина Божого і Сина Людського, Господа нашого Ісуса Христа, у Якому і через Якого маємо єднання зі Святою Трійцею.

«Дослідіть Писання, – говорить Спаситель юдеям, які звинувачували Його у богохульстві – бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене» (Ін. 5:39). Тож значення Писання – не в ньому самому, а в тому, що пізнання Божественного Одкровення приводить до спілкування із Джерелом його, тобто із Самим Богом Живим. І не просто до спілкування, а до близького єднання, усиновлення, як про це свідчить і апостол Павло у Посланні до Галатів, кажучи: «Закон був вихователем, який вів нас до Христа, щоб нам виправдатися вірою; коли ж прийшла віра, ми вже не під вихователем. Бо всі ви – сини Божі через віру в Христа Ісуса» (Гал. 3:24-26).

Безперечно, є такі релігійні традиції, в тому числі й напрямки серед християн, які всю свою увагу зосереджують виключно на Священному Писанні чи на своїх головних книгах і кажуть, що коли чогось в них не написано – то цього не було або в достовірності цього слід сумніватися. Але ми, як православні християни, не можемо прийняти такого ставлення до Писання, адже воно уподібнює слово Боже до ідола, тобто замість Самого Живого Бога ставить хоча і священну, але книгу, і цією книгою Його ніби обмежує.

Якби це справді було так, і книга мала би те значення, яке дехто їй надмірно надає – то хіба Сам Спаситель власною рукою не написав би такої книги? Однак ми маємо тверде і ясне свідчення, як у Євангеліях, так і у цілому Священному Переданні, де жодного разу не сказано, щоби Господь Ісус Христос особисто, своєю рукою щось написав би. Лише одного разу, коли до Нього зі звинуваченнями привели жінку, спійману в перелюбі, сказано, що Він «нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не звертаючи на них уваги» (Ін. 8:6). Тобто навіть у цьому випадку Христос писав не для того, щоби щось сповістити іншим через написане, і писав на недовговічному матеріалі.

Для нас має бути очевидним, що Син Божий не написав власною рукою книги про Свій закон і вчення не тому, що був не письменний, або не встиг, чи ще через якусь подібну причину, але тому, що Він не книгу прийшов залишити нам, але явити людству Самого Себе і особисто залишитися з нами до кінця віку. Божі мужі, натхненні Духом Святим, написали в книги стільки, скільки потрібно і достатньо для пізнання істини та для того, щоби увірувати. Але і священна біблійна історія, зокрема історія життя Пресвятої Діви Марії, і досвід богопізнання та богоспілкування, який здобутий і продовжує кожним новим поколінням набуватися в Церкві та через Церкву, як Тіло Христове – все це є більшим та ширшим від одних лише книг Писання. Бо Священне Писання є винятково важливою, але лише однією з форм повноти Священного Передання.

На відміну від пророків та апостолів, Пресвята Діва Марія не здійснювала широкого принародного служіння. Вона не проповідувала перед тисячними зібраннями, як Предтеча і Хреститель Іоан на Йордані або апостол Петро в день П’ятидесятниці. Вона не писала Послань до помісних Церков, як, наприклад, апостол Павло й інші апостоли. І можливо саме тому в книгах Нового Завіту не так багато і не так докладно, як нам би хотілося, написано про Її життя. Однак і того, що написано, і того, що зберегло Передання Церкви, достатньо для розуміння особливості, винятковості, надзвичайності Її місії та служіння.

Адже Пресвята Діва послужила великій тайні Боговтілення. Згадаймо, що коли Оза, випадок з яким описаний у другій книзі Царств, без належного благоговіння лише доторкнувся до святині – Ковчегу Божого Завіту – то був за це покараний смертю. А Діва Марія не просто доторкнулася до освяченого Богом предмета – Вона сама стала Ковчегом нерукотворним і прийняла в себе Божого Сина, давши Йому від плоті своєї народження в світ.

Ані батьки Діви Марії, ані первосвященик, який зустрічав Її при храмі, ані Вона сама не знали, яке Її очікує покликання і служіння. Але через входження майбутньої Матері Божої у старозавітній Єрусалимський храм відбулася прообразна, пророча  подія, значення якої було усвідомлене лише згодом і пам’ять про яку Церква зберегла та благоговійно шанує в нинішньому святі.

Бо й сам Єрусалимський храм був прообразом. Як місце земне і людське, однак освячене особливою присутністю Божою, він знаменував собою майбутнє Боговтілення, коли вже не слава Божа буде являтися в кам’яних стінах, як це було в час Старого Завіту, але Сам Бог явиться во плоті, як Син Людський. Саме тому, мабуть, коли провіщення сповнилося і те, прообразом чого був храм Єрусалимський – здійснилося, значення цього старого храму відійшло в минуле, від нього була віднята Слава Божа і Господь попустив язичникам зруйнувати його.

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні ми вшановуємо історичну і пророчу подію, яка стала ще однією сходинкою до сповнення нашого спасіння, як про це і співається у текстах святкового богослужіння. Ми вшановуємо Пресвяту Богородицю, яка сама стала, з благовоління Божого, нерукотворним Храмом, і яка, як Провідна Зірка і Непереможна Воєвода показує нам шлях до спасіння та супроводжує і підтримує на ньому.

Вона є людина, дочка земних батьків, але Бог покликав Її до вищого – перевершити властивості земного і сотвореного, вмістити Невмістимого Бога. Тому і вшановуємо Її першою після Бога, бо вона є першою серед всіх вірних, вищою за всі Небесні Воїнства херувимів і серафимів. Але разом з тим вона вказує нам на те, що кожен з нас також покликаний до такої ж невимовної слави і кожен здатен освятитися, увійти в Небесні Оселі. Бо не лише вона вмістила в собі Христа, але стала першою з тих, про кого сказано апостолом Павлом: «Хіба ж не знаєте, що ви – храм Божий i Дух Божий живе у вас? […] Храм Божий святий, а цей храм – ви» (1 Кор. 3:16-17). Пам’ятаймо про це наше покликання, щоби нам не бути осудженими разом з Озою за негідне ставлення до святині, але щоби самим бути гідними храмами, оселею Духа Божого.

Амінь.

/www.pomisna.info/

 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ