Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в п’яту неділю Великого посту
Душекорисні речі - Проповіді Предстоятеля |
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
П’ятий тиждень Великого посту, що завершується цим недільним днем, Церквою присвячений для молитовного спогаду про дві Марії. Одна – велика грішниця, що покаялася і досягла святості. Інша – Пречиста Діва, Яка через смирення перед Богом послужила тайні Боговтілення і нашого спасіння.
Обидві святі – преподобна Марія Єгипетська і Приснодіва Марія Богородиця – таємничо нагадують нам про праматір Єву і про гріхопадіння перших людей, згубні наслідки якого прийшов подолати Син Божий через хресну смерть і Воскресіння. Бо хоча влада гріха та рабство смерті переможені жертвою Спасителя – для кожного з нас особисто належить пройти шлях очищення, оновлення і освячення. Щоби спасіння, звершене Богом для людини, мало плоди в нас самих.
На цьому тижні під час богослужінь звершувалися два особливі молитовні послідування – було прочитано Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського і Акафіст до Пресвятої Богородиці. Перше послідування – невпинний плач грішника, що спонукає до розкаяння і виправлення. Численні приклади чеснот старозавітних і євангельських праведників та злодіянь грішників постають перед нами у словах Великого канону. І ми, вказуючи на них, промовляємо до душі своєї: наслідуй приклад праведних і уникай злочинства грішників, щоби здобути обіцяне спасіння.
Друге послідування – Акафіст до Богородиці, урочисте Її прославлення, спів піднесеної радості, якою сповнюється душа наша, коли згадуємо про чесноти і служіння Пресвятої Діви Марії. Про чесноти, завдяки яким Вона піднеслася найвище, і про служіння, яке не припиняється. Бо Пресвята Богородиця стала Матір’ю не лише для втіленого від Неї Сина Божого, але таємничо – і для всіх вірних, захищаючи Чесним Своїм Омофором, надихаючи нас молитвою і прикладом. Як провідник війська йде поперед нього, закликом і прикладом спонукаючи на боротьбу з ворогом, так і Діва Марія, Обрана і Непереможна Воєвода спільноти вірних, що знову і знову стають на боротьбу з гріхом – йде попереду нас, надихаючи не боятися сили зла і могутності гріха, але зодягнутися у повну зброю Божу і стати супроти хитрощів диявола.
Здавалося би – чи є зв’язок між плачем Великого покаянного канону і радісним славослів’ям Акафісту? Хіба сум і радість – не є протилежними станами душі? І тут на згадку приходить приклад двох монахів, які впали у тяжкий гріх, а потім з розкаянням повернулися до чернечого життя і старцями були на рік віддані в затвор, щоби в повному усамітненні та в однакових умовах присвятити себе покаянню. Історія ця викладена у Давньому патерику.
Коли виповнився час їхнього покаяння, обидва вийшли із затвору, і отці побачили одного з них сумним і зовсім блідим, а іншого – з веселим і світлим обличчям, і здивувалися цьому, бо брати перебували в однакових умовах.
Запитали вони сумного брата: «Якими думками ти був зайнятий у своїй келії?» – «Я розмірковував, – відповідав він, – про те зло, яке я зробив, і про муку, в яку повинен йти, і від тяжкого зітхання мого присохли кості мої до плоті моєї» (Пс. 101: 6). Запитали вони й іншого: «А ти про що міркував у своїй келії?» Він відповідав: «Я дякував Богові, що Він вирвав мене з нечистоти цього світу і звільнив від майбутнього страждання, та повернув мене до цього ангельського життя, і, пам’ятаючи про Бога, я радів». Старці сказали про почуте: «Покаяння одного й іншого – рівне перед Богом».
Сум і жаль через гріхи наші та радість про те, що жертовною любов’ю Божою ми визволені від влади зла – є рівно дієвими засобами, які спонукають нас до виправлення, до утвердження в добрі та подолання спокус. Бо коли хтось з нас не відчуває небезпеки гріха, примножує злі вчинки, залишається душею не чутливим і закам’янілим у серці – то для боротьби з таким станом необхідно частіше нагадувати про Боже правосуддя для грішників, про вічні страждання для осуджених за злодіяння. Духовною допомогою для цього є, серед багатьох інших засобів, Великий покаянний канон, у словах якого ми знаходимо численні заклики до нашої душі бути не лінивою, опам’ятатися, зупинитися в творенні зла, навернутися до Бога, очиститися у сльозах покаяння.
Коли ж до нас підступає відчай, коли диявол спокушає думкою, що нічого ми не можемо вже вдіяти і життя наше не може бути виправлене, що шлях спасіння для нас недосяжний і нездоланний – маємо зігрівати себе усвідомленням Божого милосердя і великої, незміримої любові, адже заради таких, як ми, грішників, Син Божий віддав на Хресті Своє життя.
Гріх, як ми знаємо, є хворобою нашої природи, викривленням її нормального, природного стану. А тому, як і кожна хвороба, потребує ліків та лікування, відповідних до стану хворого. Бо коли хворий не бажає визнавати дійсність загрози своєму життю, через лінивство, нерозумність чи якусь іншу причину відкидає потребу в лікуванні – тоді досвідчений лікар всіляко намагається показати згубність наслідків захворювання. Вказуючи на симптоми та розвиток хвороби лікар попереджає, які страждання вона принесе у майбутньому і як може спричинити навіть смерть. І тоді хворий, щоби не зазнати гіршого, сам себе спонукає до лікування.
Але буває і так, що людина добре розуміє складність власного захворювання, відчуває страждання від нього, і тому впадає у відчай. У таких випадках досвідчений лікар вказуватиме на обнадійливі можливості, які дає лікування, буде підбадьорювати хворого, звертаючи увагу на ознаки поліпшення стану здоров’я.
Отак і Церква, як любляча мати, дає нам всі засоби і можливості для вилікування від гріха. Бо вона і закликає всякого грішника усвідомити глибину та смертельну небезпеку пороків і пристрастей, вона ж і обнадіює свідченням про Боже милосердя і допомогу тим, хто бажає виправитися і очиститися.
Саме таким закликом і свідченням є приклад двох Марій – грішниці з Єгипту, яка очистилася через покаяння і в молитві та аскетичних подвигах від глибини падіння піднеслася на вершину святості, та Пречистої Діви Богородиці, Яка у смиренні та благочесті виконала волю Божу, Сама досягла спасіння і є Помічницею та Наставницею в ньому для всіх вірних.
Дорогі брати і сестри!
Богослужіння і спогади, яким присвячений цей тиждень Великого посту, спонукають нас як замислитися над безліччю гріхів своїх, їхньою небезпекою та згубними наслідками, так і усвідомити, що у боротьбі з гріхом ми не полишені на самоті, не відкинуті і не забуті. Плачем за гріхи свої та радістю від усвідомлення Божого милосердя і любові, як птах з допомогою двох крил, ми маємо підніматися від тимчасового і суєтного життя віку цього – до оновлення і освячення, які подаються нам для осягнення блаженної вічності.
Тож як Марія Єгипетська будемо оплакувати свої гріхи, і як вона – заради нашого щирого покаяння і милості Божої отримаємо прощення і очищення. І як Пречиста Діва Марія, Матір Божа, будемо прославляти Господа, Який зглянувся на наші сльозі, на наше смирення – і Який відкриває нам спасіння та блаженну вічність.
Будемо в молитві звертатися до преподобної Марії Єгипетської, щоби вона, як та, що пройшла шлях істинного покаяння, зміцнювала на цьому шляху і нас. Будемо благати і Пречисту Діву, щоби вона ту ж милість, яку виявила до грішниці з Олександрії, що молилася перед Її образом – виявляла і до нас. Щоби заступалася за нас у молитві перед Сином Своїм і покривала нас від всякого зла Чесним Своїм Омофором.
Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас!
Пресвята Богородице, спаси нас!
Амінь.
/www.pomisna.info/
< Попередня | Наступна > |
---|