Українська

День Святої Тройці. П’ятдесятниця. Слово на день Святої Тройці

Душекорисні речі - Радимо прочитати

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні, у свято Св. Тройці, ми згадуємо зішестя на апостолів Святого Духа, Який вічно перебуває в Церкві Христовій. Ця подія є вінцем і завершенням спокутного подвигу Сина Божого. Тому і саме це свято є достойним і радісним завершенням церков­них торжеств на честь і славу Воскреслого Господа.

 

Людська природа, створена Богом, спасенна Сином Божим і освячена Животворчим Духом, немовби знову одержує буття, краще і досконаліше. Людська природа підноситься на доступну для неї висоту честі й слави. І що ми не придумували б і як не намагалися б піднести людську природу, ми ніколи не піднесемо її так, як піднесло її християнство. У християнстві людська природа обожествлена, тобто з’єднана з самим Божеством. А що може бути вище за Бога? Нічого!

Учення про високе достоїнство людини — це вчення нашої віри. На перших сторінках Священного Писання розповідається про створення людини за образом і подобою Божими, про дарування їй влади над природою і над усім, що живе. Псалмоспівець, захоплюючись тим положенням, в яке поставлена Богом людина, вигукує: «Господи Боже наш, яке предивне Твоє ім’я по всій землі! Ти возніс славу Свою вище неба. З уст дітей і немовлят учинив єси хвалу супроти Твоїх супостатів, щоб угамувати ворога й бунтаря. Коли на небеса споглядаю — твір Твоїх пальців, місяць та зорі, що Ти створив, то що є та людина, що Ти пам’ятаєш про неї, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив Ти її від ангелів. Поставив її володарем над творами рук Твоїх, усе підбив їй під ноги» (Пс. 8, 2-7).

Безперечно, думка про гідність і велич людини дуже популярна серед людей. Вона тішить людське самолюбство, вона приємна нашій свідомості. Але біда, коли людина розглядає себе лише з точки зору свого права, свого достоїнства, а не з точки зору своїх обов’язків. Біда, коли ця велич розуміється неправильно або однобоко.

Є велич зовнішня і є велич внутрішня. Зовнішня велич — це становище людини в природі і в суспіль­стві. Серед навколишнього світу людина стоїть вище від усіх тварин. А внутрішня гідність, на превеликий жаль, у деяких людей настільки опускається, що вони стають нижчими за тварин.

Відомі випадки, коли вовчиці вигодовували людських дітей, а деякі матері й батьки відмовляються від своїх власних. Тварина приводить пастухів до ями, в яку провалилась інша тварина, щоб врятувати її. А як часто людина залишає в біді таку ж людину, як і вона. Премудрий Соломон говорить: «Лінивець! Піди до мурашки і навчись її працелюбності».

Зовнішнє становище людини в природі і в суспільстві нічого не значить, якщо воно не спирається на внутрішню гідність людини, на її внутрішні якості, які являють цінність самі собою, незалежно від зовнішнього становища, як коштовний діамант, незалежно від тієї чи іншої оправи.

У чому ж полягає внутрішня краса людини? Кожний скаже, що перш за все в розумі людини. І дійсно, бувають люди талановиті і геніальні, обдаровані надзвичайною силою і гостротою думки; вони володіють найрізноманітнішими знаннями і прокладають нові шляхи в науці. Про людей, які мають такий розум, ми говоримо: великий мислитель, великий вчений, велика людина.

Люди благоговійно ставляться до величі людського розуму. Однак, на жаль, часто розумові здібності стають єдиним мірилом людських достоїнств, і заради цих здібностей вибачаються моральні недоліки. «Розумна людина» — ці слова, на загальноприйняту думку, вважаються найкращою похвалою.

Віддаючи належне величі людського розуму, не будемо переоцінювати його. Не в цьому одному полягають достоїнства людини.

У гонитві за досягненнями розуму ми часто-густо забуваємо про другу внутрішню велич людини: велич моральну. Вона не така блискуча, не така яскрава, не так б’є в очі, як велич розуму. Але без неї, образно кажучи, — розум світить, та не гріє. Коли рослина осявається сонцем, а ґрунт, на якому вона росте, не має вологи, тоді сонце, завжди таке необхідне і благотворне, сушить і вбиває її. Подібним чином і наша душа, розвинувши розумові здібності, але залишивши у занедбанні моральність і життя серця, робиться сухою, жорстокою і егоїстичною.

З теплим почуттям любові і вдячності ми зберігаємо у пам’яті світлі образи тих, хто щиро вірив і вірно любив, тих, хто відзначався відданістю своєму обов’язку, ніжністю і любов’ю, лагідністю і великодушністю, безкорисливістю і самовідданістю. Не можна наслідувати розум чи талант, але наслідувати добрі якості віруючого і велелюбного християнина для всіх можливо.

Для моральної величі людини, як і для розумової, — безмежне поле діяльності й постійного розвитку. Але моральна велич — ширша, тому що вона доступна кожному, тоді як вершини розумового розвитку є долею талановитих. До цієї моральної величі закликані всі ми у Христі Ісусі. Для розвитку моральних достоїнств, на допомогу нашій природній немочі як сумній спадщині гріха, подаровані нам благодатні сили Святого Духа.

Якщо Господь підняв нашу природу настільки, що з’єднав її з благодатними даруваннями Святого Духа, то ми повинні шанувати свою природу і поводитися згідно з її достоїнством.

Амінь!

Філарет,

Патріарх Київський і всієї Руси-України

 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ