Українська

Проповідь у 10-ту неділю після П’ятидесятниці. Зцілення біснуватого отрока

Душекорисні речі - Радимо прочитати

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

У сьогоднішньому Євангелії ми знову бачимо відчайдушну людську потребу і нездатність Христових учнів зцілити людину. Нещодавно ми читали в Євангелії про те, що вони відчували, коли могли нагодувати народ, який оточував Христа; і запитали Його: "чому?" Чому вони так безсилі? Чому вони не можуть допомогти тим, хто з такою надією до них приходять?

І Спаситель сказав наступне. Спочатку, до їх запитання, Він сказав: "Приведіть хворого хлопчика до Мене". Це перше, що кожен з нас в змозі зробити. Коли перед нами потреба, хвороба, відчай і розгубленість, ми так часто намагаємося допомогти своїм розумом; і часом, в якійсь мірі, ми це можемо зробити. Але в кінцевому підсумку, гранична гармонія, цілісність людини може бути відновлена тільки Самим Богом. І тому ми повинні пам'ятати, що ми послані в цей світ для того, щоб кожного нужденного привести до Самого Христа, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди увійшли б у спілкування з Христом, тому що ми привели їх до Нього за руку - але тільки.

Друге питання було поставлено саме учнями: "Чому ми не змогли його зцілити?" - Тому що не вистачило віри. Чи не віри в те, що у них є сила це зробити, а віри в те, що Бог може це створити, і що роль учня в тому, щоб розкрити якомога ширше двері для Бога, щоб Він міг вступити в життя і створити диво.

Але для того, щоб бути здатним так вчинити, як сказав Спаситель, треба пройти шляхом молитви і посту. Посту не в тому сенсі, в якому ми про нього часто говоримо - стриманість у їжі. А поста в тому основному сенсі, в якому святі отці розуміють це слово: відмова - або, вірніше, свобода - від усього того, що нас поневолює; свобода від усього того, що нас приваблює, царська незалежність, при якій ми можемо до кінця належати Богові і бути здатними до Нього обернутися, і слухати, в глибинах нашого буття, Його життєдайне слово.

В цьому і полягає, в кінцевому підсумку, молитва - в тому, щоб ми, струсивши з себе всі кайдани, забувши про землю, про небо і про себе, стали перед Богом в глибокому мовчанні, слухаючи, вслухаючись всім нашим єством в Його присутність, в Його безмовність, в Його животворне слово, і відповідаючи Йому часом тільки одним словом: "Амінь! Так, Господи!".

І недаремно в кінці цього уривка говорить нам Христос про те, що кілька днів Він має бути переданий в людські руки, які стурбовані тільки землею, і що вони Його вб'ють, бо такий свідок свободи в Бозі нестерпний для них. Це межа того, до чого Він кличе учнів: відмовтеся від себе до кінця! Підіть у Бога до кінця, - тоді ви станете, ймовірно, далекими тим людям, для яких Бог далекий, в яких не живе справжня жалість і любов. Дотримуйтесь Мого приклад; візьміть свій хрест і підіть за Мною - але без страху! Тому що Я нікуди вас не поведу, ніяким шляхом, яким Я Сам не пройшов, і цей шлях, через хрест, веде до Воскресіння. Амінь!



12 серпня 1990 р. Б.



Митрополит Антоній Сурожський

Переклад українською: Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ