Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Два рази довелося людині вступити в славу Божу й зсередини цієї слави почерпнути нове відання про Живого Бога. Перший раз розповідає нам Біблія про те, як Мойсей піднімався на гору Синайську для того, щоб одержати від Бога ті заповіді вічного життя, які повинні були приготувати людство до зустрічі й прийняття Христа. Люди, що залишилися у підніжжі гори, далекі по своїй гріховності й невідкритості своїх серць від таємниці зустрічі з Богом, дивлячись на гору, бачили її оточену темною хмарою, бурею, громами й блискавками.

І Мойсей зі страхом та трепетом, але з непохитною вірою піднімався на цю гору для того, щоб там зустріти Живого Бога, і від Живого Бога одержати животворні слова. І піднявшись на вершину гори, Мойсей вступив у цю темну, непроникну хмару, і як би зсередини, увійшовши в неї, він був осяяний світлом; тому що ця хмара, темна й непроникна для зовнішнього погляду, це світло, світло невечірнє, світло нетварне Божественного життя. І тільки ті, що здатні вступити в нього вірою, поклонінням, відкритістю душі можуть з пітьми перейти до світла.

Те ж трапилося й з апостолами в таємничий день Преображення. Христос обрав трьох, які є в Євангелії як би образами досконалої, твердої віри, чуйної любові й праведності – Петра, Іоана та Якова. І Христос, взявши їх із Собою, став молитися.

Отці Церкви нам говорять, що божественна благодать, що вогнем зігріває дух людський у молитві й у чистоті життя, поступово, коли це життя росте й розквітає під її дією, що ця благодать поступово проникає у все людське єство, наповнює собою людську душу й, переливаючись через край, заповнює, наповнює собою й тіло. І от Христос у цій молитві засяяв тим же божественним нетварним світлом, яким був колись обраний Мойсей. Це світло належало Йому завжди; Він перетворив не в тому розумінні, що Він став іншим, але тому, що учні Його, вірою й любов’ю, і чистотою життя, і відкритістю душ своїх пішли за Ним, виявилися здатні, якоюсь мірою, подібно Мойсею, побачити нетварне божественне світло. І це світло, що запалюється божественною благодаттю, не тільки в Христі Ісусі, Живому, Правдивому Бозі, але й у всякій людині, що прилучається до благодатного життя.

Є ікона давньоруська, роботи Феофана Грека. Там ми бачимо, як це світло, виливаючись як би з Христа, доторкається всього навколо, не тільки апостолів, яких він опромінює, але всього, усього, що навколо є, і що все, до чого доторкається це світло, починає сіяти відповідним світлом, тому що все, що Богом створено, здатне жити й тріпотіти й сіяти Божеством. Бог не створив нас, людей і всіх інших тварин, для того, щоб ми були предметами в Його Царстві. Він створив нас для того, щоб і ми сіяли від дотику вічного, божественного життя. Але для того, щоб це трапилося з нами, ми, як апостоли, як Мойсей і як все творіння, повинні відкритися Богові, і тоді в нас теж, у славі відкриється Бог, який прославить і спасе нас.

Амінь!

митрополит Антоній Сурожський (Блум)