Українська

Проповідь Патріарха Філарета у неділю 26-ту. Христос є мир наш

Душекорисні речі - Радимо прочитати

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Великим даром благодаті Святого Духа, яким Бог обдарував світ у Христі Ісусі, апостол Павло називає мир. І дійсно, відколи стоїть світ, відколи пам’ятає себе людство, в його житті бракує миру – спокою совісті, спокою серця, спокою життя.

Неспокійне людське серце завжди хвилюється через гнів, заздрощі, наклепи, пересуди. Людська совість відчуває гнів Божий за свої гріхи та неправду. Як те бурхливе море, так і людське життя хвилюється в постійних війнах, ворожнечі, боротьбі за владу та земний добробут. Цей сумний і безпорадний неспокій є найбільшою перешкодою до щастя людей. Неспокій – це найстрашніша отрута, яку вкинув диявол у людське серце. Він оволодів усім світом і вів його до загибелі.

Хто усунув цю отруту із життя людського? Хто влив у серце людини, в її совість і взагалі в людське життя нові могутні сили для його заспокоєння? На це запитання відповідає ап. Павло, який каже: “Він (Христос) є мир наш” (Еф. 2, 14). І дійсно, лише у Христі ми знаходимо непорушний спокій серця, мир з Богом і запоруку миру в усьому світі.

Недаремно в час народження Христа ангели співали: “Слава у вишніх Богу, на землі мир, в людях благовоління”. Ангели співали про той мир, який дарував Ісус Христос людській совісті, про який ми завжди молимо: “За мир з неба і за спасіння душ наших”. Це той мир, що його влив Христос у жорстоке людське серце, закликаючи всіх до любові й смирення, до утворення в душі Царства Божого. Це той мир, який руйнує всі мури ворожнечі й роз’єднання між людьми і народами. Він робить із усіх людей єдину сім’ю Отця Небесного.

До пришестя Христа між юдеями та іншими народами стояв міцний і нездоланний мур. Із споконвіку ворожих таборів Христос створив одне спільне братерство. В який же спосіб Христос зруйнував цей мур ворожнечі між людьми і народами? Апостол Павло каже, що Син Божий знищив цю ворожнечу тілом Своїм, ставши справжньою людиною. Христос назвав Себе не сином того чи іншого народу, а “Сином Людським”, у всесвітньому розумінні цього слова.

Христос у Самому Собі знищив усі мури і засоби до роз’єднання людей, до ворожнечі між ними. Він став чоловіком, що поєднує всіх миром.

Великий і непереможний для людських сил мур відгороджував людей від Бога до приходу Христа. Це був мур гріхів людських. І от з’явився Христос – новий безгрішний чоловік. Своєю Божественною силою через смерть на хресті Він зруйнував цей мур, убив усяке ворогування людей проти Бога і між собою. Він створив нову людину.

Христос поклав Самого Себе в основу мирного братерського єднання усіх людей і народів у Церкві. А тепер подивимося: чи є у Церкві Христовій той мир, задля якого Христос зруйнував усі мури і перешкоди, що роз’єднували людей?

Христос дійсно зруйнував усі мури, але християни, особливо керівники Церков, побудували свої високі мури, що поділили Церкву Христову на ворожі табори. Хіба не нагадує сама католицька Церква мур, який вона побудувала між Східною і Західною Церквами. Та й інші Церкви і християнські угруповання обнесли себе всілякими мурами. І навіть православні Помісні Церкви, які завжди були в єднанні, поділилися на так звані канонічні й неканонічні.

Чи можуть тепер ці ворожі християнські табори сказати, що Христос є мир наш, що Він зруйнував ворожнечу і з’єднав усіх в єдине? Чи можемо ми визнати, що та Церква, яка відгороджує себе від своїх православних братів-українців так званою канонічністю, бере початок від апостолів і пророків, маючи Главою Самого Ісуса Христа? Ні, ніяк не можемо визнати. Як можна проповідувати, що Христос зруйнував усі мури і є мир наш, і в той же час зводити нові мури? Це діло, противне Христу!

Під час богослужінь усі Церкви підносять молитви до Бога про з’єднання всіх. Але яка це марна, фарисейська, богопротивна молитва, коли на ділі ці так звані канонічні Церкви жодного кроку не роблять до цього з’єднання, а навпаки – щораз поширюють і зміцнюють свої мури. Отже, перший крок, який повинна зробити Церква, якщо хоче бути апостольською і Христовою, – це зруйнувати свої мури, що відгороджують її від святої Церкви Христової, подивитися на життя Помісної Української Церкви не оком ворога, а оком брата, визнаючи за кожним народом волю і право будувати своє церковне життя на основі вчення Христа, апостолів і святих отців. Церкви всіх народів повинні шанувати одна одну і єднатися Духом Святим, а не зовнішньою підпорядкованістю “молодшого брата” – “старшому”.

Наша Українська Православна Церква Київського Патріархату вже зробила цей крок. Вона закликала Українську Церкву Московського Патріархату до об’єднання для створення єдиної Української Православної Церкви, рівної з усіма іншими Помісними Православними Церквами, які адміністративно незалежні одна від одної. Чи відгукнуться наші православні брати-українці на цей заклик? Вони знаходяться в міцних обіймах Московської Церкви, для ієрархії якої головне – влада над українськими віруючими, а не Царство Боже. Але єднання православних українців у єдиній Помісній Церкві рано чи пізно обов’язково відбудеться, бо ворота пекельні не подолають не тільки Церкву Христову взагалі, а й Українську зокрема.

А поки що нехай Христос буде миром нашим. Тільки Господь може зробити неможливе можливим, і ми повинні мати віру в це.

Будемо ж, браття і сестри, дбати, щоб Христос став миром і в душі кожного з нас, щоб влив у наші серця християнський мир, щоб у стані такого миру ми виголошували за богослужінням: “В мирі Господеві помолимось”, “за мир з неба і за спасіння душ наших Господеві помолимося!”
Амінь!

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ