Українська

Проповідь Патріарха Філарета вдень свята введення у храм Пресвятої Богородиці. Основа нашої втіхи

Душекорисні речі - Радимо прочитати

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Вдень свята Введення до храму Пресвятої Діви Марії ми зібралися, щоб у молитві висловити наші почуття благоговіння й вдячності перед Тією, Яка стала Матір’ю Сина Божого. Щастя бути під покровом Божої Матері нага­дує нам про те, що був час, коли люди не знали Спасителя світу.

Віруючі люди тих далеких часів жили надією та вірою в Майбутнього Відкупителя. Ще тоді, коли наші прабатьки – Адам і Єва – після вчи­нення першого гріха зі страхом і трепетом слухали Божий присуд, – уже тоді в цьому присуді було обіцяння благості Божої до грішних людей: “Сім’я жони зітре голову змія” (Див.: Бут. З, 15). Це означало, що через багато-багато років Той, Хто прийме тіло від Жони, Хто буде народжений Жоною, буде переможцем зла і диявола. Багаторазово Господь повторював людям це обіцяння, щоб при­готувати їх до прийняття Спасителя.

Не вмирало це обіцяння в пам’яті людей і тоді, коли вони розсіялися по лицю землі. За гори й моря несли вони з собою це далеке, але приємне для серця сподівання. Століття минали за століттями, зникали племена, з’яв­лялися нові народи і країни, але непорушною залишалася віра в Спасителя, Який гряде від Жони, Пречистої Діви Марії.

Святим людям Старого Завіту, які одержали від Бога дар пророцтва, було даровано бачити ясним і прозірливим духовним оком Матір Божу в прийдешніх віках. За тисячу літ до Різдва Христового псалмо­співець Давид в одному з своїх псалмів провіщає: “Стала Цариця праворуч Тебе, в ризи позолочені вдягнена, прикрашена” (Пс. 44,10). Пророк Давид споглядає славу і велич Божої Матері. Він бачить Її, як Вона стоїть пра­воруч від Бога в царственому сяйві слави. Він і такими словами провіщає про Пресвяту Діву: “Вся слава дочки Царя – всередині” (Пс. 44, 14). Пророк захоплюється тією внутрішньою духовною красою Божої Матері, перед Якою вклоняються мільйони віруючих людських сердець і Яку Церква на­зиває “чеснішою від херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів”.

Більш як за 700 років до Різдва Христового іншому пророкові – Ісаї – було даровано бачити дівоцтво Божої Матері. Усі ми знаємо слова цього натхненного пророцтва: “Ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог” (Іс. 7,14; Мф. 1, 23).

Запалюючими обіцяннями Божими жили віруючі люди протягом дов­гих віків старозавітної ночі. Не тільки до апостолів, але й до всіх нас звер­тається Спаситель зі словами: “Ваші очі блаженні, бо бачать, і вуха ваші, бо чують. Бо істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули” (Мф. 13, 16-17).

Так, ми щасливіші за усіх старозавітних праведників і пророків: вони жили сподіваннями, а ми живемо вірою в здійснення всіх їхніх пророцтв! Протягом тисячоліть люди жили цими сподіваннями.

Нарешті, у призначений Богом час, здійснились усі пророцтва, зникли тіні Старого Завіту, настав світанок, а за ним зійшло на духовному небі Сонце правди, – зійшло, щоб ніколи не заходити. Це Сонце правди – наш Спаситель Ісус Христос.

Перед тим, як зійшло це Сонце, на небі з’явилась досвітня Зірка: це Та, Яку Православна Церква оспівує словами: “Радуйся, Зірко, що являє Сонце!” Ранішня зірка сходить на нашому небі і зникає в променях сонця, що сходить. А ця Зоря не меркне і своїм світлом буде світити віруючим у безконечних віках.

Євангеліє розповідає нам про подію із земного життя Ісуса Христа, що радісно хвилює серце. Оточений народом Спаситель проповідував. Розкриті серця людей пожадливо вбирали в себе кожне слово Його проповіді, як суха земля вбирає в себе воду, що падає на неї. І ось з одного розчуленого і зворушеного проповіддю Христа серця, з уст невідомої жінки пролунали у цей момент слова: “Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!” (Лк. 11, 27). Це було перше вшанування Божої Матері, перше виявлення захоплення Тією, Яка народила такого незвичайного Проповідника і Чудотворця, Який прийшов спасати людей від зла.

Любов до Неї віруючих сердець і слава про Неї поширювалася з міста у місто, мірою того, як євангельська проповідь розширяла своє коло. Про те, як схилялися люди перед величчю і духовною красою Божої Матері, може засвідчити один із тих, хто навідав Її в Єрусалимі. Дионисій Ареопагіт – знаменитий учений афінянин, навернений у християнство святим апосто­лом Павлом, завітав до Божої Матері в Єрусалимі через три роки після прийняття ним святого хрещення. Божа Мати була вже похилого віку. Ось що розповідає Дионисій про свої відвідини:

“Неймовірним здавалося мені, сповідаюсь перед Богом, щоб, крім Самого Бога, хтось був переповнений такою Божественною силою й дивною благодаттю. Богом свідчу, що, коли б я не мав у пам’яті й серці Боже­ственного вчення, то я визнав би Діву за істинного Бога і склав би Їй поклоніння, належне Єдиному Істинному Богові, бо розум людський не може уявити собі вищої честі, слави, величі, духовної краси, ніж ті, які я бачив. Розум мій і серце знемоглися, споглядаючи цю велич і цю Божественну красу”.

І як нам, православним, не вихваляти і не прославляти Пречисту Бого­родицю? Як нам не схилятися перед Тією, від Якої наш Спаситель народив­ся на землі? Вона – основа нашої втіхи. Ми віруємо, що Спаситель ні в чому не може відмовити Своїй Матері, коли Вона заступається перед Ним за людей. Але треба бути гідними Її любові. Св. Григорій Богослов гово­рить: “Як хмара закриває сяйво сонячного проміння, так грішник, який не хоче визнати свої гріхи і зректися їх, закриває для себе проміння любові Божої та милосердя Божої Матері”. Гідним любові Божої Матері буде тільки той, хто буде любити братів своїх. А хто не любить брата, той, як говорить ап. Іоан Богослов, неправдомовець, і істини немає в ньому.

Будьмо ж і ми, українці-браття, в дусі християн­­ської любові виявляти якнайбільше терпіння та взаєморозуміння між собою і прагнути подолання незгод та досягнення єдності в Церкві Христовій.

Амінь!

 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ