Українська

Слово на Новий рік святителя Іоана Золотоустого

Душекорисні речі - Радимо прочитати

Це слово, як видно зі змісту, було виголошене святителем Іоаном Золотоустом в Антиохії 1 січня 387року. Тому воно поміщено між тими словами, які були виголошені 386 та 387 років. Повна назва слова: «Слово в Календи, за відсутності єпископа Антиохійського Флавіана, виголошене проти тих, що захоплюються новомісяччям і тріумфують у місті, і на слова Апостола: «Все робіть на славу Божу» (1 Кор. 10, 31).

Як для хору необхідний керівник і для мореплавців керманич, так і сонм священиків бажав би сьогодні бути разом зі своїм архієреєм і отцем усіх. Але в хорі і на кораблі через відсутність начальників часто може статися чималий безпорядок і виникнути небезпека, а тут не так. Бо хоч єпископ відсутній тілом, зате присутній духом. І нині він з нами, хоч сидить вдома, так само як і ми з ним, хоч стоїмо тут.

Сила любові є такою, що вона зазвичай з’єднує і поєднує тих, які знаходяться на далекій віддалі одне від одного. Того, кого любим, ми уявляємо собі щодня, хоч би він жив на чужині і був відокремлений від нас широкими морями. Так само того, хто нам не подобається, хоч би він був поруч, ми часто ніби зовсім не бачимо. Так, де є любов, там відстань не є перешкодою; а де її немає, там нічого не вартує близькість.

Недавно, коли я говорив на похвалу блаженного Павла, ви були в такому захваті, ніби бачили його присутнім з нами, хоч тіло його лежить у царственому місті Римі, а душа в руках Божих — «душі праведних у руці Божій, і мука не торкнеться їх» (Прем. 3, 1). Однак сила любові уявляла його перед вашим зором. Хотів би я і сьогодні зайнятися тими ж речами, але слово моє лине до інших невідкладних речей — до сьогоднішніх вад усього міста. Тим, котрі бажають слухати похвали Павлові, спочатку необхідно стати наслідувачами чеснот Павла і гідними слухати їх.

Отже, хоч немає з нами нашого отця, але підбадьорюючись його молитвами, я запропоную вам повчання. Так і Мойсей, хоч тілом не перебував разом з тими ізраїльтянами, котрі боролися, однак не менше, а набагато більше за тих, що боролися, сприяв перемозі піднесенням рук, підтримуючи своїх і приводячи в трепет противника (Вих. 17, 8–13). Як сила любові не зупиняється віддаллю, так і дія молитви, — як любов поєднує розлучених, так і молитва може принести величезну користь тим, котрі перебувають далеко один від одного.

Отже, сміливо вступимо в боротьбу, бо на нас тепер чекає боротьба не з амаликитянами, що напали як тоді, і не з якими-небудь варварами, що вчинили набіг, а з демонами, які ходять урочисто по площі. Диявольські гулянки, що відбуваються сьогодні упродовж усієї ночі, жарти, вульгарні крики, нічні танці і смішні забави гірше за будь-якого ворога полонили наше місто. І коли необхідно було б скорбіти, плакати, соромитися як тим, що згрішили, так і тим, що не згрішили, — одним, дивлячись на свої гріхи, а іншим, дивлячись на безчинство братів, — наше місто веселиться, красується й увінчується. Площа, як розкішна жінка, що любить наряди, сьогодні дбайливо чепуриться, одягаючись у золотий і дорогий одяг, взуття і т. ін. Усякий майстер, виставляючи на показ свої роботи, намагається перевершити свого товариша.

Такі змагання, хоч показують дитячий розум і душу, нездатну до великих і піднесених помислів, однак не несуть надто великої шкоди: є тільки якась безрозсудна запопадливість, що викликає насмішки над тими, що змагаються. Якщо ти хочеш прикрашати, то прикрашай не майстерню, а свою душу, не площу, а розум, щоб ангели дивувалися і архангели схвалювали твої діла, і Владика ангелів нагородив тебе Своїми дарами. А хвастощі, що відбуваються нині, викликають і сміх, і заздрість. Сміх у тих, котрі мислять трохи вище, а заздрість і велику ненависть у тих, котрі охоплені тими ж хворобами.

2. Але, як я вже сказав, такі змагання заслуговують невеликого осудження. Найбільш сумні змагання ті, котрі відбуваються сьогодні в заїжджих дворах і сповнені розпусти та чималого безчестя. Безчестя, бо ті, що займаються цим, зважають на дні, ворожать і думають, якщо перший день цього місяця вони проведуть у задоволенні та веселощах, то так буде і весь рік. А розпусти тому, що до самого світанку і жінки, і чоловіки, наповнивши склянки і чаші вином напиваються з надзвичайною непомірністю.

Це суперечить нашій мудрості в любові незалежно від того, чи ви робите це самі, чи дозволяєте робити іншим: слугам чи друзям, чи сусідам. Невже ти не чув слів Павла: «Ви спостерігаєте дні, місяці, пори і роки. Боюся за вас, чи не даремно я трудився у вас» (Гал. 4, 10–11). Украй безумно за одним щасливим днем очікувати того ж на весь рік. І не тільки від безумства, але й від диявольського впливу йде така думка, начебто у ваших життєвих справах потрібно покладатися не на власні старання і дії, а на те, яким видасться день.

Щасливим у всьому для тебе буде рік не тоді, коли ти першого дня будеш пиячити, а коли й першого, і в наступні дні будеш робити угодне Богові. День буває поганий або гарний не за своєю природою, — бо день від дня нічим не відрізняється, — а через нашу старанність або байдужість. Якщо ти зробив добро, то день для тебе гарний, а якщо ти згрішив, — тоді поганий і пов’язаний з покаранням. Якщо ти будеш так думати і так себе налаштовувати, творячи щодня молитви і милостині, то щасливим для тебе буде весь рік. А якщо ти, не піклуючись про чесноти, будеш очікувати втіхи для своєї душі від початку місяців і відліку днів, то не буде для тебе нічого доброго.

Диявол, знаючи це і намагаючись відхилити нас від подвигів у чеснотах і погасити душевну ревність, навчив людей приписувати щастя і нещастя дням. Хто переконаний, що є дні щасливі і нещасливі, той у нещасливий день не буде займатися добрими справами, думаючи, що вся його праця через фатальну властивість дня залишиться марною і безкорисною. Але й у щасливий день він не буде займатися тими справами, думаючи, що завдяки сприятливій властивості самого дня його недбальство йому ніскільки не зашкодить. І таким чином він у тому й іншому випадку буде втрачати своє спасіння, і, вважаючи свої труди то безкорисними, то зайвими, буде вести життя бездіяльне і порочне.

Знаючи це, ми повинні уникати підступів диявола, викидати з душі таке переконання, не спостерігати днів, не зневажати одним днем і не прив’язуватися до іншого. Лукавий демон хитрує проти нас таким чином не тільки для того, щоб ввергнути нас у байдужість, але щоб і оббрехати створіння Боже, і втягнути душі в недбальство та нечестя. Ми повинні віддалятися від цього і ясно усвідомити, що немає зла, крім гріха, і немає добра, крім чеснот і служіння Богові в усьому. Радість буває не від пияцтва, а від духовної молитви, не від вина, а від повчального слова. Вино спричиняє бурю, а слово — тишу; вино створює шум, а слово припиняє сум’яття; вино затьмарює розум, а слово просвічує і затьмарений; вино вселяє скорботи, яких не було, а слово відганяє і ті, котрі були.

Ніщо зазвичай так не вселяє спокій і радість, як правила мудрості: нехтувати сьогоденням, прагнути до майбутнього, не вважати нічого людського постійним — ні багатства, ні влади, ні почестей, ні заступництва. Якщо ти навчився так мислити, тоді тебе не буде мучити заздрість, коли побачиш багатого, а коли потрапиш у бідність, не принизишся через бідність. І таким чином зможеш постійно відчувати свято. Християнину властиво святкувати не у визначені місяці, не в перший день місяця, не в неділі, а у властивому йому святкуванні проводити все життя. Яке ж святкування йому властиве? Про це послухаємо Павла, який говорить: «Святкуймо не зі старою закваскою, не із закваскою злоби та лукавства, а з опрісноками чистоти й істини» (1 Кор. 5, 8).

Отже, якщо в тебе чиста совість, маєш добру надію й утішаєшся сподіванням майбутніх благ, тоді для тебе є постійне свято. Якщо ж ти неспокійний у душі і завинив у багатьох гріхах, то і при тисячах свят і торжеств ти будеш почувати себе не краще за тих, що плачуть. Яка мені користь від світлого дня, коли душа моя затьмарена докорами совісті? Отже, якщо ти хочеш мати користь і від настання нових місяців, то роби так: після завершення року подякуй Владиці за те, що Він зберіг тебе до цієї межі років; упокорся своїм серцем, обчисли час свого життя і скажи сам собі: «Дні біжать і минають, роки завершуються, чимало свого шляху ми вже пройшли, а що зробили доброго? Невже підемо звідси без нічого, без будь-якої чесноти? Суд біля дверей, залишок життя хилиться до старості».

3. Так роздумуй при настанні нових місяців. Про це пам’ятай при річних круговертях. Будемо думати про майбутній день, щоб хто-небудь не сказав про нас того, що сказав пророк про іудеїв: «Минають дні їхні в марноті, і роки їхні у тривозі» (Пс. 77, 33).

Таке свято, про яке я сказав, є постійним, воно не має круговерті років, не обмежується окремими днями, його можуть святкувати разом і багатий, і бідний, бо тут не гроші потрібні, не багатство, а тільки доброчинність. У тебе немає грошей? Зате є страх Божий, скарб кращий за будь-які багатства, який не нищиться, не змінюється і не вичерпується. Поглянь на небо, на небеса небес, на землю, море, повітря, різнорідних тварин, різноманітні рослини, на всю людську природу. Задумайся над ангелами, архангелами, вищими силами. Згадай, що все це — багатство твого Владики. Бути такого не може, щоб слуга настільки багатого Владики, якщо його Господь милостивий до нього, був бідним.

Спостерігати за днями безглуздо щодо християнської мудрості — це справа язичницької омани. Ти приписаний до вишнього міста, прийнятий у тамтешнє громадянство, вступив у суспільство ангелів, де немає світла, яке б переходило в пітьму, ні дня, який завершувався б ніччю, а завжди — день, завжди — світло. Туди будемо пориватися безперестанно. «Вишніх шукайте, — говорить Апостол, — де Христос сидить праворуч Бога» (Кол. 3, 1). У тебе немає нічого спільного з землею, де є плин сонця і круговерть часів року і днів.

Якщо ти живеш праведно, то і ніч для тебе стає днем. Водночас для тих, котрі проводять життя в розпусті, пияцтві і непомірності, день стає нічним мороком не тому, що померкло сонце, а тому, що розум їхній затьмарений пияцтвом. Спостерігати за днями, знаходити в них особливе задоволення, запалювати на площі світильники, плести вінки — це справа дитячої безрозсудності. А ти вже вийшов з цієї немічності, досяг зрілого віку й записаний до громадянства небесного. Тому не освітлюй площу чуттєвим вогнем, а осяюй свій розум духовним світлом. «Так нехай сяє, — сказав Господь, — світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16). Таке світло принесе тобі велику нагороду. Не прикрашай вінками дверей свого дому, а проводь таке життя, щоб отримати з рук Христових вінець правди на свою голову.

Нічого не потрібно робити даремно, без мети. Павло заповів все робити на славу Божу. «Чи ви їсте, — говорить він, — чи п’єте…, все робіть на славу Божу» (1 Кор. 10, 31). «Але як можна, — скажеш ти, — їсти і пити на славу Божу?» Поклич убогого, зроби учасником твоєї трапези Христа, і таким чином ти їв і пив на славу Божу. І не тільки це заповів робити в славу Божу Апостол, але й чимало іншого, а саме: виходити на вулицю і залишатися вдома. Те й інше має бути для Бога. А як може те й інше бути для Бога? Коли ти приходиш до церкви, коли береш участь у молитві і духовному повчанні, тоді вихід з дому є на славу Божу. Можна також для Бога і залишатися вдома. Як і яким чином? Коли ти чуєш шум, безчинства, диявольські торжества, порочні і розпусні люди заповнили площу, тоді залишайся вдома, віддалися від цього шуму, і ти залишишся вдома на славу Божу.

Як можна для Бога залишатися вдома і виходити з дому, так можна (на славу Божу) і хвалити, і викривати. «Як можна, — скажеш, — кого-небудь хвалити чи докоряти на славу Божу?» Ви інколи сидите в майстернях і бачите, як мимо проходять погані і негідні люди, насупивши брови, з гордовитим видом, у супроводі безлічі нахлібників і підлесників, у дорогому одязі і пишних прикрасах, люди, котрі крадуть чуже і жадібні. І якщо хто скаже: «Яким завидним є їхній стан, які вони щасливі!» — такому докори, викрий, закрий йому уста, жалкуй, плач. Це означає докоряти для Бога. Такий докір буде уроком мудрості і доброчинства для тих, що сидять разом з тобою заради того, щоб не захоплюватися речами життєвими. Того, хто сказав це, запитай: «Чому ти вважаєш його щасливим? Чи тому, що в нього чудовий кінь з позолоченою уздою, що в нього багато слуг, що він одягнений у світлий одяг і безмірно впивається і розкошує щодня? Але саме тому він нещасливий, і жалюгідний, і заслуговує щирих сліз. Я бачу, що якраз у ньому ви не маєте що похвалити, а хвалите те, що є поза ним: коня, вузду, одяг. Але все це — не він. Скажи мені, що може бути більш прикре за те, коли його кінь, вузда коня, краса одягу і тілесна благопристойність слуг збуджують подив, а в ньому самому нема нічого похвального?»

Хто ще може бути убогіший за ту людину, яка не має ніякого власного добра і нічого такого, з чим би змогла відійти звідси у вічність, а прикрашається тільки чужим? Власне наше багатство і прикраси — це не слуги, одяг і коні, а доброчинність душі, багатство добрих справ і відвага перед Богом.

4. Навпаки, коли побачиш убогого, приниженого, зневаженого, який живе в убогості, однак доброчесно; і коли ті, що сидять з тобою, назвуть його жалюгідним, ти похвали його. І твоя похвала для того, що проходить мимо, буде наставлянням і спонуканням до життя чесного і побожного. Якщо скажуть: «Який він нещасливий і жалюгідний!» — ти скажи, що він щасливіший за всіх, бо своїм другом має Бога, живе доброчесно, придбав багатство, ніколи не зубожіє, має чисту совість. Що за втрата для нього, коли немає грошей, якщо він отримає у спадщину небо і небесні блага? Якщо ти і сам будеш так міркувати і наставляти інших, то отримаєш і за докір, і за похвалу велику нагороду, оскільки те й інше робив на славу Божу.

А що я недаремно говорю, що велика нагорода уготована від Бога тим, котрі так розмірковують, і що подібне судження про тих, котрі ведуть таке життя, є великою чеснотою, послухай, що говорить пророк, і як він зараховує до чеснот викриття людей порочних і прославляння тих, котрі бояться Бога. Перерахувавши всі чесноти людини, яка має отримати від Бога почесті, і, сказавши, яким має бути той, «хто може жити в оселі Його», — що він має бути «непорочний, і чинити правду, і говорити істину в серці своєму», і ще: «…хто не улещує язиком своїм, і не чинить ближньому своєму зла», — далі він добавляє: «Той, в очах якого лукава людина є нікчемною, а в пошані ті, що бояться Господа» (Пс. 14, 1–4). Цим він показує, що до числа чеснот належить і те, щоб ганити порочних і хвалити та догоджати доброчесним. Про це ж говорить він і в іншому місці: «О, які величні для мене замисли Твої, Боже! І яка велика кількість їх» (Пс. 138, 17).

Кого хвалить Бог, того ти не гуди. Він хвалить того, хто живе праведно, хоч би він був і бідний. Від кого Бог відвертається, того не хвали. А Він відвертається від того, хто живе порочно, хоч би він і розкошував у багатстві. Чи будеш хвалити кого, чи ганити — те й інше роби згідно з волею Божою.

Можна і ганити на славу Божу. Як? Ми часто нарікаємо на наших слуг. Як же можна ганити їх для Бога? Якщо ти бачиш, що слуга чи друг, чи хтось інший із близьких тобі пиячить, краде, ходить на видовища, не піклується про свою душу, клянеться, порушує клятви, говорить неправду — то прояви обурення, покарай, напоум, виправ його — все це ти зробиш для Бога. Якщо ж побачиш, що він завинив проти тебе, недбайливий у служінні тобі, то прости йому, і ти простиш для Бога. Однак нині багато хто поступає навпаки і з друзями, і зі своїми слугами. Якщо хто згрішить проти них, тоді вони стають жорстокими і невблаганними суддями; а коли хто ображає Бога і губить свою душу, то вони на це не звертають жодної уваги.

Необхідно знайти друзів? Знайди для Бога. Потрібно придбати ворогів? Придбай для Бога. Але як можна придбати друзів і ворогів для Бога? Тоді, коли будемо шукати дружби не для того, щоб отримати гроші, брати участь у трапезі, мати заступництво у людей, а будемо шукати і робити своїми друзями таких, які зможуть завжди напоумляти нашу душу, давати належні поради, докоряти за гріхи, викривати за провини, піднімати після падіння і за допомогою порад і молитов приводити нас до Бога. Так можна здобувати для Бога і ворогів. Якщо ти бачиш людину розпутну, негідну, порочну, заражену нечистими думками, яка загрожує тобі падінням і шкодою, то відійди, тікай від неї, як і велів Христос: «Якщо ж праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе» (Мф. 5, 29), велячи цим і таких друзів, які є дорогими для нас, як око, і необхідні в житті, якщо вони перешкоджають спасінню нашої душі, відхиляти і відкидати.

Якщо перебуваєш серед людей і ведеш довгу розмову, роби і це для Бога; а якщо мовчиш, мовчи для Бога. Як же можна бути серед людей для Бога? Якщо ти, сидячи там, будеш вести мову не про справи життєві, нічого неварті, марні і такі, що ніскільки не стосуються нас, не про щось зайве і некорисне, наприклад: хто досяг влади, хто позбавлений влади, за що такого-то покарано, від чого такий-то отримав прибуток і розбагатів, що такий-то після смерті залишив таке-то, чому позбавлений спадщини такий-то, який думав бути в числі перших спадкоємців, і таке інше, — а про наше благочестя, про геєну, про Небесне Царство. Про це і ми не будемо говорити, й іншим не будемо дозволяти, а будемо звертати увагу на те, якими ділами чи словами можна догодити Богу. Так само можна і мовчати для Бога тоді, коли тебе кривдять, паплюжать і спричиняють тобі тисячі прикрощів, а ти все переносиш великодушно і жодним словом не злословиш того, хто з тобою так чинить.

Але на славу Божу можна не тільки хвалити і докоряти, залишатися вдома і виходити, говорити і мовчати, а й плакати і засмучуватися, радіти і веселитися. Коли ти, бачачи, що брат твій грішить, чи сам ти впав у гріх, і будеш зітхати та уболівати, то через таку скорботу отримаєш спасіння, про яке не пожалкуєш, як говорить Павло: «Печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння» (2 Кор. 7, 10). Якщо побачиш, що інший благоденствує, і не будеш заздрити йому, а подякуєш за це, як за власне благо Богові, Який зробив брата твого настільки славним, то за цю радість отримаєш велику нагороду.

5. Скажи мені, що може бути більш печальне за стан заздрісних людей, котрі, маючи можливість радіти й отримувати нагороду за свою радість, замість цього через благополуччя інших впадають у скорботу і з цією скорботою накликають на себе покарання від Бога і нестерпні муки?

Але що говорити про похвали й дорікання, про печалі і радощі, коли навіть від найбільш маловажних і мізерних діл, якщо будемо робити їх на славу Божу, можна отримувати дуже велику користь. Що є більш маловажне від стрижки волосся? Але і це можна робити для Бога. Якщо ти не будеш вишукано збирати волосся, не будеш прикрашати обличчя, не будеш наряджатися для спокуси і зваблювання тих, що на тебе дивляться, а одягнешся просто, як вийде, відповідно до свого достатку, то зробиш це для Бога і безсумнівно отримаєш нагороду за те, що присмирив порочну похіть і приборкав недоречне марнославство. Воістину, якщо той, хто подає в ім’я Боже «чашу холодної води» (Мф. 10, 42), успадковує Царство Небесне, то уяви, яку нагороду отримає той, хто все робить для Бога!

Можна і ходити для Бога, і дивитися для Бога. А як можна дивитися і ходити для Бога? Коли ти не прагнеш до безчестя, не переймаєшся чужою красою, коли, бачачи жінку, що йде назустріч, утримуєш свій погляд, загороджуєш своє обличчя страхом Божим, то зробиш це для Бога. Так само, коли ми одягаємося не в дорогий і вишуканий одяг, а в такий, що може тільки прикрити нас. Можна поширити це правило і на взуття. Багато дійшли до такої манірності та розкоші, що навіть взуття своє прикрашають і всіляко розмальовують не менше, ніж деякі обличчя, — це ознака нечистої і розбещеної душі. Хоч це здається маловажним, однак як для чоловіків, так і для жінок це є ознакою і доказом великої нестриманості. Отже, і взуття можна використовувати для Бога, якщо будемо задовольнятися тільки необхідним і мати міру при користуванні речами.

А що і ходою, й одягом можна прославляти Бога, послухай, що говорить про це мудрий муж: «Одяг, і вискалювання зубів, і хода людини показують властивість її» (Сир. 19, 27). Якщо ми в одязі будемо дотримуватися пристойності і статечності і в усьому проявляти особливу скромність, то і невірний, і нестриманий, і буйний, яким би він не був байдужим, при першій зустрічі з такою людиною буде дивуватися їй.

Коли ми одружуємося, то й це повинні робити для Бога, маючи на увазі не багатий маєток, а щоб знайти в дружині доброту душі; не багатство грошей і знаменитість предків, а чесноту і лагідність удачі. Ми повинні брати супутницю в житті, а не учасницю в бенкетах.

Але для чого перераховувати все? Ми можемо подібно до вищесказаного простежити кожну подію і справу і все робити для Бога. Як торговці, що плавають по морю і пристають до міст, перш ніж вийти із пристані на торговище, довідуються, який прибуток можна отримати від своїх товарів, так і ти нічого не роби і не говори, від чого не буде користі на славу Божу. Не говори мені, що неможливо все робити для Бога. Якщо взуття, стрижка волосся, одяг, хода, погляд, бесіди і зібрання, входи і виходи, жарти і похвали, докори і схвалення, дружба і ворожнеча можуть бути для Бога, то що ще є таке, що не може бути для Бога, коли ми захочемо?

Що може бути гірше за становище в’язничного сторожа? Чи не вважається його життя нижче за будь-яке інше? Однак і він може, якщо захоче, проводити це життя з користю для себе, коли буде жаліти в’язнів, прислуговувати тим, котрі ув’язнені несправедливо, не торгувати чужим нещастям, коли буде загальним пристановищем для всіх, котрі мають у тому потребу. Так спасся «в’язничний сторож», котрий був приставлений до Павла (Діян. 16, 31). З цього видно, що ми зі всього можемо отримати для себе користь, якщо захочемо.

6. Скажи мені, що є важче за вбивство? Але і воно колись було поставлене у виправдання тим, котрі насмілились звершити його. Настільки важливим є робити будь-що для Бога. Як же могло бути виправдане вбивство? Мадіанитяни, які колись хотіли збудити проти юдеїв Божий гнів і, сподіваючись подолати їх, позбавивши благовоління Господа, наряджали своїх дочок, ставили їх на виду у війська, і, зваблюючи євреїв, приводили їх спершу до блуду, а потім і до безчестя. Бачачи це, Финеєс узяв меч і, заставши двох блудників саме під час звершення гріха, простромив обох і тим відхилив Божий гнів від його звершення (помсти) (Числ. 25, 6–8).

Тож, хоч ця дія була вбивством, але наслідком її було спасіння всіх, котрі гинули, і тому для того, хто вчинив його, поставлено у виправдання. Таке вбивство не тільки не опоганило його рук, але зробило їх більш чистими, і це справедливо. Бо він вчинив це не з ненависті до убитих, а задля спасіння інших, — убив двох, зате спас багато тисяч. Він зробив так, як роблять лікарі, коли, відтинаючи гниючі члени, зберігають здоров’я для всього тіла. Тому говорить псалмоспівець: «Тоді встав Финеєс і вчинив суд над винними, і пошесть припинилася. І це зараховано йому у праведність з роду й до роду повіки» (Пс. 105, 30–31). Пам’ять про цей вчинок залишилася безсмертною.

Інший, навпаки, молився і прогнівив Бога. Настільки небезпечно робити що-небудь не для Бога. Я маю на увазі фарисея (Лк. 18, 10–14). Финеєс звершив убивство і здобув Боже благовоління, а цей, молячись, розгнівив Бога, — звичайно, не молитвою, а настроєм, з яким він молився. Так і духовна дія може завдати чималої шкоди, якщо звершується не для Бога. І, навпаки, життєва справа може принести велику користь для того, хто робить її з любов’ю до Бога.

Що може бути гірше і важче за вбивство? Однак і воно зробило праведником того, хто насмілився його звершити. Яке ж ми будемо мати виправдання, стверджуючи, що неможливо зі всього отримувати користь і все робити для Бога, якщо знайшовся такий, котрий отримав користь навіть від убивства? Якщо ми захочемо бути уважними, то впродовж усього життя зможемо вести таку духовну торгівлю: як у купівлі, так і в продажу. Наприклад, коли не будемо вимагати незаконної ціни, коли не будемо очікувати дорожнечі, щоб тоді продати нужденним. «Хто утримує в себе хліб, — говориться в Писанні, — того кляне народ» (Притч. 11, 26). Але для чого говорити про все порізно, коли можна все виразити в одному прикладі? Як ті, що будують дім, перш ніж звести стіну, протягують з кута в кут шнур і так споруджують будинок, у якому поверхня не має будь-якої нерівності; так і ми, тільки замість цієї міри будемо використовувати апостольське слово: «Чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу» (1 Кор. 10, 31).

Отже чи ми молимося, чи постимося, обвинувачуємо чи прощаємо, хвалимо чи докоряємо, входимо чи виходимо, продаємо чи купуємо, мовчимо чи розмовляємо, чи щось інше робимо, будемо все робити на славу Божу. А що не служить для слави Божої, того не станемо ні робити, ні говорити. І де б ми не знаходилися, будемо носити з собою замість великого жезла, замість зброї, охорони і незліченних скарбів ці слова, начертавши їх у пам’яті, щоб, роблячи і говорячи, і починаючи все на славу Божу, ми отримали від Нього славу і тут, і після відходу звідси. «Я прославлю тих, — говорить Господь, — що прославляють Мене» (1 Цар. 2, 30). Отже, не тільки словами, але й ділами будемо прославляти Його безперестанно з Христом Богом нашим. Йому належить усяка слава, честь і поклоніння, нині і повсякчас, і повіки віків. Амінь.

 
ЗНАЙТИ