Українська

Порiвняння себе зi святими, а не з грiшниками, викликає почуття смирення

Душекорисні речі - Радимо прочитати

Недiля про митаря i фарисея (Лк. 18, 10-14)

В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!

Господь наш Iсус Христос повчає нас сьогоднi притчею про митаря i фарисея. Два чоловiки, говорить Вiн, прийшли до храму помолитися. Один з них був фарисей - гордий єврейський законник, а другий був митар - людина, яку всi вважали грiшною. Фарисей став спереду i так молився: "Дякую Тобi, Господи, що я не такий, як iншi люди - грабiжники, неправеднi, розпусники, або як цей митар; я двiчi на тиждень пощу, вiддаю на храм десяту частину з усього, що надбаю". А митар стояв ззаду, не смiв навiть очi звести до неба, а тiльки бив себе в груди i казав: "Боже, будь милостивий до мене, грiшного". Господь закiнчив притчу словами: "Кажу вам, що цей (тобто митар) пiшов до дому свого виправданий бiльше, нiж той (тобто фарисей): бо всякий, хто пiдноситься, принижений буде, а хто принижує себе, пiднесеться" (Лк. 18, 10-14).

Притча досить проста, як проста мудрiсть i все досконале й вiчне. Хто такi фарисеї? Це люди, якi виконували Закон зовнiшньо. Добре це чи погано? Звичайно, що краще виконувати Закон зовнiшньо, нiж зовсiм його не виконувати. Але цього недостатньо. Фарисеї давали бiдним людям милостиню не тому, що любили людей, а тiльки через приписи Закону. Бог же говорить: "Милостi хочу, а не жертви"; адже: "Жертва Боговi - це дух упокорений, серцем скорботним i смиренним Ти не погордуєш" (Пс. 50, 19).

Приклад фарисея свiдчить про те, що зовнiшньо людина може бути порядною, законослухняною, а всерединi - гнилою i для Царства Божого непридатною. Тому фарисейство осуджується як аморальне явище. Фарисей ззовнi - праведник, а всерединi, тобто в душi, - грiшник. Ось чому нам неприємно спiлкуватися з такими людьми. Ми душею вiдчуваємо, що маємо справу з фальшю.

Митар нам бiльше до вподоби. I Господь не судив його, а навiть виправдав. Чому це так? Не треба забувати, що митар був грiшником. Люди не любили митарiв, навiть ненавидiли їх. Митар любий нам i Господу не тому, що вiн грiшник, а тому, що осудив свої грiхи i смирив себе. Митар став любим Господу Iсусу Христу не за грiх, а за смирення. Апостол говорить: "Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать" (Як. 4, 6). Наше серце теж любить смиренних i цурається людей гордих, зарозумiлих. Ми вiдчуваємо людську теплоту вiд митаревої молитви: "Боже, будь милостивий до мене, грiшного". Грiшники, якi каються у своїх грiхах, викликають у нас спiвчуття i симпатiю. Чому? Тому що добро, яким є смирення, завжди викликає до себе любов.

Добре розмiрковувати про смирення i про гордiсть, коли це стосується когось, а не нас. А якщо мова пiде про нас самих, ми стаємо нiби безпорадними i немiчними. Ох, як тяжко смирити себе! Тому-то Господь i похвалив митареве смирення, що той перемiг сам себе.

Що викликало гордiсть у душi фарисея? Вiн порiвнював себе з грiшниками: грабiжниками, неправедними, перелюбниками, митарями. У порiвняннi з такими людьми фарисей бачив себе кращим. А це викликало в його душi почуття гордостi за себе. Так i ми, браття i сестри, якщо порiвнюємо себе з явними грiшниками: п'яницями, розпусними людьми, злодiями, невiруючими, то у порiвняннi з ними багато хто з нас бачить себе непоганою людиною. Нам треба порiвнювати себе не з грiшниками, а з святими людьми. Тодi ми побачимо себе такими, якими ми є насправдi, тобто грiшниками. Це завжди буде викликати у нашiй душi смирення, а не гордiсть. Митар теж порiвнював себе з кращими людьми, тому змушений був бити себе в груди i визнавати грiшником.

Для чого Церква пропонує нам святкувати пам'ять тих чи iнших святих? Звичайно, насамперед для того, щоб ми бачили взiрець i порiвнювали своє життя з їхнiм життям.

Смирення народжує покаяння. Зарозумiлiй i гордовитiй людинi тяжко каятися, тому що вона бачить себе кращою за iнших. Гордiсть не викликає покаяння, а смирення приводить до нього. Тому iнодi Господь попускає праведникам впадати у грiхи, щоб вберегти їх вiд гордостi i смирити їхнi серця.

Великий грiшник може швидше покаятися, нiж гордовита людина. Нам треба боятися гордостi, як вогню, бо вона може навiки погубити нашi душi. Найвищого ангела - Денницю - згубила гордiсть i зробила з нього диявола. Вiн був найближчим до Бога, а опинився на землi. Iсус Христос сказав: "Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба" (Лк. 10, 18).

Притча про митаря i фарисея вчить нас смирення: "Всякий, хто пiдноситься, принижений буде, а хто принижує себе, пiднесеться" (Лк. 18, 14).

Амiнь!

Патріарх Київський і всієї Руси-України
Філарет

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ