Українська

Проповідь у неділю третю після Пасхи митрополита Антонія Сурожського (Жінок-Мироносиць)

Душекорисні речі - Радимо прочитати

В ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Ми згадуємо сьогодні святих Йосифа Аримафейського й Никодима, двох таємних учнів Христа. Протягом Його життя ці учні боялися відкрито про себе заявити й знайшли в собі дивовижну мужність оголосити себе учнями Христа, коли Він був в очах всіх уражений, коли Він був переможений.

В той день, в ту страшну П’ятницю, що, здавалося б, була смертю всього святого, коли Бог здавався переможеним, коли любов була відкинута, коли Христос був розп’ятий - у той день вони знайшли в собі непохитну мужність показати себе учнями переможеного Христа. Перед цим Юда Його зрадив, перед цим Петро тричі від Нього відрікся, перед цим Іоан, що потім стояв безстрашно біля Хреста Господнього, стояв і слухав у будинку архиереєвому, як Христа осуджують, засуджують до смерті… Всі учні втекли, всі зникли, Він залишився сам у розп’ятті, - лише Мати й Іоанн не відійшли від Нього, тільки жінки-мироносиці стояли неподалік і дивилися на те, що відбувається. І коли все скінчилось, тоді Йосип і Никодим виявилися вірними, перемогли страх і відкрито визнали себе учнями Христа.

Який це чудовий нам приклад! Як легко ми стоїмо поруч із нашим героєм, як легко ми стоїмо з переможцем, як нам неважко буває і в битві, коли є надія на перемогу. Але коли все скінчено, коли поразка цілковита, коли наш вождь знищений, коли не залишилося ніякої надії, тому що його більше немає, - як нам важко буває встати й показати себе вірними слову, яке ми чули. І це буває не лише стосовно Христа, Бога; це буває і стосовно найближчих, найдорожчих нам людей. Коли вони покриті ганьбою, коли вони знедолені, коли вони уражені, коли вже нема ніякої надії на їхнє виправдання, на перемогу - хіба ми знаходимо в собі мужність сказати: ми були його другом, його подругою, ми були друзями! Ми залишимося вірними тому, що ми любили в тому, кого ви уразили, вбили, знеславили, принизили, відкинули від себе…

Задумаємось про цю мужність. В нашому житті вона мало що нам коштує - тільки страх якоїсь ганьби, тільки острах, що над нами будуть сміятися за нашу вірність, за нашу наївність. Тоді ж питання було про життя й про смерть, про відкинутість, подібну до тої, котра спіткала Христа. Нам це легко було б робити; але є чи в нас та чудова вірність, що може встояти перед страхом поразки.

Надихнімося цим прикладом: прикладом жінок-мироносиць, які не побоялися стояти коло хреста, не побоялися прийти до гробу, і за прикладом Йосифа Аримафейського й Никодима, таємних учнів; і тоді бути вірними протягом всього життя буде нам під силу. Амінь.

Митрополит Антоній Сурожський

 
ЗНАЙТИ