Українська

Проповідь на третю неділю Великого посту

Душекорисні речі - Радимо прочитати

Третя Неділя Великого посту

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Словами Священного Писання ми проголошуємо, що Господь Ісус Христос є Цар, Пророк і Первосвященик всій тварі. Господь навчив нас, що в християнській Церкві й царстві цар – не той, який силою підкоряє собі інших, щоб привести їх у безумовну й рабську слухняність, але той, хто служить іншим і віддає життя свою за інших. І святий Іоанн Златоустий учить, що всякий може правити народом, але тільки цар може покласти своє життя за народ свій, тому що він так ототожнюється зі своїм народом, що в нього немає ні існування, ні життя, ні мети, крім як служити своєму народу всім своїм життям, а якщо потрібно – і смертю.

І сьогодні, поклоняючись Хресту Господню, ми з новою силою можемо зрозуміти, з новою глибиною можемо вловити, що означає царська гідність і служіння Господа нашого Ісуса Христа: воно означає любов таку всецілу, таку здійснену, що Христос може забути про Себе зовсім, необмежено; забути про Себе настільки й ототожнити Себе з нами так, що Він погоджується, у Своєму людстві, втратити почуття Своєї єдності з Богом, із джерелом вічного життя, – більш того: з вічним життям у Собі Самому, і з’єднатися з нашою мертвенностю, з нашою смертністю. Така любов робить Ісуса Христа нашим гідним Царем; перед такою царственістю схиляє всяке коліно (Флп. 2, 10).

І тому що Він такий, Він може бути й Первосвящеником усієї тварі. Первосвященики язичницького світу, первосвященики в Ізраїлі робили жертвоприншення, з якими вони ототожнювали себе лише в переносному значенні, символічно, ритуально. Господь же Ісус Христос приніс у криваву жертву Самого Себе, хоча в Ньому не було нічого, що засуджувало б Його на ту смерть, яку Він взяв на Себе. Чи не говорить він у Своєї Первосвященницькій молитві, у присутності й спілкуванні з учнями: Наближається князь світу, супротивник, і в Мені він не має нічого…

У Христові немає нічого, що належало б області смерті й гріха. І Отцеві Своєму Він говорить: Я освячую Себе за них, у священне жертвопринесення за Мій народ… Первосвященик, що Сам приймає заклання, звільняє всі інші тварі від жаху кривавого жертвопринесення, але тим самим і ставить нас перед бездонною глибиною любові Божественної, яку інакше ми не могли б собі й уявити: Життя, що погоджується бути виснаженим, Світло, що погоджується бути згашеним, Вічність, що погоджується вмерти смертю пропащого світу…

І тому Слово Боже може говорити нам як Пророк. Пророк – не той, хто передвіщає майбутнє; пророк – той, хто говорить від Бога. Одна із книг Старого Завіту говорить, що пророк –це той, з ким Бог ділиться Своїми думками. Христос може не тільки говорити від Бога, але втілює в дії, втілює у Своєму житті й у Своїй смерті любов Божу жертовну, всецілу, досконалу, що віддається на смерть.

От чому шанування Хреста – таке диво в досвіді Церкви. Ми не будемо ніколи здатні досвідчено довідатись, що значило для Христа вмерти на хресті, і навіть наша власна смерть не допоможе нам зрозуміти, чим була смерть для Нього: як Безсмертя може вмерти? Але ми можемо навчитися, сміливим і беззавітним зусиллям, долучаючись усе більш глибоко, усе більш досконало життю, і навчанню, і шляхам Христовим, можемо навчитися любити такою любов’ю, яка усе більше й більше наближається до цієї любові Божественної, і через неї пізнати ту властивість, якою смерть – як забуття себе, всеціле й звершене – з’єднується з перемогою любові, воскресінням і життям вічної. Амінь


Митрополит Антоній

 
ЗНАЙТИ