Святий Рівноапостольний князь Володимир

Душекорисні речі - Радимо прочитати

На великокняжому престолі в Києві засів Володимир, син Святослава, та внук св. Ольги-Єлени.

Збираючи під своє володіння чужі території, він значно розширив кордони своєї держави. Жорстоким, навіть лютим, постає князь у першу половину свого князювання. Зміцнивши державу війнами, силою, страхом, він вирішив, що надалі основою для подальшого життя і розвитку виступатимуть не примусові чинники, а добра воля. Тоді ж стався перелом і в душі Володимира. Зерна віри і благочестя, що прищеплювала своєму внукові княгиня Ольга, зрештою дали добрі сходи. Поступово у князя з’явився твердий намір долучитися до християнства, прийняти хрещення.

Однак великий князь не хотів накидати народові своєї волі. Отож, за радою старійшин народу вислано десять мудрих, досвічених мужів, а вони пішли в чужі краї пізнавати кожну віру і обряд. Коли ж повернулися, то сказали, що сподобалося їм у Греків, під час богослужіння, немов  Ангели стоять при престолі і радили князеві прийняти віру з Греції, бо “коли б віра грецька не була добра, то Ольга, прамати твоя, жінка мудріша від всіх людей,   не  прийняла б її!”

Володимир не вмів коритися, і не вмів просити; він пішов походом (988 р.), оточив Корсунь, а імператору пригрозив, що почне завойовувати й далі грецькі області, якщо не дасть йому сестру свою Анну за жінку. Анна згодилася на це, але при умові, що Володимир охреститься. В церкві св. Апостола Якова, наперед навчений правд віри, прийняв Володимир з рук Корсунського єпископа св. Хрещення, а з ним ім’я Василій. Був це 988 рік. Разом з ним охрестилося багато дружинників. Після хрещення одружився Володимир-Василій з Анною, а на пам'ятку в Корсуні побудовано церкву св. Василія.

Повернувшись до Києва, св. Володимир приступив до хрещення цілого народу. І прийшов день великий, день спасений, коли народ вступив в води Дніпра, щоби прийняти св. Хрещення. Прийняття християнської віри для нашого народу було подією величезної ваги. Це було проривом у світ духовного оновлення й самодостатності. Ця подія відкрила доступ до християнської культури, письменства, традицій. Святий князь Володимир після прийняття хрещення (з ім’ям Василь), після свого духовного народження цілковито змінився. Він починає будівництво багатьох храмів. При церквах організовувалися школи, аби забезпечити молодому поколінню християнське виховання. Християнство відбилося на всьому народному побуті: несло пом’якшення в суспільні відносини, викорінювало багатожонство, змінювало сприйняття ролі жінки, переглядало погляди на рабство.

Християнський досвід робив з князем дивовижні зміни. Він став добрим, лагідним з усіма. Основну свою діяльність він тепер вбачав у благодійності: будував лікарні, притулки для старих і немічних, відпускав на волю рабів, звільняв від залежності боржників і невільників, дбав про хворих та бідних. З часом він навіть злочинців не хотів засуджувати до смертної кари, оскільки вважав те гріхом. Він був, за словами Київського митрополита Іларіона, “...одягом для нагих, поживою для голодних, прохолодою для спраглих, помічником для вдовиць, притулком для мандрівників, пристановищем для бездомних, захисником скривджених і збагачувачем убогих”. Добра слава про святого князя поширювалася серед народу. Наприкінці свого життя він став найшанованішою особою в державі.

Помер хреститель Київської Русі 28 липня 1015 року і був похований у збудованій ним 996 року Десятинній церкві.