Українська

20 серпня - пам'ять прп. Пимена Багатохворобливого, Печерського. Прп. Пимена, посника Печерського. Прп. Меркурія Печерського, єп. Смоленського

Душекорисні речі - Серпень

Преподобний Пимен Багатохворобливий
Преподобний Пимен народився хворим. Коли підріс, то попросив батьків віддати його в монастир.

Коли Пимена привели до Печерського монастиря, щоб ченці помолилися за нього, він почав просити батьків залишили його в монастирі. Хлопець не просив в Господа собі здоров’я, а щиро молився, щоб хвороба продовжувалась і мрія здійснилася.

Якось уночі, коли слуга і батьки спали, до нього прийшли світлі ангели, одні в образі молодих юнаків, інші — в образі ігумена і братії, несучи в руках свічки, Євангеліє, волосяницю, мантію, кухоль і все, що необхідне для постригу, і сказали йому: «Бажаєш, щоб ми постригли тебе?» Блаженний з радістю відповів: «Дуже хочу! Бог послав мені вас, виконуйте бажання серця мого». Тоді вони почали задавати йому запитання і творити все по порядку так, як вимагає чин постриження в монахи. Ангели постригли його, одягли на нього мантію і кухоль, назвавши іменем Пимен, дали йому запалену свічку, сказавши: «Сорок днів і ночей буде горіти ця свіча». Разом з тим вони повідали, що все життя він буде хворіти, а якщо й прийде виздоровлення, то це буде знак смерті. Здійснивши це, вони поцілували його і зникли. Взявши волосся Пимена, ангели загорнули його в хустину і поклали в труну преподобного Феодосія.

Братія, яка знаходилася поблизу у своїх келіях, чула спів, розбудила інших, вважаючи, що ігумен з іншими монахами постриг хворого або що він упокоївся. Всі прийшли в келію, де лежав блаженний, але побачили, що батько, мати і слуги сплять.

Проте монахи чули запах ладану; хворий не спав, був веселий і одягнений в чернечий одяг. Преподобний Пимен розповів про все, що з ним трапилося, на підтвердження, показавши свічку, сказав, що його волосся забрали і понесли в церкву. Вони відправилися в церкву, розбудили паламарів, але ті сказали, що в церкву ніхто не заходив; розбудили ключника. Коли ключник відкрив церкву, то побачили, що волосся знаходиться в труні преподобного Феодосія. Ігумен не знайшов нікого, хто стриг блаженного Пимена. Всім стало ясно, що це сталося за волею Божею святими ангелами Господніми. Ігумен це постриження прийняв, а преподобний Пимен дуже довго хворів. Ті, хто його обслуговував, знущалися над ним і декілька днів не заходили до нього, не давали їсти й пити. Все це він приймав із радістю і ні на кого не сердився, а тільки дякував Господу.

Понад двадцять років Пимен пробув у монастирі, постійно хворіючи, але ніколи не нарікав. За свою терплячість отримав від Господа дар зцілення. Перед смертю він видужав, обійшов усіх ченців, попрощався і показав, де його поховати. Упокоївся в 1110 р. Його мощі знаходяться в Ближніх печерах. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Пимене багатохворобливий, бо на Бога ти завжди надію покладав». Пам’ять преподобного Пимена вшановується 20 серпня (7 серпня за ст. ст.).

Преподобний Пимен, постник Печерський
Преподобний Пимен жив у XIV ст., відбував подвиг у Печерському монастирі при ігуменах Никоні та Іоанні. Він мав таку благодать, що їв один раз на тиждень і то дуже мало, безперестанно виконував різні чернечі доручення, ніколи не хворів від посту і роботи. Удень Пимен молов на жорнах зерно на борошно, носив дрова для братії, а вночі молився. За такі труди отримав вічне блаженство. Упокоївся в монастирі. Його нетлінні мощі знаходяться в Дальніх печерах. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Пимене, бо як тисниця з ниви Христової у житницю небесну ти забраний». Пам’ять преподобного Пимена вшановується 21 травня (8 травня за ст. ст.).

У Києво-Печерському патерику розповідається про Пимена, який жив в XII ст. Дата пам’яті 7 серпня. В календарі за 7 серпня написано: «Преподобного Пимена, постника Печерського, у Дальніх печерах ХІІІ-ХІV ст.».

Очевидно, у «Патерику» розповідається про Пимена, який жив в XII ст. і пам’ять його вшановується 8 травня.

Преподобний Меркурій, єпископ Смоленський
Преподобний Меркурій став ченцем Печерського монастиря наприкінці XII ст. Де і коли він народився, хто його батьки — невідомо. Меркурій чесно ніс чернечий подвиг, імовірно знав грамоту, бо був висвячений на єпископа Смоленського. Деякі історики в цьому сумніваються, бо імені Меркурій немає в списках Смоленських єпископів. Могло статися так, що Смоленським єпископом він був під іншим іменем, а тоді повернувся в Печерський монастир і прийняв схиму з іменем Меркурій. Упокоївся в 1239 р., більше правдоподібно був замучений татарами. Його мощі знаходяться в Печерському монастирі в Ближніх печерах. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Меркурію, бо життя безплотних наслідував ти». Пам’ять преподобного Меркурія вшановується 20 серпня (7 серпня за ст. ст.).

Знайдення мощей святителя Митрофана, першого єпископа Воронезького.
Пам'ять про глибоке благочестя і пастирські чесноти святителя Митрофана (у схимі Макарія) свято шанована була у Воронежі з часу його кончини († 23 листопада 1703). Наступники його, Воронезькі Преосвященні, вважали священним обов'язком щорічно творити поминання за Первосвятителем своєї пастви та його батьками, ієреєм Василієм і Марією. Жителі Воронежа і околиць приходили в Благовіщенський собор, де на місці поховання святителя відбувалися панахиди. Спонуканням до посиленого поминання святителя Митрофана було і передсмертний заповіт його - здійснювати за нього молитви. Для цього ще за життя святитель влаштував у соборі приділ на честь святого Архистратига Михаїла (небесного покровителя святителя в миру), і в ньому особливий причт здійснював ранні заупокійні літургії. Згодом нове покоління хоча і не знало святителя, але також благоговійно вшановувало його пам'ять. Впевненість у святості первосвятителя Воронезької єпархії затверджувалася нетлінням його мощей, що були оглянуті при неодноразовому перенесення їх з одного храму в інший. Так, в 1718 році Воронезький митрополит Пахомій, приступаючи до будівництва нового собору, наказав розібрати старий Благовіщенський собор, при цьому тіло святителя Митрофана було на час перенесено в церкву Неопалимої Купини, в 1735 році тіло святителя було перенесено в новий собор, при цьому було засвідчено нетління його мощей. На місці поховання святителя звичайно відбувалися панахиди за ним.

З 1820 року помічено було, що число шанувальників пам'яті святителя Митрофана, які стікалися до Воронежа, надзвичайно збільшилася. Збільшилися і благодатні знамення. Архієпископ Воронезький Антоній II неодноразово доносив Святійшому Синоду про чудеса і просив дозвіл на прославляння святителя. Святійший Синод наказував спостерігати за благодатними дарами, одержуваними біля гробу святителя Митрофана. У 1831 р. по огляді нетлінного тіла святителя Преосвященний Антоній разом з членами комісії Святійшого Синоду архієпископом Ярославським Євгенієм та архімандритом Спасо-Андроніевского Московського монастиря Гермогеном переконалися в чудотворному клопотанні святителя Митрофана біля Престолу Божого. Святійший Синод виніс рішення про причислення святителя Митрофана до лику святих. З тих пір Православна Церква звершує пам'ять святителя двічі на рік: 23 листопада - в день преставлення, 7 серпня (1832) - в день прославлення.

У Воронезькій єпархії архієпископом Антонієм II (1827-1846 рр..) На честь святителя Митрофана були встановлені ще наступні святкування: 4 червня, на пам'ять святителя Митрофана, Патріарха Царгородського, - день тезоіменитства святителя Митрофана, єпископа Воронезького, 2 квітня - день архієрейської хіротонії святителя Митрофана (в 1682 р.) та 11 грудня - з нагоди явлення мощей святителя Митрофана (в 1831 р.).

Преподобномученик Дометій Персянин і два учні його
Дометій подвизався в монастирі святих Сергія і Вакха в місті Феодосіополь під керівництвом архімандрита Нурвела, суворого аскета, про якого відомо, що він протягом 60 років не куштував вареної їжі, не лягав для сну, а відпочивав стоячи, спираючись на свій жезл. У цьому монастирі преподобний Дометій був висвячений у сан диякона, але коли архімандрит Нурвел вирішив поставити його на пресвітера, святий, вважаючи себе негідним, усамітнився на пустинній горі в Сирії, в межах Кіра. Там він жив під відкритим небом, а коли до нього прийшли двоє учнів, почав жити разом з ними в печері. У 363 році повз місцевості, в якій подвизались відлюдники, проходило військо імператора Юліана Відступника, який прямував у похід проти персів. За його наказом Дометій разом з учнями був закиданий камінням.

за матеріалами: cerkva.vn.ua

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ