Українська

5 серпня – день шанування Почаївської ікони Божої Матері

Душекорисні речі - Серпень

Сьогодні, 5 серпня (23 липня за ст.ст.) – день шанування однієї з найбільш відомих святинь слов’янського світу – Почаївської ікони Божої Матері.

Почаївська ікона Божої Матері — древня чудотворна ікона, одна з найбільш шанованих Православною церквою, зберігається в Почаївській Лаврі (м.Почаїв, Кременецького району, Тернопільської області).

Свій початок історія прославленої Почаївської ікони Божої Матері бере з 1559 року. У середині XVI століття на Волині, недалеко від Почаєва, в помісті Орлі жила православна поміщиця Ганна Гойська, що залишилася вдовою по кончині свого чоловіка Богдана Гойського, земського судді. Походила вона зі старовинного дворянського роду Козинських.

Того часу волинською землею проїздив грецький митрополит Неофіт, який прямував до багатої Москви, сподіваючись вимолити в неї допомогу для своєї скривдженої магометанами Церкви. 1559 року на щире прохання Ганни Гойської він зупинився в її маєтку.

«Богобоязлива Гойська» сердечно прийняла в себе іменитого гостя та за звичаєм з найглибшою повагою сумлінно опікувалася ним.

На подяку за сердечну гостинність, а, ймовірніше, натхненний Самою Царицею Небесною, Неофіт благословив Гойську древньою іконою Богоматері з Предвічним Немовлям — образом, який привіз із Константинополя. Вірогідно, цю заповітну родову святиню він узяв із собою як благословення в далекий нелегкий шлях — спочатку до Константинопольського Патріарха, а потім за його дорученням — до Росії, і завжди зберігав цей образ при собі, поки Промисел Божий не повелів залишити її на Волині у милосердної благочестивої вдови.

Отриманий великий дар Гойська зберігала певний час у своїй замковій молитовні. Аж ось, за тогочасними розповідями, домашні побожної вдови почали помічати, що від ікони виходить якесь незвичайне світло. Слуги сповістили про це поміщицю, але вона довго не зважала на їхні розповіді, поки, нарешті, сама не побачила в сонному видінні ікону «у великому світлі». Але й тоді Гойська не звернула на це особливої уваги, поки світло, що виходить від ікони, не побачила вже наяву. Минуло ще трохи часу, і благодатна сила, яка виходила від образу, дала знати про себе першими чудесами.

У Ганни Гойської був сліпий від народження рідний брат Пилип Козинський. Ганна підказала йому звернутися з молитвою до дарованого образу Пресвятої Богородиці з проханням про дарування зору. І щойно її брат від усього серця помолився перед святинею, очі йому відкрилися, і він почав бачити, ніби ніколи й не був сліпим.

Після такого безсумнівного чуда, що сталося на очах у людей, Гойська вже не зважувалася тримати ікону в себе, а, зібравши ченців, священиків і безліч православного люду, з хресним ходом та співами перенесла її на Почаївську гору та віддала на вічне зберігання ченцям, які мешкали в тамтешніх печерах.

Почаївська гора була відома ще з 1240 року, під час розорення Русі татарами: на ній пастухам було явлення Пресвятої Богородиці і зберігся слід стопи Небесної Владичиці. З часу явлення Божої Матері на горі стали трудитися ченці-відлюдники, зокрема ченці розореної Києво-Печерської Лаври. Після ж перенесення туди чудотворного образу Богоматері на горі утворилася обитель.

Чудесне зцілення і наступне за ним урочисте перенесення ікони з маєтку Гойської до Почаївських іноків сталося, ймовірно, у першій половині 1597 року. Бо вже 14 листопада 1597 Гойська жертвує на розбудову Почаївського монастиря великі кошти, невдовзі будує церкву на честь Успіння Божої Матері та забезпечує її всім потрібним; дарує ченцям свою спадщину: землі, сіножаті, млини; щедро прикрашає чудотворну ікону.

З цього часу від ікони виливаються чудеса, ніби рікою. Сотні разів усенародно засвідчено цілющу силу, що виходила від чудотворного образу Почаївської Божої Матері. Якої тільки допомоги не отримували від неї люди! Не даремно у книзі «Записів чудес Почаївських» її названо «скорботних матерів розрадою».

У 1664 році юний син поміщика Івана Жабокрицького Симеон, омивши водою очі від Стопи Богоматері, зцілився від величезного більма на оці. Однак невдовзі він тяжко захворів і помер. Батьки, оплакавши його, вже приготували тіло до поховання, тим часом бабуся небіжчика, пані Свіщевська, зі сльозами благала Пресвяту Богородицю на горі Почаївській: «Сього внука мого присвячую Тобі, — молилася вона, — тільки яви на ньому благодать Свою, зглянься на сльози батьків, зроби його живим і здоровим». Після цього померлий, який пролежав від ночі до полудня, раптом простягнув руки та попросив пити і їсти, а незабаром устав зі свого смертного ложа.

1674 році один монах, який перебував у турецькому полоні та гаряче молився Пресвятій Діві Почаївській, у день Успіння був чудесним чином перенесений до Почаєва, де донині зберігаються його кайдани.

1704 року якийсь юнак, що прийшов до Почаєва на свято Успіння, під тиском натовпу впав у колодязь, але, від серця увізвавши до Почаївської Божої Матері, в останню мить учепився за невідомо ким простягнуту йому мотузку.

На Успіння 1710 року  подружжя з Жовкви принесло в Почаїв своє хворе дитинча, сподіваючись на його зцілення. Але тут дитина померла. Тоді деякі прочани порадили віднести померлого до церкви і покласти перед чудотворною іконою Божої Матері. «Це ж було, — як каже запис того часу, — щоб більшою славою Пресвята Діва Богородиця вшанована була, ніж від звичайного одужання дитини». І от батьки несуть мертве дитя у храм, починають зі сльозами молитися перед святою іконою і раптом бачать: дитина начебто прокидається, плаче і кличе: «Мамо!..» — І ось уже встає, немовби скинувши із себе смерть і хворобу.

1742 року чоловік на прізвище В’єнковецький, впавши взимку з коня, розбив об пень собі голову. Стікаючи кров’ю, він звернувся до Божої Матері, «чудодійствующую на горі Почаївській», і за молитвою перед ним з’явився невідомий чернець, підняв його, посадив на коня і раптом зник; після цього вершник успішно вернувся додому і незабаром оговтався від поранення.

Та, напевно, найбільш відоме чудо сталося 1675 року. Влітку 1675 р. монастир осадили турки. Сили захисників були нікчемні: слабка монастирська огорожа, а декілька кам'яних будівель не представляли для ворогів серйозної перешкоди. Ченці і миряни старанно молилися перед чудотворною іконою, звертаючись за заступництвом до Пресвятої Богородиці і преподобного Іова Почаївського. Раптово над храмом з'явилася Сама Небесна Цариця. На чолі Богородиці з'явилося ураженим туркам і численне небесне воїнство. З переляку турки стали стріляти у видіння, але стріли поверталися назад, вражаючи їх самих. У паніці, вбиваючи один одного, вони бігли з монастиря. Деякі з полонених згодом хрестилися і назавжди залишилися в Почаївській обителі.

Почаївське чудо 1675 року пізніше намальоване було в соборі на лівій стіні, а також намальоване при вході в Печерну церкву, де лежать мощі преподобного Іова.

Того ж 1675 року при облозі монастиря турками одному монахові вороги відтяли голову. Монах узяв свою голову в руки і пішов з нею в собор до ікони пресвятої Богородиці — поклав свою голову перед Нею і тоді упокоївся.

Безліч зцілень та чудес було явлено людству з тих часів і до наших днів. Богородиця є безперестанною молитвеницею і заступницею роду людського, а особливо тих, хто звертається до неї з щирою молитвою, як до великої заступниці перед Господом. «Радуйся росо небесна», так величають ту, яка напуває людство зціленнями від душевних і тілесних хвороб.

Ось уже понад чотириста років, як перебуває ця ікона в Почаївській обителі, залишаючись свого роду осередком її молитовного життя.   Далеко не на кожну людину виливаються чудеса, але кожному, хто звертається до чудотворного образу із сердечною вірою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна чи тілесна.

Підготував: протодиякон Мирослав Юрочко,

клірик Свято-Михайлівського

кафедрального собору м. Житомира

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ