Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Свято-Михайлівський кафедральний собор в Житомирі є одним з найдревніших храмових споруд України та Житомирщини. Хоча вік цього виличного храму не великий, адже споруджений він у 1856 році. Цей величний собор переніс чимало випробувань впродовж своєї історії. Довгий час храм був зачинений у період радянської влади і лише з відновленням незалежності України молитва у стінах собору зазвучала знову.

Під своїми склепіннями величний храм зібрав чимало святинь одна з яких частичка святої Великомучениці Варвари. Прикластися до якої мають змогу постійні парафіяни та гості Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Житомира.

Свята Великомучениця Варвара народилася в місті Іліополі (сьогоднішня Сирія) в знатній язичницькій родині під час правління імператора Максиміна (305-311 рр.).

Батько Варвари – Діоскор, який рано втратив свою дружину, хотів уберегти свою красиву дочку від сторонніх поглядів та позбавити її спілкування з християнами та звів для дочки спеціальний замок, звідки вона могла виходити тільки з його дозволу.

Споглядаючи з висоти вежі красу Божого світу, Варвара часто відчувала бажання дізнатись про свого істинного Творця. Коли приставлені до неї вчителі говорили, що світ створений богами, яких шанує її батько, то вона подумки говорила: «Боги, яких шанує мій батько, зроблені руками людськими. Як же вони могли створити таке пресвітле небо і таку земну красу? Тільки один повинен бути такий Бог, Якого створила не людська рука, але що Сам Він має власне буття». Так Свята Варвара навчалася пізнавати Творця від споглядання творінь видимого світу.

З часом до Діоскора почали приходити багаті та знатні женихи, просячи руки його дочки. Батько, який давно мріяв про заміжжя Варвари, вирішив завести з нею розмову про шлюб, проте почув від неї рішучу відмову. Діоскор вирішив, що з часом настрій дочки зміниться й у неї з'явиться схильність до заміжжя. Для цього він дозволив їй виходити з вежі, сподіваючись, що в спілкуванні з подругами вона побачить інше ставлення до заміжжя.

Одного разу, коли Діоскор знаходився в тривалій подорожі, Варвара познайомилася з місцевими християнками, які й розповіли їй про Триєдиного Бога, про Божество Ісуса Христа, про Його втілення від Пречистої Діви та про Його добровільне страждання та Воскресіння.

Сталося так, що в той час в Іліополі проїздом з Олександрії перебував священик під виглядом купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе та просила здійснити над нею Святе Таїнство Хрещення. Освічена благодаттю Хрещення, Варвара ще з більшою любов'ю звернулася до Бога. Вона обіцяла присвятити Йому все своє життя.

За час відсутності Діоскора у його будинку велося будівництво кам'яної вежі та робітники за наказом господаря повинні були спорудити два вікна з південної сторони будівлі. Але Варвара, прийшовши одного разу подивитися на будівництво, впросила їх зробити третє вікно на честь Пресвятої Тройці. Коли ж повернувся батько, то зажадав пояснень. Почувши це від своєї дочки чому збудовано третє вікно, Діоскор дуже розлютився. Він кинувся на неї з мечем, проте Варвара встигла вибігти з будинку та сховалась в гірській ущелині.

Вечором Діоскор, за вказівкою одного пастуха, все ж знайшов Варвару та з побоями притягнув додому. Зранку він відвів її до міського правителя і сказав, що відмовляється від неї, бо вона відкидає богів і якщо не навернеться до них знову, то не буде його дочкою.

Довго вмовляв градоначальник Варвару не відступати від древніх батьківських законів та не противитися волі батька. Але Свята мужньо викривала оману ідолопоклонників і сповідувала Ісуса Христа Богом. Тоді її почали сильно бити воловими жилами, після чого робили глибокі рани жорсткою волосяницею.

В кінці дня Варвару відвели до в'язниці. Вночі, коли її розум був зайнятий молитвою, їй явився Господь і сказав: «Не бійся, наречена Моя, бо Я з тобою. Я бачу подвиг твій і полегшу твої страждання... ".

Наступного дня всі були здивовані, побачивши, що на її тілі не залишилося ніяких слідів від недавніх катувань. Бачачи таке диво, одна християнка, на ім'я Юліанія, відкрито сповідала свою віру та оголосила бажання постраждати за Христа.

Обох мучениць почали водити оголеними по місту, а потім повісили на дереві та довго катували. Їхні тіла рвали гаками, палили свічками та били по голові молотком. Від таких тортур неможливо було залишатися живими, якби мучениць не зміцнювала сила Божа.

Залишаючись вірними Христу, за наказом правителя, мучениці були обезголовлені. Святу Варвару стратив її батько – Діоскор. Сталось це 17 грудня 306 року. Незабаром безжального батька вразила блискавка, перетворивши його тіло в попіл.

Мощі Святої Великомучениці Варвари в VI столітті були перенесені до Константинополя, а в XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комнина (1081-1118 рр.), княжна Варвара, одружуючись з великим князем Київським Святополком-Михайлом Ізяславичем, привезла їх із собою до Києва.

Спочатку вони знаходились у Михайлівському Золотоверхому монастирі до часу його зруйнування, а зараз – в Свято-Володимирівському Патріаршому Кафедральному Соборі м. Києва.

за матеріалами

МОЛИТВА ДО СВЯТОЇ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ВАРВАРИ

О, свята славна i всехвальна великомученице Христова Варваро!

Стоячи перед святою іконою твоєю х мощами, поклоняюся і з любов’ю цілую її. Страждання твої мученицькі і в них Самого Страстоположника Христа, давшого тобi не тiльки в Нього вiрувати, а й за Ним страждати, ублажаю похвалами і молю тебе, вiдому за нас ходатайницю: моли зі мною i за мене, умолимого від Своєї благоутробності Бога, нехай милостиво почув мене, просящого Його благостиню, i нехай не відкине від мене всякі для спасiння і життя потрібні прохання, дасть мені християнське закінчення життя - безболiсного, непостидного, мирного, причасного Божественних Таїн причасну i всiм на всякому мiсцi у всякiй скорботi потребуючим Його допомоги і чоловіколюбства, подасть Свою велику милість благодаттю Божою i твоїм заступництвом і молитвами завжди  перебувати здоровими душею і тілом.

Славимо дивного у святих Своїх Бога, не відкидаючи допомоги Своєї вiд нас завжди, нині i повсякчас i на вiки вiків.

Амiнь.