Українська

26 травня - перенесення мощей прмч. Макарія , архим. Канівського, ігум. Пінського, Переяславського чуд. Мц. Глікерії

Душекорисні речі - Травень

Преподобномученик Макарій Овруцький

Народився в 1605 р. у місті Овручі, на Волині, в знатній сім'ї Токаревських, відомих ревнителів Православ'я. В 1614-1620 рр. святий навчався при Успенському Овруцькому монастирі і після смерті батьків став ченцем цього монастиря, почавши своє служіння з меншого монастирського чину - послушника. У 1625 р. чернець Макарій з благословення архімандрита переходить в Куп’ятицький Пінський монастир. У 1630 р. святий був посвячений у сан ієродиякона, а в 1632 р. - в сан ієромонаха. У 1637 р. настоятель Куп’ятицького монастиря послав його до Київського митрополита Петра Могили, який помітив в ієромонаха Макарія відданого сина Церкви Божої, і в 1638 р. призначив його настоятелем Кам'янецького Воскресенського монастиря (Гродненська область). З 1642 р. преподобний Макарій керував братією Куп’ятицького монастиря, з 1656-1659 рр.. очолював Пінський монастир, а з 1660 р. керував братією рідного Успенського Овруцького монастиря.

 

Більше десяти років тривала безперервна боротьба з латино-поляками в Овручі. Тільки в 1671 р., після спустошення Овруча татарами, архімандрит Макарій залишив монастир і відправився для духовних подвигів в Києво-Печерську лавру. Але захисники Православ'я потрібні були не тільки в Києві, і преподобний Макарій був призначений настоятелем Канівського монастиря, де він знову був попереду не вщухають битви за Православ'я.

Помер преподобний Макарій мученицьки від турків, які 4 вересня 1678 напали на монастир. Св. Макарій зустрів ворогів з хрестом в руках на паперті храму. Турки повісили настоятеля за руки і за ноги між двох стовпів. Через два дні преподобномученику відрубали голову (U 7 вересня 1678). Свідки мученицької кончини преподобного Макарія внесли його тіло в монастирський храм, в якому для безпеки зачинилися. Але повернувшись турки обклали церкву дровами і спалили всіх, що переховувались в храмі. Коли городяни Канева, які залишились живими, стали розбирати тіла загиблих, то тільки одне тіло було знайдено в цілості й було ніби живе, - це тіло преподобномученика Макарія, одягнене у волосяницю, з хрестом на грудях і з іншим хрестом у руці. Святе тіло було поховано в тому ж храмі під жертовником 8 вересня 1678.

Преподобномученик Макарій був чоловіком високо праведного і духовного життя, уславлений ще за життя чудотворенням і даром прозорливості. Життєвий подвиг, здійснений преподобномучеником, був подвигом захисту православної віри в умовах нерівної виснажливої боротьби, коли захищати можна було тільки майбутнє Української Православної Церкви, оскільки те, що збереглося від урагану унії, зносилося татарськими набігами.

У 1688 р. при оновленні храму гріб преподобномученика був відкритий, і в ньому знайдене нетлінне тіло святого. Чотири рази відбувалося перенесення мощей, заради їх збереження, а з 1965 р. вони знаходяться в храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Черкаси.

Свята мц.Гликерія

Свята Гликерія мученицьки постраждала за Христову віру в II столітті під час гоніння на християн імператора Антоніна (138-161). Вона походила з знатного роду, батько її Макарій був градоначальником Риму, згодом він переселився до Фракийске місто Троянополь. Свята Гликерія рано втратила батька і матір. Зблизившись з християнами, вона навернулася до істинної віри і щодня відвідувала храм Божий. Правитель Троянополя Савин, отримавши імператорський наказ про примус християн до принесення жертв ідолам, призначив для жителів міста день загального поклоніння ідолу Зевсу. Свята Гликерія твердо вирішила постраждати за Христа і розповіла про свій намір християнам, просила їх молитися про те, щоб Господь послав їй твердість до перенесення страждань. В день свята Зевса свята Гликерія, накресливши на своєму чолі знамення Хреста, з'явилася в капище; свята стала на узвишшя в променях сонця, зняла покривало з голови, показавши всім святий Хрест, написаний на її чолі. Вона гаряче молилася Богу, щоб Він напоумив язичників і поламав кам'яного ідола Зевса. Раптово почувся грім, статуя Зевса звалилася на підлогу й розбилася на дрібні частини. У люті правитель Савин та жерці наказали народові побити святу Гликерію камінням, але кинуті камені не торкнулися святої. Святу Гликерію вкинули в темницю, куди до неї прийшов християнський священик Филократ і зміцнив мученицю на майбутній їй подвиг. Вранці, коли почалися катування, раптово серед мучителів з'явився Ангел, і всі вони попадали на землю, охоплені жахом. Коли видіння зникло, то за наказом Савіна, який ледь здобув дар мови, святу знову відвели до в'язниці, двері якої міцно замкнули і запечатали особистим перснем правителя, щоб ніхто не зміг до неї проникнути. У весь час ув’язнення Ангели Божі приносили святій Гликерії їжу і пиття. Через багато днів Савин прийшов до в'язниці і сам зняв печатку. Увійшовши до святої, він був вражений, побачивши її живою і здоровою. Відправившись в місто Іраклію, Савин наказав вести туди ж і святу Гликерію. З цього міста вийшли їй назустріч іраклійські християни з єпископом Дометієм на чолі, який перед усіма виголосив молитву Господу про зміцнення святої в мученицькому подвигу. У Іраклії святу Гликерію посадили в розпечену піч за відмову принести жертву ідолам, але вогонь у ній одразу згас. Тоді правитель, у божевільній люті, наказав здерти з голови святої Гликерії шкіру. Потім оголену мученицю кинули до в'язниці на гостре каміння, вона ж безперервно молилася й опівночі до в'язниці з'явився Ангел і зцілив її рани. Тюремний наглядач Лаодикій, що прийшов вранці за святою, спочатку її не впізнав, думаючи, що мучениця зникла і хотів себе вбити, боячись покарання, але свята Гликерія зупинила його. Вражений дивом, Лаодикій увірував в істинного Бога і просив молитов святої, щоб і йому постраждати і померти за Христа разом з нею. "Йди за Христом і ти спасешся", - відповіла йому славна мучениця. Лаодикій поклав на себе узи, якими була пов'язана свята, і на суді оголосив правителю і всім присутнім про чудесне зцілення святої Гликерії Ангелом і визнав себе християнином. Новий обранець Божий був негайно усічений мечем. Християни, таємно взявши його останки, з честю їх поховали, а свята Гликерія була віддана на поталу звірам. З великою радістю вийшла вона на страту, але випущена на святу левиця смиренно підповзла до неї і, пестячи, лизала їй ноги. Нарешті, свята з молитвою звернулася до Господа, просячи, щоб Він взяв її до Себе. У відповідь вона почула Голос з Неба, що закликав її до Небесного блаженства. В цей час на святу була випущена інша левиця, яка кинулася на мученицю і забила її, але не розтерзала. Єпископ Дометій та іраклійські християни з честю поховали святу мученицю Гликерію. Вона постраждала за Христа близько 177 року. Святі мощі її прославилися витіканням цілющого мира.

За матеріалами сайту: cerkva.vn.ua

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ