Українська

22 вересня - Православна Церква вшанувала пам'ять праведних Богоотців Іоакима і Анни. Знайдення i перенесення мощей святителя Феодосiя, архиєпископа Чернiгiвського.

Душекорисні речі - Вересень

Православна Церква вшанувала пам'ять праведних Богоотців Іоакима і Анни

Хоча в Святому Писанні нічого не сказано про батьків Пресвятої Богородиці – Іоакима та Анну, все ж таки протоєвангеліє Якова, що належить до апокрифічних книг, подає нам деякі відомості. Згідно з цим переданням, Анна походила з роду царя Давида і була донькою священика Матана з коліна Юди і тіткою св. Єлисавети, матері св. Іоана Хрестителя. Свята Анна, матір Богородиці — мати Діви Марії, від якої народився Ісус Христос.

Анна відзначалася побожністю і милосердям до вбогих. Незважаючи на те, що пара була вже давно одруженою (п'ятдесят років жили в шлюбі ) дітей у них не було, про що все життя журилися. Їм доводилося терпіти презирство й глузування, адже в той час бездітність вважалася ганьбою. Але вони ніколи не нарікали й тільки гаряче молилися Богові, смиренно сподіваючись на Його Волю. Одного разу, під час великого свята, дарунки, які праведний Іоаким взяв у Єрусалим для приношення їхньому Богові, не були прийняті священиком Рувимом, який вважав, що бездітний чоловік недостойний приносити жертву Богові. Це дуже засмутило старця, і він, вважаючи себе найгіршим з людей, вирішив не повертатися додому, а оселитися на самоті в пустельному місці. Його праведна дружина Анна, довідавшись, якого приниження зазнав її чоловік, стала в пості й молитві скорботно просити Бога про дарування їй дитини. У пустельній самоті й постуванні про те ж просив Бога і праведний Іоаким. І молитва святого чоловіка й жінки була почута: їм обом Архангел Гавриїл сповістив про те, що народиться в них Дочка, Яка благословить весь рід Людський. За велінням Небесного Вісника, праведні Іоаким і Анна зустрілися в Єрусалимі. Добра звістка виявилася правдою, Анна зачала й народила дочку Марію.

За іудейським звичаєм, у 15-й день після народження дитини їй було дане ім'я, Зазначене ангелом Божи, - Марія. Батьки з подяки Господу пообіцяли віддати дитину до храму. За переказом, коли дівчинці виповнилося шість місяців, Анна поставила її на землю, щоб подивитися чи може та стояти. Марія зробила 7 кроків і повернулася в руки матері. Тому Анна вирішила, що дочка не буде ходити по землі, поки її не введуть у храм Господній. Анна облаштувала особливе місце в спальні доньки, куди не допускалося ніщо нечисте, і призвала непорочних дочок іудейських, щоб вони доглядали за дитиною.

Анна упокоїлася у Господі ще перед Благовіщенням. У цей празник Свята Церква закликає нас оспівувати Христа Господа, що преставив Анну із земного життя до безконечної слави, бо вона «Мати Богородиці і Вседіви». Святий Іоаким преставився через кілька років по введенні дочки у Храм у 80-літньому віці. Свята Анна померла в 79 років, через два роки після чоловіка, провівши їх при храмі поруч із дочкою.

Поховані Іоаким і Анна поблизу майбутньої гробниці своєї дочки, у Гефсиманському саду, під Елеонською горою, неподалік від Єрусалиму. Ці гробниці перебували на краю Іосафатової долини, яка лежала між Єрусалимом і Елеонською горою.

Мощі святої Анни (частина лівої стопи) зберігаються в афонському монастирі Котлумуш.

Більшість ікон, присвячених Зачаттю святої Анни, зображують Пресвяту Діву, Яка ногами топче змія. Внизу ікони, по її боках, святі Іоаким та Анна зображуються, зазвичай, з піднятими догори і молитовно складеними руками; їх очі також спрямовані вгору та споглядають Божу Матір, Яка немовби у повітрі з розпростертими долонями; під Її стопами зображена куля, оповита змієм, який символізує диявола, котрий намагається підкорити своїй владі весь світ в особі прабатьків, які згрішили. Існують також ікони, на яких свята Анна тримає на лівій руці Пресвяту Діву в дитячому віці. На обличчі святої Анни відображене особливе благоговіння.

Знайдення i перенесення мощей святителя Феодосiя, архиєпископа Чернiгiвського

До нашого часу дійшло відносно мало відомостей про життя і діяльність святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського. Першопричиною цього могла бути його незвичайна скромність та християнське смирення. Про його походження та юні роки можна говорити лише на підставі відповідних припущень. Рік його народження невідомий - вірогідно, це був початок 30-х років XVII ст. Також невідоме ім'я, яке було дано йому під час святого хрещення. А місць народження святителя Феодосія в різних історичних джерелах наводиться не менше семи. Серед них і місто Чернігів, і село Сємешково Стародубського повіту Чернігівської губернії, і місто Уланів Літинського повіту Подільської губернії, і навіть Київ. І все ж таки найбільш справедливою слід вважати думку архієпископа Філарета Гумілевського про походження святителя Феодосія із задніпровської, тобто Правобережної України, яка на той час була під Польщею.

Святитель Феодосій належав до дворянського роду Полоницьких-Углицьких, його батько Микита був священиком, мати звалася Марією. В їхнім роду було багато священиків і навіть ченців. Сина батьки виховали в страху Божому та християнському благочесті, яким прикрашалося все його життя.

Змалечку він був вразливим, але смирним і слухняним хлопчиком, а вже з юних літ горів палкою любов'ю до Бога та ревністю до храму Божого. Початкову освіту здобув вдома, а десь в кінці 40-х років вступив до Києво-Братської колегії, що знаходилась при Богоявленському монастирі на Подолі.

Існує думка, що Феодосій навчання не закінчив, а разом з Євстратієм Полоницьким пішов до війська Богдана Хмельницького. Лише в кінці 50-х років повернувся до Києва і прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі. Чернече ім'я Феодосій узяв собі на честь першозасновника чернечого життя на українській землі - преподобного Феодосія Печерського.

На той час Україна вже була приєднана до Московської держави. Київською митрополією управляв митрополит Діонісій Балабан, який, як й інше українське духовенство, вважав себе вищим за московське. Він звернув увагу на смирення і зразкове чернече життя молодого ченця Феодосія Углицького і призначив його архидияконом Києво-Софійського собору. Але невдовзі митрополит Діонісій змушений був виїхати з Києва спочатку в Чигирин, а потім у Корсунь, а Феодосій став намісником митрополичого дому. Проте й тут він відчував великий потяг до мовчання та нестримне бажання перебувати в постійному молитовному спілкуванні з Богом. Тому й опинився Феодосій у старовинному Крупицькому Свято-Миколаївському монастирі, який знаходився на березі річки Сейм, недалеко від Батурина (тепер - Чернігівська область), і який здавна славився суворістю чернечого життя. Тут він був висвячений у сан ієромонаха і різко відрізнявся від іншої братії доброчесним життям і духовною мудрістю. У 1662 році він був призначений ігуменом Свято-Онуфріївського монастиря, що недалеко від Корсуня (тепер - Черкаська область). Показавши протягом двох років неабияку здібність у монастирському управлінні, у 1664 році Феодосій був призначений настоятелем відомого Києво-Видубицького монастиря. Тоді ця обитель була у великому запустінні після перебування під владою Польщі. Знадобилось багато сил і вміння, щоб поновити його діяльність. І настоятель Феодосій з Божою допомогою, організувавши братію, досить швидко привів монастир до колишньої краси і благоустрою, навіть заснував при ньому музичну школу. Монастирський хор славився не тільки в Києві, а й по всій українській землі та навіть і в Москві. Там і виклопотав Феодосій царську грамоту про дозвіл Видубицькому монастирю присилати своїх представників до Москви для збору милостині.

У 1685 році ігумен Феодосій брав участь у виборах Київського митрополита Гедеона Четвертинського і їздив на його затвердження до Москви. А на затвердження в Москву на той час із подібними справами їздили такі духовні особи, яких виставляли перед царем і патріархом як достойних для призначення на вищі посади.

До речі, ще в 1666 році Феодосій з шістьома київськими ігуменами підписав листа на ім'я царя з проханням надати грамоту-дозвіл українському духовенству самому, як і раніше, обирати митрополита.

У 1688 році помер архимандрит чернігівського Єлецького монастиря Іоаникій Галятовський - однокласник Феодосія по Києво-Братській колегії. На його місце було переведено ігумена Видубицького Феодосія, звичайно ж за ініціативою архиєпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Лазаря. З цього часу діяльність святителя Феодосія до кінця його земного життя буде проходити лише на Чернігівщині. 24-річне ігуменство Феодосія Углицького в Києво-Видубицькому монастирі закінчилося.

За роки управління Єлецьким монастирем він декілька разів представлявся кандидатом на вищі посади.

11 вересня 1692 року архимандрит Феодосій у Москві був наречений на єпископа, а врочиста хіротонія була здійснена через два дні в Московському Свято-Успенському соборі, і тоді ж був він піднесений до сану архієпископа. Додому святитель Феодосій повернувся з царською грамотою, що підтверджувала його святительські права. Але святий Феодосій продовжував зберігати всю «простоту чернечого життя, в доброму послуху святителю Лазарю перебуваючи і всім являючи зразок смирення». Кончина архиєпископа Лазаря настала 3 вересня 1693 року, а вже в січні наступного року Феодосій Углицький став архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським. Управління єпархією він здійснював недовго, біля двох з половиною років. За цей короткий час було відкрито Печеницький жіночий монастир і Любецький чоловічий монастир, а також освячено побудовані храми в Чернігівському Свято-Троїцькому та Домницькому монастирях. Незадовго до своєї кончини архиєпископ Феодосій запросив до себе намісника Брянського Свенського монастиря ієромонаха Івана Максимовича і висвятив його на архимандрита Чернігівського Єлецького монастиря, яким до того часу управляв сам. Таким чином, святитель Феодосій потурбувався про гідного собі спадкоємця на Чернігівській кафедрі. Невдовзі наступив час відходу до Господа, упокоївся святитель Феодосій 5 лютого 1696 року, саме в день святкування чудотворної ікони Єлецької Чернігівської, вона й зображена на його іконі. Похований він у кафедральному Борисоглібському соборі в склепі, який не замуровувався протягом 40 днів. Вже тоді виявилось нетління його мощів, а потім і численні випадки благодатної допомоги при його гробі. До сторіччя з дня кончини святителя за дорученням Синоду було перевірено 50 випадків його чудотворної допомоги. Знову була підтверджена повна нетлінність його мощів, які 9 вересня 1896 з хресним ходом були перенесені до Спасо-Преображенського собору і вкладені в нову срібну раку. Зарахування святителя Феодосія до сонму святих було здійснено Синодом ще в червні цього ж року.

У 20-х роках XX ст. святі мощі були зневажені безбожною владою і забрані із собору для «анатомірування». Тепер же вони мирно спочивають у Свято-Троїцькому соборі м. Чернігова, а святитель Феодосій вже протягом двох десятиріч є ще й покровителем тих народів, які потерпіли від страшної Чорнобильської катастрофи.

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ