Українська

12 вересня – перенесення мощей благовірного князя Олександра Невського

Душекорисні речі - Вересень

Святий благовірний князь Олександр Невський народився 30 травня 1220 року в м.Переславль-Заліський. Батько його князь Ярослав, в хрещенні Феодор (1246), був  братом святого благовірного князя Юрія Всеволодовича (1238; пам'ять 4 лютого).  Мати святого Олександра, Феодосія Ігорівна, рязанська княжна, була третьою дружиною Ярослава. Старшим сином був святий благовірний князь Феодор (1233; пам'ять 5 червня), преставився до Господа у віці 15 років. Святий Олександр був їхнім другим сином.

Дитинство Олександра Невського пройшло в Переславлі-Заліському, де княжив батько. Княжий постриг юнака Олександра (обряд посвячення у воїни) звершив у Спасо-Преображенському соборі Переславля святитель Симон, єпископ Суздальський (1226; пам'ять 10 травня), один з укладачів Києво-Печерського Патерика. Від благодатного старця-ієрарха отримав святий Олександр перше благословіння на ратне служіння в Ім'я Господнє, на захист Православної Церкви і рідної землі.

З ранніх років святий Олександр супроводжував у походах батька. У 1235 році він був учасником битви на річці Емайизі (у нинішній Естонії), де війська Ярослава цілковито розгромили німців. У наступному, 1236 році Ярослав їде до Києва, «посадивши» свого сина, святого Олександра, самостійно княжити в Новгороді. У 1239 році святий Олександр одружився, взявши в дружини дочку Полоцького князя Брячислава. Деякі історики говорять, що княгиня у святому хрещенні була тезоіменита своєму святому чоловікові і носила ім'я Олександра.

Починався найважчий час в історії Русі: зі сходу йшли, знищуючи все на своєму шляху, монгольські орди, із заходу насувалися німецькі лицарські полчища, які блюзнірськи називали себе, з благословення папи Римського, "хрестоносцями", носіями Хреста Господнього. У цей грізний час Промисл Божий передбачив для спасіння Русі святого князя Олександра — великого воїна-молитовника, подвижника і будівничого землі Руської.

Першими на землі Русі  вторглися шведи. Перед битвою святий Олександр, йому не було тоді ще 20 років, довго молився в храмі Святої Софії Премудрості Божої. І, згадавши псалом Давидів, сказав: «Суди, Господи, тих що зневажають мене і даремне борються зі мною, прийми зброю і щит, стань на допомогу мені». Архієпископ Спиридон благословив святого князя й військо його на битву. Вийшовши з храму, святий Олександр зміцнив дружину сповненими віри словами: «Не в силі Бог, а в правді. Одні  - зі зброєю, інші - на конях, а ми ж Ім'я Господа, Бога нашого закличмо!». З невеликою дружиною, сподіваючись на Святу Трійцю, князь поспішив на ворогів, — чекати підмоги від батька, що не знав ще про напад ворогів, не було часу.

Перед битвою було дивовижне знамення: воїн Пелгуй, у святому хрещенні Філіп, що стояв у морському дозорі бачив на світанку 15 липня човен, що пливе по морю, і на ньому святих мучеників Бориса і Гліба. І сказав Борис: «Брате Глібе, вели гребти, та допоможемо небожеві нашому Олександру». Коли Пелгуй повідомив про видіння князю, який прибув, святий Олександр наказав  по благочестю нікому не говорити про диво, а сам, підбадьорений, мужньо повів з молитвою військо на шведів. Ангел Божий незримо допомагав православному воїнству: коли настав ранок, на іншому березі річки Іжори, куди не могли пройти воїни святого Олександра, було знайдено безліч перебитих ворогів. Іноземці на чолі з зятем шведського короля Біргером зазнали нищівної поразки, причому сам Олександр переміг Біргера і зробив відмітину  на обличчі ворога гострим своїм копієм, як би помітивши його рабським клеймом.

За цю перемогу на річці Неві, здобуту 15 липня 1240, народ назвав святого Олександра Невським.

Небезпечним ворогом залишалися  і німецькі лицарі. У 1242 році німцям вдалося захопити Псков. Вороги похвалялися «підпорядкувати собі весь слов'янський народ». Святий Олександр, виступивши в зимовий похід, звільнив Псков, а навесні 1242 року дав Тевтонському ордену рішучий бій. На льоду Чудського озера 5 квітня 1242 року зійшлися обидва війська. Звівши руки до неба, святий Олександр молився. За його молитвою, з допомогою Божою, і ратним подвигом хрестоносці були повністю розгромлені.

Західні межі Руської землі були надійно захищені, настав час захистити Русь зі Сходу. У 1242 році святий Олександр Невський зі своїм батьком, Ярославом, виїхав в Орду. Митрополит Кирило благословив їх на нове многотрудне служіння: потрібно було перетворити татар з ворогів і грабіжників в шанобливих союзників, потрібна була «лагідність голуба і мудрість змії».

Священну місію захисників Руської землі Господь увінчав успіхом, але на це були потрібні роки праць і жертв. Князь Ярослав, батько святого,  віддав за це життя. У відносинах із Золотою Ордою святий благовірний князь Олександр виступав не як воїн, але як дипломат. Під час четвертої дипломатичної поїздки в Сарай Олександр Невський смертельно захворів. На зворотному шляху з Орди не доїжджаючи до Володимира, у Городці, в монастирі князь-подвижник мирно відійшов до Господа14 листопада 1263 року, завершивши свій життєвий шлях прийняттям святої чернечої схими з ім'ям Олексій.

Митрополит Кирило, духовний батько і подвижник у служінні святого князя, сказав в надгробному слові: «Знайте, діти мої, бо вже зайшло сонце землі Суздальської. Не буде більше такого князя в Руській землі». Святе тіло князя понесли до Володимира, дев'ять днів тривав шлях, і тіло залишалося нетлінним. 23 листопада, під час поховання святого князя в Різдво-Богородичному монастирі у Володимирі, було явлено Богом «диво дивне  і пам'яті гідне». Коли покладено було тіло святого Олександра в раку, економ Севастіян і митрополит Кирило хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти напутні духовні грамоти. Святий князь, як живий, сам простяг руку й узяв грамоту з рук митрополита. «І обійняв їх жах, і ледь відступили від гробниці його». Так прославив Бог свого угодника — святого воїна-князя Олександра Невського.

У 1380 нетлінні мощі князя були відкриті для місцевого поклоніння, а загальноцерковне прославлення святого Олександра Невського здійснилося за митрополита Макарія на Московському Соборі 1547 року. У 1724 р. Петро І заснував у Петербурзі монастир на честь великого співвітчизника (нині Олександро-Невська лавра) та звелів перевезти туди останки князя. Він же постановив святкувати пам’ять святого Олександра Невського 30 серпня  (12 вересня за н.ст.) в день укладення переможного Ніштадського миру зі Швецією, — так додатково посилилася роль Олександра як покровителя руського воїнства. Ім’я святого Олександра Невського завжди ототожнювалось в народній пам’яті з самовідданим служінням Вітчизні.

Церква відзначає пам'ять святого Олександра Невського 30 серпня за ст.ст. (12 вересня; день перенесення мощей) і 23 листопада за ст.ст. (6 грудня).

 

Підготував: протодиякон Мирослав Юрочко,

клірик Свято-Михайлівського

кафедрального собору м. Житомира

 
ЗАПРОШУЄМО
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ