Українська

13 жовтня - пам’ять святителя Михаїла, першого митрополита Київського і всієї Руси

Душекорисні речі - Жовтень

Пам’ять про першого Київського і всієї Русі митрополита Михаїла церква вшановує 13 жовтня (30 вересня за ст. ст.), напередодні свята Покрови Божої Матері.

Із життя святителя, яке написав митрополит Димитрій (Ростовський), ми дізнаємося, що святий Михаїл був першим митрополитом Київським, першим предстоятелем православної церкви в Русі-Україні.

Митрополит Михаїл родом з Сирії. У 988 році, під час Володимирового хрещення, патріархом Цареградським Миколою Хрисовергом, він був присланий до великого князя в Корсунь. З Корсуня митрополит прибув до Києва, разом з великим князем Володимиром. Михаїл був ревним розповсюджувачем християнства, проходячи різні країни, він насаджував насіння віри Христової.

Уся діяльність першого митрополита Київського Михаїла була схожою на апостольські труди. Він займався проповіддю Євангелія, відкривав по великих містах кафедри. Святитель Руської землі перш за все охрестив усе князівське оточення: синів князя Володимира, князівську знать і військо. «Того ж самого часу сам митрополит Михаїл, — писав святитель Димитрій Ростовський у книзі «Літопис-Синопсис», — охрестив наодинці в криниці або в джерелі всіх дванадцять синів Володимира, яких він мав від різних дружин. З того часу це джерело над Дніпром, де хрестилися сини Володимира, й понині називається Хрещатик». Православна Українська Церква ублажає святителя Михаїла як хрестителя першопрестольного града Києва.

У богослужбових піснеспівах труди святителя зазначено: «Красується град Київ до цього дня ризою хрещення одягнений від тебе, святителю». У трудах проповіді Святого Євангелія святителю допомагав і сам князь Володимир. Саме він наказав усіх жителів Києва зібрати на березі Дніпра для святого хрещення, яке здійснив митрополит Михаїл із багатьма пресвітерами. Хрещенням Києва було покладено початок просвітленню Київської Русі світлом євангельської істини. У Києві святитель на честь свого небесного покровителя заклав монастир Св. Архістратига Божого Михаїла і при ньому церкву, тоді ще дерев’яну. На цьому святому місці монастир перетворився на великий Свято-Михайлівський Золотоверхий. Після хрещення Києва святий Михаїл благословив князя Володимира на спорудження першої кам’яної Десятинної церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Святитель не дожив до завершення її будівництва, але в цьому храмі зберігалися його мощі.

Свт. Михаїл скрізь, де тільки міг будувати церкви, ставив священиків і дияконів і руйнував ідолів. Літописи говорять, що народ, який вірував у стародавнє марновірство, не без скорбот дивився на руйнування своїх ідолів, і коли бог їхній Перун кинутий був у Дніпро, то натовп, що біг за своїм ідолом, кричав йому в слід: Перуне, Видибай! тобто випливай. Ідол, несений стрімкими водами Дніпра, пристав до берега при самому місці, де після XI століття, був побудований монастир і названий Видубицьким.

На Київській митрополичій кафедрі святитель пробув недовго. Через чотири роки після офіційного хрещення Руси-України (992) святитель спочив у Бозі. Дані про його упокоєння надає Літопис Київський і Каталог митрополитів Московських. Дата кончини митрополита Михаїла викарбувана і на його надгробку. Було сказано, що він був покладений у Десятинній церкві. Але оскільки цей храм тоді ще не був закінчений, то деякі історики вважають, що спочатку його останки поклали в Михайлівській дерев’яній церкві, яка слугувала йому кафедрою, а вже потім перенесли до Десятинної церкви, яка стала кафедрою київських митрополитів, наступників святого Михаїла. Князь Володимир дуже тужив за ревним архіпастирем землі Руської, адже митрополит був йому добрим порадником у державницьких справах.

Приблизно 1103 р. за печерського ігумена Феоктиста мощі святителя Михаїла з невідомих причин були перенесені з Десятинної церкви до Антонієвих печер, а за печерського архімандрита Романа Копи, згідно з указом імператриці Анни Іоанівни від 27 липня 1730 р., 1 жовтня того ж року перенесені до Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Свято-Успенський собор Києво-Печерської лаври був підірваний більшовиками в 1942 р. Тому доля раки з мощами святителя Михаїла в подальшому — невідома. Швидше за все вона була знищена вибухом, як і багато інших поховань, які знаходились у соборі з давніх-давен.

Тропар, гл. 4:

Нині сповнилося пророцтво Первозваного з апостолів, що на цих горах засяє благодать і віра примножиться. Ось бо застарілий у невірстві — в божественній купелі відродився, і стали люди оновлені, царське священство, народ святий, Христове стадо. Його ж ти першим пастирем явився, перший Хрещенням послуживши, і нині, стоячи перед Владикою Христом, молися за спасіння народу нашого, бо ти до Бога сміливість маєш, як ієрарх Божий і священнослужитель.

Кондак гл. 2:

Мойсеєм другим став ти, отче, для народу нашого, бо переніс виноград духовний від єгипетського ідолослужіння до землі, пророцтвом передбаченої, що буде в цих краях утвердження віри, і на горах Київських піднесеться вище кедрів ливанських той плід, що вгамує голод усього світу, від нього споживши, тебе шануємо, Михаїле, Божий ієрарше.

Підготував диякон Василь Татарин

 

Священномученик Григорій, просвітитель Великої Вірменії.

Священномученик Григорій, просвітитель Великої Вірменії, народився в 257 р. Він походив з роду парфянських царів Аршакидів. Батько святителя Григорія, Анак, домагаючись вірменського престолу, вбив свого родича царя Курсара, за що весь рід Анака був знищений. Григорія спас один родич: він вивіз младенця з Вірменії до Кесарії Кападокійської і виховав в християнській вірі. Змужнівши, Григорій одружився, мав двох синів, але скоро овдовів. Синів Григорій виховав в благочесті. Один з них – Орфан, пізніше став священиком, а другий – Аростан прийняв чернечий постриг і пішов в пустелю. Щоб загладити провину свого батька, що вбив батька Тиридата, Григорій став вірним слугою його. Царевич Тиридат любив Григорія, як друга, але не терпів його християнського віросповідання. Після сходження на вірменський престол він став примушувати свтого Григорія до відреченню вд Христа. Несхильність святого ожорсточила Тиридата, і він віддав свого вірного слугу на страшні муки: страждальця підвісили в низ головою з каменем на шиї, декілька днів обкурювали сморідним димом, били, знущались, примушували ходити в чоботях зі цвяхами. Під час цих стражданнь святий Григорій співав псалми. В темниці Господь зцілив всі його рани. Коли Григорій знову став перед царем неушкодженим і радісним, той здивувався і наказав повторити катувння. Святий Григорій перетерпів їх, сумніваючись, з попередньою рішучістю і достоїнством. Тоді його облили гарячим оловом і кинули в рів, переповнений ядовитими гадами. Господь же зберігав Свого обранця: ядовиті змії не пошкодили його. Одна благочестива жінка годувала його хлібом, таємно опускаючи поживу в рів. Святий Ангел, сходячи до мученика, підбадьорював його сили і підкріплював дух. Так минуло 14 років. За цей час цар Тиридат звершив ще один злочин: він замучив святу діву Рипсимію, старицю ігуменю Гаинанію і з нею ще 35 дів одного з малоазійських церков.

Свята мучениця Рипсимія

Свята Рипсимія разом зі своєю ігуменню і сестрами втекла до Вірменії, не бажаючи одружуватись з імператором Діоклетіаном ( 284 -305рр.), який спокусився її красою. Про це Діоклетіан повідомив вірменському царю Тиридату і запропонував йому або прислати Рипсимію назад, або самому одружитись з нею. Слуги царя розшукали втікачів і стали умовляти Рипсимію підкоритися волі царя. Свята відповідала, що вона, як і всі сестри обителі, заручена з Небесним Женихом і одружитись не може. Тоді з неба пролунав голос: « Дерзайте і не бійтесь, бо Я з вами». Посланці зі страхом втекли. Тиридат віддав діву на найжорстокіші катувння, під час яких їй відрізали язик, розсікли їй чрево, осліпили і умертвили, розрубавши її на частини. Ігуменя Гаинанія за те, що надихала Рипсимію мужньо терпіти знущання за Христа, разом з двома сестрами-інокинями була віддана на такі ж муки, після чого їм відрубали голову. Решту 33-х сестер порубали мечами і кинули тіла їхні на поживу звірям. Гнів Божий вразив царя Тиридата, а також тих його наближених і воїнів, хто брав участь у катуванні святих дів. Одержимі бісами, вони уподібнились диким вепрам, носились по лісам розривали на собі одяг і гризли власне тіло. Через деякий час сестрі Тиридата Кусародухті було сповіщено у сні: « Якщо не буде витягнутий з рову Григорій, цар Тиридат не зцілиться». Тоді наближені до царя слуги підійшли до рову і запитали: « Григорію, чи живий ти? Григорій відповідав: « Благодаттю Бога мого я живий». Потім вони вивели святого мученика зарослого, почорнілого і дуже висохлого. Але, як і раніше він був твердий духом.

Святий звелів зібрати останки замучених дів; їх з честю поховали, а на місці поховання побудували церкву. В цю церкву святий Григорій привів біснуватого царя і велів йому молитися до святих мучениць. Тиридат зцілився, розкаївшись у своїх злочинах проти Бога, і прийняв зі всім своїм домом святе Хрещення. Наслідуючи приклад царя, хрестився і весь вірменський народ. Стараннями святого Григорія був побудований в 301р. Ечміадзинський собор на честь Зішестя Святого Духа. В 305 році. Святитель Григорій вирушив в Кесарію Кападокійську і там був поставлений архиєпископом Леонтієм на єпископа Вірменії. За свої апостольські труди він отримав ім’я Просвітителя Вірменії. Святитель Григорій навернув до Христа також багатьох людей сусідніх країн – Персії та Асирії. Розбудувавши Вірменську Церкву, святитель Григорій прикликав до єпископського служіння свого сина, Аростана-пустельника, а сам пішов в пустелю. Святитель Аростан в 325 році був учасником Першого Вселенського Собору, що засудив єресь Арія. Святитель Григорій, пішовши в пустелю, упокоївся в 335 році. Десниця і частина його святих мощей зберігається нині в скарбниці Ечміадзинського кафедрального собору в Вірменії. За традицією Вірменської Апостольської Церкви, яка дійшла до наших днів, цією десницею Верховний Каталікос-Патріарх всіх вірменів благословляє святе миро під час мироваріння.

за матеріалами: cerkva.vn.ua

 
ЗНАЙТИ