Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Святий апостол і євангеліст Марк, званий також Іван-Марк (Дії 12, 12), апостол від 70-ти, племінник апостола Варнави народився в Єрусалимі. Будинок його матері Марії примикав до Гефсиманського саду. Як говорить церковне передання, в ніч Хресних страждань Христа він слідував за Ним, загорнувшись у плащ, і втік від воїнів, які його схопили (Мк. 14. 51 – 52). Після Вознесіння Господнього будинок матері святого Марка став місцем молитовних зборів християн і притулком для деяких з апостолів (Дії 12, 12).

Святий Марк був найближчим сподвижником апостолів Петра і Павла , Варнави. Разом з апостолами Павлом і Варнавою святий Марк був в Селевкії, звідти відправився на острів Кіпр і пройшов його весь зі сходу на захід. У місті Пафі святий Марк був свідком того, як апостол Павло уразив сліпотою волхва Єліму (Дії 13, 6 – 12).

Після праць з апостолом Павлом святий Марк повернувся до Єрусалиму, а потім разом з апостолом Петром побував в Римі, звідки по його велінню відправився до Єгипту, де заснував Церкву.

Під час другої місіонерської подорожі апостола Павла святий Марк зустрівся з ним в Антіохії. Звідти він відправився на проповідь з апостолом Варнавою на Кіпр, а потім знову пішов до Єгипту, де разом з апостолом Петром заснував багато Церков, у тому числі у Вавилоні. З цього міста апостол Петро направив послання малоазійським християнам, в якому з любов’ю відгукувався про святого Марка, свого духовного сина (1 Пет. 5, 13).

Коли апостол Павло знаходився в кайданах у Римі, апостол Марк був в Ефесі, де кафедру займав святитель Тимофій. Разом з ним апостол Марк прибув до Риму. Там він і написав святе Євангеліє (близько 62 – 63).

З Риму святий Марк знову віддалився до Єгипту і в Александрії поклав початок християнському училищу, з якого згодом вийшли такі знамениті отці та вчителі Церкви, як Климент Олександрійський, святитель Діонісій, святитель Григорій Чудотворець та інші. Вболіваючи влаштуванням церковного Богослужіння, святий апостол Марк склав чин Літургії для Олександрійських християн.

Під час місіонерських подорожей святий Марк отримав наказ від Духа Святого знову йти до Александрії для проповіді і протидії язичникам. Там він оселився в будинку шевця Ананії, якому зцілив хвору руку. Швець з радістю прийняв святого апостола, з вірою слухав його оповідання про Христа і прийняв Хрещення. Слідом за Ананієм хрестилися багато жителів тієї частини міста, де він жив. Це порушило ненависть язичників, і вони збиралися убити святого Марка. Дізнавшись про це, святий апостол поставив Ананію єпископом, а трьох християн: Малка, Савіна та Кердина – пресвітерами.

Язичники напали на святого Марка, коли апостол здійснював Богослужіння. Його побили, волочили по вулицях міста і кинули до в’язниці. Там святий Марк удостоївся видіння Господа Ісуса Христа, Який зміцнив його перед стражданнями. На наступний день розлючений натовп знову для глуму волочив святого апостола по вулицях міста, але по дорозі святий Марк помер зі словами: “У руки Твої, Господи, віддаю дух мій ”.

Язичники хотіли спалити тіло святого апостола. Але коли розвели багаття, все померкло, пролунав грім і стався землетрус. Язичники зі страху розбіглися, а християни взяли тіло святого апостола і поховали його в кам’яній гробниці. Це було 17 квітня 63 року. У 310 році над мощами святого апостола Марка була побудована церква.

У стародавній іконографічній традиції, яка засвоїла святим євангелістам символи, запозичені з видіння святого Івана Богослова (Об. 4, 7), святий євангеліст Марк зображується з левом – в ознаменування могутності і царської гідності Христа (Об’явл. 5, 5). Святий Марк писав своє Євангеліє для християн з язичників, тому він зупиняється переважно на словах і справах Спасителя, в яких особливо проявляється Його Божественна всемогутність. Багато особливості його розповіді можна пояснити близькістю його до апостола Петра. Всі стародавні письменники свідчать, що Євангеліє від Марка є коротким записом проповіді та розповідей первоверховного апостола. Однією з центральних Богословських тем в Євангелії святого Марка є тема сили Божої, що здійснюється в немочі людської, бо Господь робить можливим те, що у людей неможливо. При дії Христа (Мк. 16, 20) і Духа Святого (13, 11) учні його йдуть по всьому світу і проповідують Євангеліє всьому створінню (13, 10, 16, 15).