Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Преподобний Антоній народився в Римі в 1067 році в заможній родині, яка трималася православного сповідання віри. Залишившись без батьків в 17 років, він взявся за вивчення творінь святих отців на грецькій мові. Потім він роздав частину спадку жебракам, а іншу поклав в дерев'яну бочку і кинув її в море. Сам же прийняв постриження в одному з пустельних скитів, де прожив 20 років.

Гоніння з боку латинян на православних змусило братію розійтися. Преподобний Антоній поневірявся, переходячи з місця на місце, поки не знайшов на пустинному березі моря великий камінь, на якому цілий рік прожив в пості і молитві. Страшна буря, яка відбулася 5 вересня 1105 року, зірвала камінь, на якому знаходився преподобний Антоній, і понесла його в море. Перед святом Різдва Пресвятої Богородиці камінь зупинився в 3 верстах від Новгорода на березі ріки Волхов біля села Волховського. Подію цю засвідчено в новгородських літописах. На цьому місці преподобний, з благословення Новгородського святителя Микити (+1109, пам'ять 14 травня), заснував монастир на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

На наступний рік риболови виловили бочку із спадком преподобного Антонія, кинуту в море багато років тому. Вказавши на те, що знаходилося в бочці, преподобний забрав її і купив для обителі землі.

Духовне подвижництво поєднувалося в обителі з напруженою трудовою діяльністю. Преподобний Антоній піклувався, щоб з монастирських доходів виділялася допомога жебракам, сиротам і вдовам. В 1117 році преподобний почав кам'яне будівництво в монастирі. До наших днів зберігся собор на честь Різдва Пресвятої Богородиці, побудований за життя преподобного в 1117-1119 роках відомим новгородським архітектором Петром, з фресковими розписами 1125 року. У 1131 році святитель Нифонт Hовгоpодський поставив преподобного Антонія ігуменом монастиря. Помер святий Антоній 3 серпня 1147 року в 79 років.

Мощі його знайдені 1 липня 1597 року нетлінними, і покладені в оковану сріблом раку. З того часу був установлений в його пам'ять хресний хід з Софійського собору, в першу п'ятницю після Петрова дня. Біля раки преподобного знаходилася гілка осоки, з якою він приплив з Риму, тримаючи її в руці. Так він зображається і на іконах. До 30-х років нашого століття мощі преподобного Антонія опочивали в соборній монастирській церкві Різдва Пресвятої Богородиці, в прибудові, освяченої на його честь. В теперішній час їх доля не відома.

Преподобні Ісаакій, Далмат і Фавст
Преподобні Ісаакій, Далмат і Фавст були ігуменами Далматської обителі. Преподобний Далмат служив у війську святого благовірного царя Феодосія Великого (379-395) і користувався його повагою. Залишивши світ, преподобний Далмат між 381-383 роками, разом із сином Фавстом, пішов в обитель преподобного Ісаакія, поблизу Константинополя. Преподобний Ісаакій постриг батька і сина в чернечий чин, і обидва вони стали вести суворе подвижницьке життя. Одного разу у Великий пост преподобний Далмат не куштував їжі протягом 40 днів, а потім, зміцнившись, до свята Вознесіння Христового пробув в захопленні, удостоївшись Божественних видінь. Наближаючись до кінця свого життя, преподобний Ісакій в 383 році поставив замість себе ігуменом преподобного Далмата, за іменем якого обитель стала називатися Далматською.

Преподобний Далмат з'явився ревним поборником Православної віри на III Вселенському Соборі в Ефесі (431), засудивши єресь Несторія.

Після Собору святі отці звели преподобного Далмата в сан архімандрита Далматської обителі, в якій він і помер дев'яносторічним старцем (після 446 року).

Про преподобного Фавста відомо, що він, подібно батькові, був великим аскетом і з чернечих подвигів особливо досяг успіху в пості. Після смерті батька преподобний Фавст став ігуменом обителі.