Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

У Посланні апостола Павла до Ефесян, особливо у четвертій, п’ятій та шостій його главах, ми знаходимо багато корисних практичних настанов для нашого життя, сполучених єдиною думкою: «Ви були колись темрявою, а тепер – світло в Господі: робіть, як діти світла» (Еф. 5:8).

Загалом образи світла й темряви дуже часто зустрічаються у Священному Писанні, особливо коли необхідно описати протилежність добра і зла, праведності та гріха, розрізнити угодне Богові від того, що суперечить Його волі. У перших рядках Євангелія від Іоана читаємо: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. […] У Ньому було життя, і життя було світлом людям. І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін. 1:1,4-5).

Той же святий апостол у своєму Першому соборному посланні пише: «Ось благовістя, яке ми чули від Нього [тобто від Ісуса Христа] i звіщаємо вам: Бог є світло, i немає в Ньому ніякої темряви. Коли ж ми кажемо, що маємо єднання з Ним, а ходимо в темряві, то ми неправду говоримо i не творимо істини» (1 Ін. 1:5-6).

Попри всю очевидність для нас образів світла й темряви, які вживаються у Священному Писанні, вони не такі прості, як можуть здаватися на перший погляд. Тут кожна людина, що має зір, а відтак має досвід розрізнення світла й темряви, може здивуватися. Бо хіба є щось складне у цій справі, щось глибоке чи таємниче?

Коли б ми говорили лише про речі цього, видимого світу, то й тоді б могли сказати, що від нього можемо навчитися глибинам духовної науки. Однак коли ми розмірковуємо над словом Божим, то маємо розуміти, що воно сповіщає нам не про саме лише видиме світло, але і про світло надприродне, відвічне, божественне.

Адже те світло, про яке пише апостол Іоан, не може бути світлом сотвореним, бо в Бозі, який Сам є Творцем, немає нічого сотвореного. А світло, як явище природи, було сотворене Богом у перший день творіння, як про це сповіщає нам книга Буття: «І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло. І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви» (Бут. 1:3-4). Отже, коли йдеться про божественне світло, ми маємо його відрізняти від того світла, яке спостерігаємо у навколишній природі. Однак і через дослідження цієї природи ми можемо отримати пізнання, корисне для нашого духовного життя.

В чому воно полягає? В тому, що світло не існує саме собою, але завжди має джерело. І навіть коли ми безпосередньо не бачимо цього джерела, ми все одно розуміємо, що видиме для нас світло пов’язане з ним і має від нього походження. Наприклад, похмурого дня, коли небо затягнуте хмарами, не бачимо ми диск сонячний – але нікому не спаде на думку сказати, що сонце зникло або що його не існує лише тому, що саме зараз очі наші не можуть підтвердити, що диск сонячний знаходиться над нами. Адже хоча не бачимо його – все одно бачимо світло, яке від нього походить, і пов’язуємо видиме з невидимим, наслідок – з причиною.

Цей досвід підказує нам, що коли ми бачимо плоди дії божественної благодаті, то повинні визнавати і Джерело, від Якого ця благодать походить. І якщо Бог для наших тілесних очей залишається невидимим – це не означає, що Його не існує. Бо коли стверджують так, то уподібнюються до дітей, які думають, що коли вони заплющують очі та нікого не бачать, то і самі вони сховалися і стали невидимі для інших. Отак діти віку цього, маючи засліплений духовний зір, думають, що раз вони не бачать Бога, то і Його Самого нібито «не існує».

Тому апостол Павло і нагадує: «Ви були колись темрявою, а тепер – світло в Господі: робіть, як діти світла». Колись через нечистоту серця, через засліплення від гріха ви перебували в темряві, а тому не бачили Бога. Тепер же справджуються на вас слова Спасителя: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8). І коли не бачимо Бога, не бачимо дії благодаті Божої, то це не тому, що їх нема, але тому, що духовні очі наші обтяжені чи засліплені. Відтак маємо дбати про очищення душі та не заспокоюватися доти, доки очі наші не розкриються для сприйняття Божественного світла.

Євангельський образ світла й темряви також наближає нас до розуміння природи добра і зла. Адже насправді існує лише світло, а темряви не існує. Тут багато хто може спитати: як же не існує темряви, коли ми знаємо, що вона є? Так, справді, темрява є як об’єктивна реальність, але вона не має власної природи існування. Бо темрява – це лише відсутність світла. Чим менше світла – тим більшою є темрява. Тому темрява і не має свого виміру, як має світло, і наука здатна вимірювати лише кількість, яскравість, швидкість світла, але не темряви.

Все це допомагає нам зрозуміти, що насправді існує лише добро, а зла – не існує. Зло – це лише відсутність добра. Це пустеля на місці колись плодючому і наповненому життєдайними водами. Це руїна і прах на місці прекрасних будівель. Саме тому зло не здатне до творення – воно лише руйнує вже сотворене, як хвороба руйнує тіло, як іржа сточує і з’їдає залізо, як гниття розкладає поживну їжу, роблячи з неї непотріб.

Ми, як християни, точно і ясно маємо знати, що в усій різноманітності вибору життєвих шляхів, в усьому багатоголоссі думок і поглядів, в усьому обширі знань і досвіду насправді є лише два виміри: так чи ні, добро і зло, світло і темрява. «Хто не зі Мною, той проти Мене – говорить Господь; – і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11:23).

Світло божественне сяє в темряві віку цього, яка не здатна огорнути його. Світло життєдайне зігріває в душах наших паростки від зерна слова Божого, посіяного в нашому серці, щоби вони зростали і давали багатий плід. Не від нас залежить – чи світитиме воно, але від нас залежить – чи бачимо ми його, чи сприймаємо його, чи йдемо за ним і чи наповнюємося ним.

Адже мета наша не просто побачити світло божественної благодаті, але сповнитися ним і уподібнитися світильнику та навіть самому сонцю. Бо так нам каже Господь: «Ви – світло світу. […] Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:14,16). Це світло має джерело не в нас самих, але коли осяює нас світло божественної благодаті, то ми наповнюємося ним і самі стаємо світилами для інших – подібно до того, як золото чи дорогоцінне каміння не мають в собі світла, але виблискують і яскраво світять, коли на них падає проміння світла.

І якщо хтось має сумнів, що до цього ми покликані, то на свідчення нам маємо Преображення Господнє, коли не лише плоть Христова, але й одяг Його засяяли яскраво, як сонце. Тобто все, що належало до сотвореного світу, плоть та одяг – через Сина Божого сповнилося несотвореного світла божественної благодаті. І це стосується не лише Самого Христа, але стосується кожного з нас.

Бо покликання до світла, про яке чуємо зі Священного Писання – це не просто художній образ або метафора, але справді заклик наповнюватися світлом, тим самим відганяючи з себе всяку темряву і нечистоту. Адже не лише Бог є світло – Він благоволить, щоби Його світлом наповнювалися і всі, хто вірують в Нього.

«Праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього» (Мф. 13:43) – сповіщає нам Господь Ісус Христос про життя майбутнього віку. Тож, дорогі брати і сестри, доки маємо час – належить нам дбати, щоби наповнюватися цим світлом через єднання з Богом та очищення від гріхів. Відтак завершимо наші роздуми словами з Послання апостола Павла до Ефесян: «”Встань, сплячий, i воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос”. Отже, глядіть, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрі, цінуючи час, бо дні лукаві, отже, не будьте нерозсудливі, а пізнавайте, що є воля Божа» (Еф. 5:14-17).

А щоби пізнати її – відкрийте сьогодні Новий Завіт і прочитайте четверту, п’яту і шосту глави цього Послання. І нехай Господь допоможе нам наповнитися тими чеснотами, до яких воно закликає, та уникати пристрастей і гріхів, від яких воно застерігає.

Амінь.

https://www.pomisna.info/