Українська

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в п’яту неділю після Пасхи

Душекорисні речі - Проповіді Предстоятеля

Дорогі брати і сестри! Христос Воскрес!

В нинішній недільний день ми з вами чуємо з читань книги Діянь святих апостолів та Євангелія від Іоана про спілкування Спасителя і Його учеників з послідовниками інших, відмінних від їхнього власного, релігійних вчень.

Самарянка, з якою розмовляє Господь біля колодязя, належала до спільноти нащадків тих, хто у час ассирійського панування був за звичаєм тієї епохи переселений з інших країв на землі колишнього Ізраїльського царства, столицею якого було місто Самарія. За іменем цього міста і край став називатися Самарією, і мешканці його – самарянами. Самі себе вони вважали нащадками патріарха Якова, онука праотця Авраама, однак юдеї не вважали їх такими.

Відомо з історії, як біблійної, так і загальної, що після правління царя Соломона єдине царство розділилося – з дванадцяти колін Ізраїля, тобто нащадків синів патріарха Якова, десять відділилися, утворивши окреме північне царство, а два коліна, Юди та Веніаміна, утворили царство Юдейське, зі столицею в Єрусалимі.

Вже в цю епоху ми можемо бачити намагання царів ізраїльсько-самарійських релігійно відокремити своїх підданих від спілкування з юдеями, щоби вони не ходили, за приписом закону, до храму в Єрусалим. Ще більшим стало розділення після того, як внаслідок завоювань спочатку Самарії ассирійцями, а пізніше Єрусалиму вавилонянами мешканці двох царств у переважній більшості своїй були виведені в полон та розселені у різних частинах великої імперії завойовників. На місце виселених самарян були переселені мешканці інших країв, які змішалися із залишками місцевих жителів, перейнявши від них релігійну ідентичність.

Самаряни, на противагу юдеям та храму в Єрусалимі, навіть збудували власний храм на горі Геризим, який був зруйнований юдейським правителем Іоаном Гірканом у 114 році до Різдва Христового. Отже, з одного боку, самаряни та юдеї посилалися у своєму вченні на певні спільні джерела, вшановуючи праотців Авраама, Ісаака і Якова, дані їм від Бога обітниці й одкровення. Але з іншого боку, одне одного вони вважали, якщо вживати більш пізній термін, однак краще зрозумілий нам, – єретиками, тобто послідовниками викривленого і спотвореного вчення.

Будучи сусідніми народами, юдеї і самаряни жили протягом багатьох століть у ворожнечі, розпаленій як через релігійні суперечки, так і внаслідок військових сутичок. На час земного життя Господа Ісуса Христа обидва народи перебували під пануванням римлян, однак ворожнеча їхня не зменшилася, виявляючись навіть у тому, що у побуті юдеї та самаряни не спілкувалися одне з одним, вважаючи це за гріх. Однак і серед самарян було поширене очікування приходу в світ Спасителя, Божого Помазаника-Месії, як про це говорить у розмові при колодязі й жінка-самарянка: «Знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе» (Ін. 4:25).

Знаючи все це ми краще можемо зрозуміти і те здивування, яке викликало у жінки прохання Господа Ісуса дати напитися води, і чому вона починає обговорювати з Ним головне питання, яке розділяло юдеїв і самарян – де слід поклонятися Богові, у Єрусалимі чи на горі Геризим?

Від цієї розмови перенесемося увагою нашою до слів з книги Діянь, які були тепер прочитані, а саме до того, що у Антиохії послідовники Христа вперше почали проповідувати Євангеліє не лише серед юдеїв, але також і для тих, кого названо еллінами, тобто для язичників. І саме у зв’язку з цією проповіддю сказано, що «ученики в Антиохiї вперше почали зватися християнами» (Діян. 11:26).

Якщо самаряни, хоча і дотримувалися свого власного вчення, однак сповідували віру в єдиного Бога та очікували на Месію, – мали таке відчуження у стосунках з юдеями, то тим більше чужими одне одному почували себе юдеї у стосунках з язичниками, яких узагальнено Писання називає еллінами. Бо це не були греки у нинішньому значенні нації чи народу, але еллінами називали тих, хто внаслідок завоювань Олександра Македонського долучився до елліністичної культурної традиції, яка поширилася значною частиною країв навколо Середземного моря і далі в глибини Азії. Частиною цієї традиції було і вшанування багатьох богів – як еллінських, так і ототожнених з ними римських та різноманітних місцевих.

Отже, еллінами Писання тут називає тих, хто ані за етнічним походженням, ані за культурою та релігією, не мали нічого спільного з юдеями. І тому зовсім не випадковим або мало значущим є згадування про нову назву – християни – яку стали вживати щодо себе в Атиохії ті, хто увірував у Євангеліє.

Бо яка інша назва могла би об’єднати юдеїв, самарян та еллінів, вказати на спільність між тими, хто походив з різних народів і до увірування мав часом навіть дуже далекі одне від одного релігійні традиції? Якщо у наш час багато хто ототожнює національне походження і релігійну приналежність, то тим більш характерним це було для давніх часів. Тому для нового вчення, яким Божественне Одкровення сповіщалося не окремому народу, як старозавітний Закон, але всім народам, про що читаємо в останній главі Євангелія від Матфея (Мф. 28:19), було і засвоєне нове ім’я, яке би було спільним для всіх послідовників Христових, незалежно від того, з якого роду вони походять чи яких переконань дотримувалися до свого увірування.

Ми з вами, дорогі брати і сестри, часто підкреслюємо, що двері нашої Церкви відкриті для всіх. Ми наголошуємо на своїй відкритості – і це є не лише наше власне переконання чи благе побажання, але такою є сама природа Церкви і вчення Євангелія. «Ніхто, засвітивши світильник, не ставить його в закритому місці чи під посудину, але на свічник, щоб усі, що входять, бачили світло» (Лк. 11:33) – говорить Господь. Істина Божественного Одкровення, можливість прийняти дар Святого Духа і досягти спасіння та вічного блаженного життя через Господа Ісуса Христа відкрита не для якоїсь окремої спільноти, чи одного народу, але для всіх.

Саме тому ми, як християни, повинні наслідувати ті приклади з Писання, які в цей недільний день нам пропонує Церква для настанови й повчання. Христос виявив відкритість до самарянки, хоча вона була і належною до народу, з яким у юдеїв була ворожнеча, і релігійна віра якої була відмінною, і сама вона була грішницею, в чому її викрив у розмові Господь. Цією відкритістю Спаситель здивував і жінку самарянку, і Своїх учеників, але завдяки їй були навернені до спасіння багато людей.

Таку ж відкритість виявили ті з учеників Христових, які через гоніння змушені були піти з Єрусалима. Вони в Антиохії вперше стали проповідувати язичникам і багатьох з них навернули до істини, відкривши і для них можливість спасіння через пізнання Євангелія.

Однак на цих самих прикладах маємо навчитися, якою має бути відкритість. Вона в жодному разі не може полягати в тому, щоби християни й Церква приймали чуже вчення і відступали від істини заради симпатії чи похвали від інших. Христос не відкинув самарянку, але сказав їй прямо: «Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв» (Ін. 4:22), тобто від тієї істини Божественного Одкровення, яка була їм явлена через Мойсея та пророків. Так само і ученики Христові не відкинули спілкування з язичниками, але вони проповідували їм необхідність зректися визначального для еллінізму багатобожжя і поклоніння ідолам.

Відкритість євангельського вчення і Церкви Божої, яка ним живе, не означає, що воно спонукає приймати те, що суперечить істині, та дозволяє погоджуватися з неправдою. «Ніякий слуга не може служити двом господарям, – навчає нас Христос – бо або одного зненавидить, а другого полюбить, або до одного виявлятиме прихильність, а другого занедбає» (Лк. 16:13).

Тому з одного боку ми, як християни, повинні брати собі за приклад настанову апостола Павла, успіх проповіді якого був якраз обумовлений його відкритістю до всіх, як він сам свідчить, кажучи: «Будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе, щоб більше придбати: для юдеїв я був як юдей, щоб придбати юдеїв; для підзаконних був як підзаконний, щоб придбати підзаконних; для тих, що не мають закону, – був як такий, що не має закону [не будучи таким, що не має закону перед Богом, але підзаконним Христу], щоб придбати тих, які не мають закону; для немічних був як немічний, щоб придбати немічних. Для всіх я став усім, щоб спасти хоч деяких» (1 Кор. 9:19-22). Ми теж повинні виявляти відкритість до всіх, пам’ятаючи слова Христові: «Хто не проти вас, той за вас» (Лк. 9:50).

Водночас наша відкритість не повинна бути приводом чи виправдання для прийняття неправди. На догоду світу і людям Церква не може змінити істину, не може те, що Бог заборонив – дозволяти, те, що Господь засудив – схвалювати. В тому, що є людське – ми можемо бути відкритими, але в тому, що стосується Божественної істини – ми повинні залишатися непохитними.

Христос відкинув ворожнечу, яку мали юдеї із самарянами, але не відкинув істини. Він спілкувався з явними грішниками, блудницями і митарями, якими гидували усі – але гріхи їхні Він ніколи не схвалював і не виправдовував. Апостоли переступили звичаї юдейські та проповідували Євангеліє язичникам – але вони ніколи не схвалювали багатобожжя і не шукали симпатії еллінів, кажучи, що можна поклонятися і Христу, і Артеміді чи Юпітеру.

Тож хочу побажати усім нам благодатного натхнення Духа Святого, щоби ми теж у своєму житті твердо трималися істини, але при цьому залишалися відкритими і щирими до всіх, своїм прикладом життя і любові до ближніх заохочуючи й інших ставати вірними і в Христовій Церкві досягати спасіння.

Дорогі брати і сестри!

На завершення хочу всіх вас привітати з нашим спільним подвійним святом. Сьогодні ми подякою Богові відзначаємо 21-шу річницю відродження цього Михайлівського Золотоверхого собору, який став видимим символом відродження і Церкви, і України після десятиліть руїни безбожництва та більшовизму. Також разом з киянами ми, відзначаючи день нашого міста, у молитві бажаємо столиці України та всім її мешканцям миру, духовного зростання, добробуту і всіх благ.

Богу нашому слава на віки віків!

Амінь.

/www.pomisna.info/

 
ЗНАЙТИ