В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Не  раз ми читаємо в Євангелії  урочисте сповідування людини, який дізнався  у Христі свого Господа і Бога. Перший раз - на початку шляху  Господнього. Після Його хрещення, коли Христос вступив на Свій хресний  шлях, Він зустрічає Нафанаїла; Він свідчить перед іншими, що цей чоловік  чистий. Нафанаїл запитує Господа: звідки ти це знаєш? Спаситель йому  відповідає таємничі слова: Перш ніж тебе покликав Филип, Я тебе бачив,  коли ти був під фіговим деревом... І Нафанаїл, поклоняючись Йому, каже:  Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів!.. У житії святого апостола Нафанаїла ми  читаємо, що в той час він мав бути перед Богом у молитві, і слова  Христові "Я бачив тебе під смоковницею" раптом наче розірвали перед ним  пелену, і він зрозумів, що стоїть перед Тим Богом, Кому він тоді  підносив свою молитву.

А потім це  свідчення якось завмирає; апостоли, як всі ми, засліплені видимим, і  дуже повільно починають бачити невидиме. Протягом трьох з гаком років  Христос поступово розкриває перед ними Свою справжню природу: так, Він  справжній, істинна людина, але одночасно Він - Бог, що прийшов плоттю  врятувати світ. І ця поступово наростаюча усвідомленість знаходить собі  вираження вже на шляху до Єрусалиму, перед самою смертю Христовою, в  свідоцтві апостола Петра: Ти Христос, Син Бога Живого...

Перед  Своїм розп'яттям Христос поступово відкривався Своїм учням як Бог; після  Свого розп'яття Він наполегливо, раз за раз, в цілому ряді з'явлень  відкривається перед ними як людина, яка воскресла плоттю. Всі розповіді  про Воскресіння Христове нас ставлять перед обличчям саме цього факту:  це не дух, це не бачення; учні не тільки чують Його голос, але вони  торкаються до Його тіла, вони бачать, як Він з ними їсть їжу; і  справедливо, кажучи про їхні свідчення, апостол Іоан пізніше писав: Ми  говоримо про те, що наші очі бачили, наші вуха чули, до чого торкалися  руки наші... Христос дійсно воскрес плоттю: плоттю освяченою, плоттю  зміненою, плоттю, яка вся стала духом, не перестаючи бути плоттю. І ми  поклоняємося разом з апостолом Фомою воскреслому Христа, і вірячи Йому,  знаючи Його як свого Бога, а й як воскреслого Ісуса з Назарета, кличемо  до Нього: Господь мій і Бог мій!

На цьому побудоване вся життя  Церкви, весь християнський світогляд, вся велич людини, все безмежне  смирення Боже. У Христі нам розкрито і те, і інше; і ми радіємо не  тільки про те, що Бог є Бог любові, що Бог є нашим Спасителем, але  радіємо ми і про те, що в Ньому нам відкрито, якою є великою людина.  Людина така велика, що Бог може вміститися в неї, людина така велика, що  Христос може пройти через браму смертні і увійти у вічне життя, і з  Собою захопити, забрати нас у вічність, - як забирає течія. Людина така  велика, що Христос, долучившись у всіх відносинах, крім гріха, нашому  людству, долучає нас до кінця Своєму Божеству, якщо тільки ми  відкриваємося Його впливу. Як це дивно!

А в прийдешні сорок днів  Христос постійно з'являється Своїм учням, Він розкриває їм таємниці  Царства Божого, Він відкриває їм ім'я Господа нашого як Любов, Він їм  відкриває розуміння Церкви як спільноти людей, які з'єднані між собою  любов'ю; Він відкриває їм, що тимчасове життя вони можуть втратити, що  воно неминуче пройде, але що їм дане вічне життя, яке є життя Божим, вже  вселилася в них, діюче в них, що перемагає все... І в наступні тижні  кожне євангельське читання буде нам говорити про це торжество життя, про  перемогу життя, про перемогу любові над усім іншим. Будемо радіти,  будемо радіти про те, що воскреслий Христос не тільки переміг смерть для  Себе і в Собі, - будемо радіти, що в нас і для нас Він переміг смерть,  гріх, страх - все, і що ми стали тепер свої, рідні Живому Богу. Амінь.

Митрополит Антоній Сурожський - 17 квітня 1977 року Божого